«И́бо Он поступит, как человек, который, отправляясь в чужую страну, призвал рабов своих и поручил им имение своё: и одному дал он пять талантов, другому два, иному один, каждому по его силе; и тотчас отправился. Получивший пять талантов пошёл, употребил их в дело и приобрёл другие пять талантов; точно так же и получивший два таланта приобрёл другие два; получивший же один талант пошёл и закопал его в землю и скрыл серебро господина своего».
Притча про таланти; Євангеліє від Матфея, 25: 14-30
І коли раби прийшли до свого господаря зі звітністю, похвалив господар першого раба, який за допомогою п'яти талантів заробив інші п'ять; і похвалив другого раба, який за допомогою двох талантів заробив інші два; а третього раба назвав лукавим і відправив на страждання за те, що той знехтував довірою господаря і, боячись втратити талант, не використав його в справі, а закопав у землю…
Михайло Іванович Фоменко, очевидно, добре ознайомлений з біблейським повіствуванням. Не бажаючи уподобатись лукавому рабові з притчі, головний тренер збірної України прислухався до вказівки «господарів» і заграв за національну команду молодика, на якого претендувала федерація футболу далеко не дружньої нам сусідньої країни.
Але чи рівноцінний такий вчинок головного тренера вчинкам добрих і вірних рабів з притчі, які на отримані таланти примножили здобутки господаря? Першочерговий «здобуток» національної збірної України – це вирішення турнірного завдання; похідні – це праця заради майбутнього національної команди.
Перший варіант відкидаємо само собою, оскільки смішно навіть думати про те, що перемогти іспанців Фоменко розраховував за допомогою Зінченка. Під другий варіант вихід вихованця академії донецького «Шахтаря» ніби підходить, якщо не користуватися здоровою логікою. Чому процес омолодження збірної не проводиться за рахунок Малиновського, Караваєва, Буяльського, Шевченка, Лучкевича, Костевича, Петряка, Коваленка, які перебувають на виду у футбольної громадськості України? Чому саме в матчі проти Іспанії? Чи, можливо, вчорашній вихід Зінченка – це сліпе виконання головним тренером вказівок «сірих кардиналів» з ФФУ, які змішали спорт і політику, добро і зло?
Видається, що саме останній варіант… Можливо, дійсно, Україні потрібен такий талант як Олександр Зінченко, але чому раптом усі схаменулися перед поєдинком, який, в принципі, міг вивести збірну України напряму на чемпіонат Європи? Чому не загравали Зінченка в прохідних зустрічах з Білоруссю, Люксембургом, де молодь була б навіть корисною? Чи, можливо, чиновники з ФФУ зійшлися на думці, що шансів обіграти Іспанію немає, то хоч якусь користь витиснемо?
Історія дуже нагадує ситуацію з Жано Ананідзе, якого росіяни, вражені виступом юного грузина за московський «Спартак», забажали бачити в лавах своєї збірної. Та грузинська федерація зіграла на випередження і залучила молодого таланта до стану своєї національної команди, відкинувши вбік тогочасні футбольні складові. Суто спортивним інтересом тоді, шість років тому, не пахнуло так само, як не пахне і зараз.
А найприкріше в цій ситуації розуміння того, що збірну України до чемпіонату Європи веде не авторитет, не самодостатній управлінець з твердими руками і словом, а «своя людина» тих, хто грається з душами щирих вболівальників. Дев'ять матчів вперто не бачити молодь, а на вирішальний десятий випускати юнака, якого футбольна країна раніше й в обличчя не впізнавала. Не буває так…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
