Першу частину читайте тут.
«Динамо пропонувало Анатолію лише контракт з Динамо-2, але він був налаштований лише на першу команду»
— Олександре Івановичу, часто з сином згадуєте його кар’єру в Шахтарі?
— Буває, хоча більше говоримо про теперішнє. Але все-таки приємно згадати початок серйозного шляху, перше чемпіонство, становлення клубу та подальший розвиток кар’єри.
— Як гадаєте, якби Анатолій на перейшов у свій час із Волині до Шахтаря, став би нинішнім Анатолієм Тимощуком?
— Думаю, в будь-якому випадку став би. Та й крім Шахтаря, були інші хороші пропозиції: активно «сватало» Динамо, також проявляв зацікавленість Дніпро В’ячеслава Грозного, в Маріуполь кликав Микола Павлов, і навіть представники Чорноморця приїздили. Але був і Шахтар, донеччани вийшли на зв’язок і почали конкретно діяти. Відтак і трапився перехід саме в Донецьк.
— Цікаво, чому Динамо впустило свого гравця, який до того декілька років був у Києві в спортінтернаті…
— Динамо серйозно розглядало кандидатуру Толі. Я теж тоді їздив у Київ на розмову з Григорієм Суркісом, який був президентом Динамо. Але кияни пропонували Анатолію підписати контракт з Динамо-2… Сам же син, згадуючи часи в динамівській школі, казав: «Я бачив всю динамівську «кухню», тому не хочу іти в Динамо-2. Якщо беруть в першу команду — я згоден. Ні — то ні». І правильно вчинив, бо з другої команди шлях не завжди веде в першу… Щось не так — і відразу в оренди, якими можна ходити роками. Шахтар же запропонував конкретний контракт із першою командою.
— Напевне, в дитинстві Анатолія ви завжди думали, що він обов’язково стане форвардом?
— Були такі думки, адже він із самого початку бігав у нападі. Поки грав у Волині, був форвардом, а також спортінтернаті. Було таке, що команда Толі виграла 4:0 чи 4:2, і всі чотири — на рахунку Тимощука. Але бачите, Валерій Яремченко знайшов йому іншу позицію… Та й обставини так склалися: Толя прийшов у Шахтар разом з Андрієм Вороб’єм, і в нападі перевагу віддали Андрію. Той був трохи старший плюс місцевий. Хоча, пам’ятаю, в першій своїй грі за Шахтар (проти Таврії) Толя грав в атаці, навіть гол забив. Але потім його поступово зсунули на місце опорника. Та, як бачимо, все склалося найкраще: кар’єра пішла вгору, продовжившись в таких командах, як Зеніт та Баварія.
— Сам Анатолій не бідкався тоді через переведення в опорники?
— Ні, в нього не той характер. Йому головне бути на полі та приносити команді користь. На якій би позиції Толя не грав, завжди віддавався на сто відсотків.
— Чому все-таки не залишися в Шахтарі, коли клуб почав виходити на новий рівень та регулярно грати в Лізі чемпіонів?
— Загалом Толя пограв там дев’ять років, і вже хотілося якихось змін. Можна сказати, трохи застоявся на одному місці. Ми з дружиною відразу підтримали сина, адже хороші зміни приносять багато нових речей, та й людина продовжує розвиватися. Тим паче, в Анатолія з’явився варіант із Зенітом — амбітний клуб, який націлювався на чемпіонство і ту ж Лігу чемпіонів.
— Російський чемпіонат у ті часи наскільки випереджав український?
— Не скажу, що на дві-три голови. Але щодо організації та фінансового забезпечення російська Прем’єр-ліга суттєво випереджає нашу вищу. У нас на вищому рівні зараз лише Динамо та Шахтар, трохи був Дніпро, також гарний період мав Металіст — максимум чотири команди. В Росії ж таких клубів можна нарахувати до 10-ти. Це постійно стабільні та добре забезпечені клуби, половина з яких прямо бореться за чемпіонство.
«Перший тренер Анатолія передбачив, що наступним клубом Толі після Зеніта буде Баварія»
— Коли дізналися про Баварію, повірили, що таке взагалі могло статися в кар’єрі вашого сина?
— А чому ж не повірити? (посміхається) До того Зеніт грав із Баварією, вигравав трофеї, Толя ж був капітаном. Тому доволі логічно, що німці звернули на нього увагу.
До речі, розкажу про один випадок. Коли Толя привозив у Луцьк Кубок УЄФА, керівництво міста та облради організувало святковий прийом для нього і родини, також був запрошений і перший тренер Володимир Байсарович. Так от, на самій вечері зайшла розмова про майбутнє, і Байсарович каже: «Дивіться, наступним клубом Анатолія буде мюнхенська Баварія, з якою він виграє Лігу чемпіонів»! Хто б тоді думав, але в результаті Байсарович фактично напророчив (посміхається). Це сталося ще за декілька місяців до інтересу Баварії.
— Чим тоді для вас здавалася Баварія?
— Ясно, що порівняно з українським футболом Баварія — це космос. Так, у нас Динамо і Шахтар зараз теж наблизились до серйозного рівня. Але все-таки в Мюнхені один із найкращих клубів у світі. Толік потім не раз пересвідчився в цьому. Не лише завдяки тренуванням у першій команді, а й загалом дивлячись на роботу клубу в цілому, на роботу дитячої академії. Правда, коли Толя вперше робив мені екскурсію на базі Шахтаря в Кірші, я теж ходив з відкритим ротом від вражень (посміхається). Але Баварія є Баварія.
— На базі Баварії помітили щось таке, чого не було в Шахтарі та Динамо?
— Ні. В першу чергу варто зазначити, що у нас і в німців поняття «клубна база» трохи різниться. В Україні це може бути цілий комплекс з корпусами для проживання, де команда мешкає певний період. В Німеччині ж на базі клубу просто купа полів та інфраструктура для їх догляду. Для гравців же на окремі дні знімають готель, звідки вони прямують на тренування.
— Перехід в Баварію дався легко? Чи, можливо, роздумували двічі над таким кроком?
— Ні, все пройшло гладко, над такими пропозиціями довго не думають. Запросили, обговорили умови, Толя приїхав та подивився все - і підписали контракт. Хіба трохи не пощастило потім: запрошував Клінсманн, але скоро прийшов ван Гаал. І довелося з боєм доводити, що знаходишся тут недарма. Хоча ван Гаал такий тренер, що міг сказати щось типу «Чому сюди приїхав, хіба я кликав тебе?» Тим паче, головним конкурентом Толі в опорній зоні був ван Боммель — теж голландець (а на той час — зять тренера збірної Голландії). Тому ясно, хто мав більшу підтримку.
Було навіть таке, що Толік місяць замінював травмованого ван Боммеля, забив два голи (Айнтрахту), але вже на наступну гру виходить ван Боммель. І що тут скажеш? Тренер є тренер. Він відповідає за результат, а керівництво не втручається, а лише коментує для інших зі сторони.
— Кубок Ліги чемпіонів привезти в Луцьк не вдалося?
— На жаль, бо він відразу закріплюється за клубом і знаходиться в клубі. Щоб окремий гравець міг його кудись вивезти, треба дуже постаратися. До того ж, німці не дуже добре ставляться до цього. Будь-ласка, до нас приїздіть і дивіться.
— Коли Анатолій був запасним в часи ван Гаала, преса писала, що Тимощуком цікавиться Вольфсбург…
— Було таке, також інтерес проявляв Байєр. Тоді в Леверкузені працював Юпп Хайнкес, що прийшов у Баварію пізніше. Знаю, Хайнкес особисто хотів бачити Анатолія в Байєрі і навіть трохи ображався, що той не хотів переходити з Мюнхена. Але Байєр конкретно кликав в оренду.
— Хотілося залишитися в Баварії та довести свій рівень?
— Напевне. І я вважаю, що пізніше таки довів. Показовим був фінал Ліги чемпіонів проти Челсі. Опорник Тимощук чудово зіграв у захисті проти одного з кращих форвардів світу — Дрогба. Тоді Челсі фактично не мав моментів, і перший раз дійсно небезпечно вдарив по воротам лише під кінець матчу.
— Наскільки сама Баварія змінила Анатолія як футболіста і як людину?
— Це Європа, тим паче — Німеччина, де все строго та дисципліновано, де люди самі чудово розуміють свої функції та обов’язки. Часто в Баварії тренування починались об 11:00, але футболісти мали бути на базі вже в 10:15 і самостійно підготувати себе до тренування в тренажерному залі. Самостійно! Ніхто нікого не примушує, всім все ясно.
«В четвертому класі Толю кликали на плавання, а в спортінтернаті закликали кидати футбол ради фізики»
— Не раз говорилося, що Анатолій Тимощук був самий впертий та завзятий у своїй дитячій команді…
— Так, наполегливості та характеру завжди було — хоч відбавляй. Довго буду пам’ятати одну історію, коли Толя в 10 років прийшов на тренування один з усього колективу. Тоді їх команда тренувалася в Теремно (район Луцька), а їздити доводилось від підшипникового заводу приблизно годину на загальному транспорті. І одного дня було заплановане тренування, та пішла сильна злива.
Далі зі слів Володимира Байсаровича: «Дощ буквально ллє, думаю, «не поїду, бо ніхто не приїде». Але все-таки вирішив з’явитися на полі та подивитися — чи не прийде хтось із хлопців на тренування? Приїжджаю — наче пусто, але тільки підійшов до будки з перевдягальнею, з кущів вилазить малий Тимощук. Я його й питаю: «Толя, що будемо робити — тренуватися, чи може додому?» А Толя вже перевдягається у форму і наполягає тренуватися. Що ж, мусив ставити фішки, давати йому завдання і проводити тренування».
Ось так Толя змусив Байсаровича проводити тренування (сміється). Все визначає характер та бажання. Якщо хочеться працювати та при цьому є характер — людину не спинити.
— Байсарович згадував ще щось подібне?
— Дуже часто Байсарович розповідав, як вони грали один проти одного в тренувальних матчах. Коли команда Тимощука програє, Толя з поля не відпустить. «Тренере, ще 10 хвилин», «тренере, ще 5 хвилин»… І поки не стане хоч нічия, Толя не дасть закінчити матч. А коли вигравали, то Анатолій не затягував, та ще й піджартовував над Байсаровичем: «Миколайович, не розчаровуйтесь, наступного разу виграєте» (сміється).
— Тобто не можна уявити, щоб Тимощук-молодший не займався футболом?
— Так, щойно Толя пішов у перший клас, ми відразу віддали його на футбол. Правда, десь у четвертому-п’ятому класі він ще почав паралельно займатися плаванням. В нашому районі побудували нову школу, з басейном, і Толі захотілося туди ходити. Пізніше тренер взявся за нього серйозніше і почав казати «кидай футбол, давай на плавання». Але як міг футбол не перемогти?
До речі, був період, коли Толю спонукали кидати футбол заради… фізики. Коли він був у Києві в спортінтернаті, то вчитель фізики розгледів у ньому світлу математичну голову і закликав кидати футбол, щоб серйозно братися за фізику.
— Чому Анатолій тоді не залишився в Києві, а повернувся додому?
— Коли Толя приїздив на канікули, то грав за місцеві команди на область і на район. Згодом це діло засік Кварцяний і почав спостерігати за Анатолієм: де він грав, там і Кварцяний був. І в результаті Віталій Володимирович таки вмовив нас, аби сина підписала Волинь. Після того в Динамо стався скандал. Тодішній директор школи Шепель підняв бучу, і відразу Анатолія не відпустили. Але через тиждень ми таки забрали його — Кварцяний переконав.
— Кварцяний легко відпускав Анатолія в Шахтар?
— А Кварцяного тоді якраз і не було в Волині. Його зняли після сварки з начальством (міськрада не хотіла допомагати фінансами, і Віталій Володимирович наговорив їм «по самі вуха»), і згодом тренером став Юрій Шелепницький. Відпустили без проблем плюс заробили ще 40 тис. доларів на трансфері.
Хоча могли заробити і більше, але для цього клубу треба було підписати новий контракт, і тоді можна було б говорити з Шахтарем інакше. До того ж, Волинь не виконала умов попередньої угоди, тому Толя не підписав нову. В результаті луцький клуб отримав за Тимощука лише компенсацію як за свого вихованця, а не за повноцінний трансфер. Правда, коли Толя переходив із Шахтаря в Зеніт, Волинь з того трансферу мала… майже 500 тис. доларів.
Максим Сухенко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
