Ми починаємо звикати до хорошого. Хороше в даному випадку – то переходи українських футболістів до закордонних клубів, при чому, в топ-чемпіонати. І мова не лише про зрілих, сформованих гравців. Мова й про молодь, яку за принципом «придбати й виховати» запрошують до себе статусні клуби.
Бека Вачиберадзе, Мар'ян Швед, Юрій Ткачук, Олексій Гуцуляк, можливо, варто в цей ряд додати й Олександра Зінченка, - це приклади того, що на молодих українців є попит. А вчора тенденцію підтвердив й Іван Зотько, який офіційно став гравцем іспанської «Валенсії».
Насправді, дивного в процесі відходу молодих українців закордон немає нічого. Це нормальний процес, який повинен існувати в футбольній лізі середнього класу. Зачіпає інше: чому старт процесу затягувався так довго?
Знову ж таки, доводиться повертатися до того, про що ми говорили в матеріалі з нашої рубрики кількома днями раніше.
Мильна бульбашка нарешті луснула і штучно утримувати тепличні умови для футболістів ніхто вже не буде (ну, майже ніхто, бо поки що такі клуби ще є). Але повторюватися сенсу немає. Варто відзначити інший цікавий нюанс: на молодих українців в Європі був попит і раніше. Бо за цими ж Зотьком, Гуцуляком, Шведом, Ткачуком скаути відповідних клубів спостерігали не тиждень і не місяць, а мінімум – сезон - кілька сезонів. Просто зараз склалися реальні можливості для підписання гравців, яких, - можливостей, - раніше не було (згадаймо, як раніше з українських команд йшли гравці; хоча б ті ж Юрченко, Зінченко, Вачебирадзе - із «Шахтаря).
Від цього всього український футбол повинен виграти – як клубний, так і збірна. Клуби повинні зрозуміти, що продажа гравців – це реальна стаття доходів, яку можна реалізовувати, дотримуючись відповідного плану підготовки молоді. А для збірної позитив – це збільшення кількості представників в статусних чемпіонатах (звісно, це все підсилення на майбутнє, але це також важливо).
Процес перезавантаження українського футболу триває.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
