З трибуни на трибуну, зі стадіону на стадіон перехідним прапором бродить банер «Ні натуралізації!», що змушує запідозрити в Україні якусь особливість (всім можна і треба, тільки нам не можна!), а також непослідовність - ну не пригадую я таких протестів за часів натуралізації Девича й Едмара! По всій видимості, в останні роки відбулося різке загострення національної самосвідомості - якесь інше пояснення придумати складно, тому що «замовити Тайсона» (а мова йде про нього, в першу чергу про нього і поки тільки про нього), по ідеї, ніхто не міг і ніхто в тому не зацікавлений.
Спортивний директор збірної України Євген Красніков 15 серпня провів зустріч із Тайсоном і його агентом, в ході якої представив позицію Федерації футболу. Ніхто не збирається пов'язувати отримання Тайсоном громадянства України і гарантію отримання ним місця в основі національної команди, хоча було б надзвичайно дивно заперечувати - при нинішньому рівні гри Тайсон при наявності правильного паспорта виклик в збірну отримає. Більш того, він категорично нам потрібен (додаю від себе), щоб не тільки самостійно добувати результат або закривати цілком очевидну діру в нападі, а й створювати конкуренцію ряду гравців збірної України, які так чи інакше є незамінними.
Конкуренція - ось ключове слово. Зрозуміло, що говорячи «Тайсон і Марлос», ми маємо на увазі «Коноплянка і Ярмоленко» (хоча, бачу, комусь вже ввижаються Коваленко з Зінченком - цікаво, з якої це радості!). Якщо хтось у своїй неосяжній любові до нашого футболу вважає, що Петряк і Караваєв в найближчому майбутньому накатять на наших зірок сильніше, ніж зірки з Бразилії, то я ризикну припустити, що він помиляється. Або свідомо намагається ввести в оману тих, хто від футболу дуже далекий і здатний хіба що глотку на мітингах дерти.
Тут я раджу вам ознайомитися з протилежною точкою зору, сумлінно викладеною Андрієм Шаховим (ось цей абзац вписаний після прочитання його статті). Одне маленьке зауваження. Страшенно розвеселив приклад Північної Ірландії - мовляв, нема звідки їй було взяти правого захисника і довелося грати, за великим рахунком, як попало. Аргумент із розряду типових бумерангів, який прилітає в голову тому, хто його висловив - з тієї простої причини, що в рідному чемпіонаті Північної Ірландії взагалі немає гравців, яких захотілося б взяти в збірну за майстерністю, а не від великого дефіциту! Легіонерів там зовсім не водиться, так що натуралізувати нікого при всьому бажанні. Ось із цього і треба виходити, а зовсім не з псевдопатріотичної і «псевдопрінціпіальної» позиції! Навіщо Андрій переказує погану байку про «підйомні», спеціально запущену для нагнітання пристрастей під привід? Бог йому суддя.
Хочете за допомогою історичних прикладів довести, що натуралізація безперспективна і навіть, понад сподівання, шкідлива? Ха. Маркос Сенна в збірній Іспанії (Іспанії!!! Яка вже точно ніколи не страждала від відсутності талантів!) на Євро-2008 - це аргумент, який, вибачте за цей вічний, але класичний приклад, подібно груздівському пістолету, перетягує десять тисяч інших аргументів такого роду. Але ж крім Сенни, є Каморанезі й Олісадебе, Пепе і Деко; є приклад Італійської федерації футболу, де, звичайно ж, одні ідіоти і зрадники батьківщини засіли - в усякому разі, саме цей висновок прозирає в інших текстах. Та-ак, Італія нам не указ - ми будемо будувати свій футбол за образом і подобою північноірландського! Ну так, рівень чемпіонату скоро докотиться - а якщо поставити завдання, так це і швидше відбудеться. Нам же легіонери шкідливі - ну так дерзайте.
Мабуть, найсмішніший з усіх цих фальшивих начебто аргументів - щодо того, що гравець збірної повинен народитися в Україні. Як це ще братам Кличкам не наказали передати їхні титули Киргизії і Казахстану! А, досить вирости? Тоді уточніть раз і назавжди - з якого віку потрібно тут жити? Так би мовити, сформулюйте критерій. Тільки виразний критерій, а не черговий потік слів про коріння!
Ви не хочете бачити ТАКУ збірну - з натуралізованими? Вболівати за неї не будете? А ТАКУ збірну, як на Євро-2016, ви хочете бачити і з останніх сил мрієте її підтримувати? Вам самим не соромно за висловлену нісенітницю?
Доведення до абсурду - один із типових демагогічних прийомів, і його з величезним задоволенням пускають в хід: «Я проти збірної Бразилії під українським прапором!», «Я проти семи бразильців, як у «Шахтарі»!». Але! Де, в якому п'яному угарі або наркотичному маренні ви побачили сім футболістів «Шахтаря» (хоча тут же, як правило, згадуються два динамівці), яких збираються натуралізувати і яких МОЖНА натуралізувати? Або це так, для красного слівця засувається?!..
Подальше відомо і втілюється в пустих гаслах: «Україна - земля футбольних талантів», «Тайсон перекриє кисень всім і кожному, вітчизняний футбол припинить розвиватися», «Він тут не народився і з українкою не одружений». Нарешті, як вершина всього слідує аргумент аргументів, до якого так чи інакше зводиться вся боротьба з іноземцями: «А я не хочу, щоб він грав за збірну України. Не хочу, і все тут!» і далі в стилі примхливої дитини: «Не хо-о-о-очу-у-у-у!»
На жаль, не залишає підозра, що будь-які суперечки на цю тему не приносять користі, тому що ми маємо справу з різними і несумісними логіками. Одна - раціональна, де на перше місце ставиться розрахунок і результат ( «вам шашечки чи їхати?»), друга - вибачте, типово жіноча, де превалюють виключно емоції, місцями з переходом в істерику («Я на цій машині не поїду, вона не того кольору!»). Що поробиш, Україна - слово виразно жіночого роду, доведено, на жаль, не раз.
Артем Франков, журнал «Футбол»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
