Харківські вболівальники не одні в своєму нещасті. У Запоріжжі команда уже зникла, в Луцьку та Ужгороді – на межі. Але… Можна впасти, йдучи по тротуару, а можна випасти з вікна квартири п'ятого поверху. Наслідки таких падінь будуть геть різними. Розвал «Металіста», який, по суті, виходить на фінальну стадію здійснення – це болісний удар по одній з найчисельніших вболівальницьких армій в Україні.
Ще нещодавно команда претендувала на півфінал Ліги Європи, знаходилася в кроці від групового етапу Ліги чемпіонів і від титулу найсильнішого колективу України. А сьогодні «Металіст» зводить кінці з кінцям, доживаючи свої, очевидно, останні місяці в компанії елітних футбольних колективів країни. Й тепер уже, - коли процес набув невідворотних рис, - абсолютно байдуже, хто головний винуватець - Курченко, Бойцан, Рахаєв чи Севідов. Клуб і команду руйнували усі – кожен по крупиці.
Робити з себе жертву, як намагається Олександр Севідов, абсолютно недоречно. По-перше, знав, куди йшов і за чим гнався. По-друге, навіть в умовах фінансової засухи можна було збудувати таку команду, яка б принаймні ганебно не програвали суперникам рівня «Говерли». Літав до Москви, а Курченко не виконав обіцянок? А хіба могло бути інакше?
Робити з себе праведника, як намагається Олександр Бойцан, теж недоречно. Проблема з договірними матчами – це лихо, але ж виведення коштів з рахунків «Металіста» до Москви, про які апріорі не міг не знати Бойцан (знав, але мовчав), не менший злочин перед футболом.
У цій ситуації жертви - це вболівальники «Металіста». І найгірше, мабуть, не те, що клуб розвалюється, а те, що немає наміченого шляху перезавантаження, який є, наприклад, у Запоріжжі або Луцьку. Можна, звичайно, і тут створити клуб з нуля, але діяти потрібно починати вже зараз. Але ж станом на сьогодні ніяких кроків не зроблено, тому виходить, що єдина надія харківської армії - це Ярославський. Але, але ... Аж надто багато в цих надіях «але».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
