Скажете, що у Шевченка немає тренерського досвіду? А навіщо він у збірній? Там що, гравців вчать у футбол грати? Головне – випустити найсильніших і налаштувати відповідним чином, як це свого часу робив ще один наш знаменитий співвітчизник Олег Блохін. І нічого – виходило! Команда із цим тренером хоч і не виграла нічого, але отримала купу вітчизняних орденів та медалей плюс премії. Чим було погано? Щоправда, із «Динамо» у Блохіна потім недобре вийшло. А не треба було його із збірної забирати! Ми би і досі вважали його великим тренером!
Так само і Андрій Шевченко годиться лише для збірної. Це вам не клуб, де слід щодня тренування проводити і щотижня грати, відповідаючи потім за результат! Зібралися раз на місяць на три дні, зіграли і роз'їхалися. Виграють – добре! Програють – не мали часу на підготовку, гравці були у різному стані, не до всіх вдалося достукатися. Ну, ви знаєте, що у таких випадках кажуть усі без винятку тренери. Хоча цікаво, чим вони тих футболістів «стукають». Власне, список причин наших майбутніх перемог чи невдач я готовий заздалегідь передати новому тренеру збірної, аби мав під рукою і не відволікався.
Але не це головне. Головне – у нас на чолі національної команди тепер буде не старомодний, вічно насуплений та неговіркий Михайло Фоменко, а сучасний та приємний у спілкуванні Андрій Шевченко, який до того ж практично вільно володіє італійською, а також англійською зі словником! А якщо він ще й українську згадає, то ціни йому не буде!
Так що я за Шевченка. На нього нам точно завжди буде приємно дивитися. А щодо команди, то я вже написав вище, що готовий надати усі можливі варіанти її виступів у письмовому вигляді на десять років наперед. Окрім одного – на випадок, коли наші стануть чемпіонами світу. Тут я, перепрошую, безсилий. І Шевченко також. І не лише Шевченко.
