Коли ви востаннє були на футболі? Ні, не на матчі “Динамо” - “Шахтар”, Ліги чемпіонів/Ліги Європи, а на звичайному, рядовому матчі чемпіонату України? Коли твоя улюблена команда грає з не найсильнішим суперником — аутсайдером чи командою з середини турнірної таблиці.
Вдома біля телевізора, звичайно, легше дивитись футбол, приємніше, тепліше і найважливіше те, що у будь-який момент можна подивитись якусь іншу передачу, переключити, якщо твоя команда програє чи погано грає. Сходити на стадіон? “В мене немає часу”, “Мені це не цікаво”, “З ким там наші грають? А, так там все зрозуміло. Гайда, краще пива поп'ємо у мене вдома/в барі?”
Потім, після матчів, особливо топових, в інтернеті багато можна побачити критики саме від таких “фанатів”. Ультрас зробили щось не так, як їм подобається? Ультрас знову побились? Ультрас палили піротехніку? Як добре, що був вдома, дивився по телевізору і пив собі спокійно пиво.
Вболівальницька культура, якою ми так захоплюємось у Європі, сама собою не з'явилась. Люди ходили на стадіон сім'ями, підтримували активно свою команду. Батько приводив сина. Через кілька десятків років — син приводив вже свого сина. І так від батька до сина. І це не лише про ультрас, це — звичайні вболівальники, які також співають, які також підтримують свою команду у матчі проти будь-якого суперника, у будь-яку погоду. Не просто п'ють пиво, лускають насіння, а реально підтримують команду. І це заворожує.
Про що можна говорити, якщо у Другій Бундеслізі (Аналог нашої Першої ліги — Авт.) на матч “Нюрнберг” - “Гройтен Фюрт” збирається майже повний стадіон — 47,500 глядачів з 48.000, яких вміщує FrankenStadion, всі співають, “рози” майже у кожного. Так, можна сказати, що такий показник лише тому, що це найстаріше дербі Баварії - “ФранкенДербі”. Людина, яка не слідкує за Другою Бундеслігою, може подумати, що це гра лідерів, однак взимку 2014 року “Нюрнберг” та “Гройтен Фюрт” йшли у середині таблиці. А скільки у нас збирають матчі УПЛ за участю чемпіона країни? Віце-чемпіона? “Бронзового” призера минулого чемпіонату?
В останні 2 роки у нас не прогрес — регрес глядачів. Питань багато — до клубів, ФФУ, УПЛ. Звичайно, ви можете сказати собі: “Я не хочу, я не піду. Я піду на матч “Динамо” - “Шахтар”. Ось там справжній футбол. Скільки квиток коштує? 100 гривень? Нє, я краще вдома посиджу, по тєліку подивлюсь”. А можете прийняти рішення сходити на наступний матч вашої команди. Не для того, щоб подивитись на суперника, на свою команду. Не важливо, з ким грає - важливо те, що грає ТВОЯ УЛЮБЛЕНА команда.
Писати в інтернеті, говорити та скаржитись можуть мільйони людей; ходять на стадіон, реально підтримують команду — одиниці. Звичайно, легше покритикувати тих, хто їздить за командою у будь-яке місто України/Європи. Але задайте питання самому собі: “А що я зробив для того, щоб підтримати команду? Не пивом та насінням, а хоровим співом?” Самі футболісти відмічають, що вони грають в першу чергу для фанатів, а вже потім для вболівальників, що їм дуже приємно, особливо у виїзному матчі, коли хоч маленька, але фанатська група їх підтримує. Це додає сил, мотивації, емоцій.
На жаль, будь-які зусилля керівників українського футболу будуть безрезультатними, допоки самі вболівальники не зрозуміють важливість їх присутності на стадіоні. Так, рівень чемпіонату впав, так, ігри стали менш азартними, емоційними, інтригуючими. Але це наш чемпіонат, ми маємо допомогти йому розвиватись, виховувати, перш за все, у собі культуру вболівальника, а не кидати камінь в чужий “город”. Може, варто спочатку подивитись на себе, у свій “город”?
Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
