В історії київського «Динамо» було багато легендарних воротарів – Антон Ідзковський (перший капітан киян – Авт.), Микола Трусевич, Віктор Банніков, Євген Рудаков, Михайло Михайлов, Віктор Чанов. Однак їхню гру багато хто бачив лише у хроніці, дехто бачив лише декого з них на футбольному полі. У нинішньому «Динамо» грає сучасна Легенда - воротар, з яким пов’язані усі (окрім одного чемпіонства, звичайно, першого) здобутки, перемоги та поразки.
Ця історія почалась у 1993 році. Саме тоді Олександр Шовковський вперше одягнув воротарський светр і вийшов на поле у складі основного складу киян. Багато води сплило з того часу, однак ніхто не зміг змінити становища справ. Так, Олександр Філімонов, Віталій Рева, Станіслав Богуш, Олександр Рибка та Максим Коваль намагались. Проте, одного цього факту не достатньо. Повертаючи свою форму, вилікувавшись від травм, Шовковський з легкістю «садив» їх на лаву запасних, з якої вони покидали київський клуб. Оренда чи трансфер – вже не важливо. Факт залишається фактом – СаШо №1.
Багато хто цінує у воротарях надійність. Так, це один із головних критеріїв, за яким вимірюють рівень голкіпера. Проте, не слід забувати і про те, що саме воротар керує своїми захисними редутами, підказує партнерам при обороні своїх воріт. Захисники «Динамо», яких за 26 років було дуже багато, завжди були впевнені у тому, що їм підкажуть, що позаду є надійна людина. Звичайно, це вселяє додаткову впевненість у своїх силах, і грати стає дещо легше.
Легше на душі стає чи ставало - тут обирайте свій варіант, дивлячись, вірите ви у СаШо і зараз чи ні – і вболівальникам, коли у стартовому протоколі було його прізвище. «О, Саша с первых минут. Все в порядке», «А СаШо играет? Да? Супер», - напевно, це найповторюваніші фрази, які часто лунали на НСК «Олімпійський», а трохи раніше і на клубному стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського. І дійсно, в українському футболі ніколи не було та й навряд чи буде воротар такого калібру, відданості одному клубу, грі, своїм принципам та ідеалам. Публіка любить переможців, вона їм аплодує стоячи. Якщо ти завтра програв – тебе не поважають, вимагають твоєї відставки, щоб ти пішов, особливо, якщо ти «привіз» голи і команда програла.
Так, сумнівів нема, поєдинок проти «Ворскли» склався не найкращим чином не тільки для Шовковського, а й для всього «Динамо». Програш, «Шахтар» зумів відірватись на 3 очки від киян у чемпіонській гонці. Однак не викликають поваги люди, які ще вчора раділи тому факту, що Шовковський залишається в «Динамо», підписав нову угоду з клубом, а після програшу – просять його піти на пенсію. Емоції, настрій зрозумілі усім – розпач, апатія, розчарування у команді та результаті. Ніхто не застрахований від цього, від кризи. Їх було багато, вони постійно трапляються то в однієї команди, то в іншої. Але коли команда починає своє становлення, їй конче необхідні наддосвідчені гравці. А вже на періоді, коли команда сформована, має свій стиль та манеру гри – такі футболісти повинні допомагати не втрачати голову від результату, здобутків.
Напевно, мотивація «грати у футбол в «Динамо» - найбільше підходить, на цей момент, для клубу. А якщо людина вихована в школі клубу, не зрадила його у часи, коли було погано і клубу, і їй самій, про щось та й каже. Чи всі забули про те, що СаШо міг піти ще після поразки від «Туну»? І запрошення було, і готовність піти на цей крок. Але… Те, що твоє, те, що у тебе в серці, те, чим ти живеш та дихаєш – набагато цінніше за гроші, за якими так багато футболістів женеться у нинішній час.
Окремим пунктом є серія пенальті. Так, найкращий голкіпер, знавець одинадцятиметрових ударів грає в «Динамо». І тут не лише згадується матч проти Швейцарії на ЧС-2006. А «Спарта»? А «Реал» і пенальті Рауля? «Ворскла» у 2009-му? Кубок України-2015? Неймовірна серія післяматчевих пенальті у 2004 році, в Одесі? Навряд чи це фантастика, напевно, це концентрація та впевненість у собі, яка передається й іншим.
Так, не найкращі часи бувають у будь-якого гравця, коли ллється багато критики. Проте, якщо тренер довіряє гравцю, це щось та й значить. До того ж, якщо гравець після кожного сезону укладає нову угоду з клубом лише після того, як у його персоні буде необхідність, і це підтвердять головний тренер та президент. А якщо подивитись на зміну тренерів у київському «Динамо» за останні роки, стає зрозуміло – Шовковський потрібен киянам. І визнаємо чесно – адекватної заміни, резервіста, на даний час НЕМАЄ.
Шкода, але з кожним роком людина не молодшає. Після 40 життя починається, але не у футболіста. Деякі закінчують набагато раніше, а ті, хто ще виходять на поле, навряд чи можуть зрівнятись за рівнем з Шовковським. Розуміння, що скоро епоха Великого закінчиться, приходить все частіше, і навіть не хочеться, щоб цей день наставав, проте…
Ніщо не вічне, усе плине, час перемагає усіх і все. Навіть королі не здатні його перебороти.
Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
