Краківські замальовки. Розслаблений Шевченко і польська провокація

Що в цих мізках коїться насправді, збагнути насправді важко. Мова про ті вищі уми, які спершу вирішили проводити матч між збірними України та Косово в сусідній Польщі, а потім штучно обмежили кількість присутніх на грі до однієї тисячі. Точніше, обмежив муніципалітет Кракова і місцеве воєводство, які згоди на максимальну заповнюваність трибун не давали. Офіційні дані гласять, що розповсюджені були лише 999 квитків, 130 з них віддані косовській стороні. При цьому до продажу начебто потрапили лише 30 перепусток.

Ті нечисленні польські журналісти, які відвідали передматчеві заходами, повідомили, що логіка в таких обмеженнях є. «Ви ж знаєте, що наші фанати – трохи божевільні, - каже колега. – Велика кількість приїжджих вболівальників могла б спонукати земляків на сутички».

І то ж не жарти. Особливо з урахуванням, що три дні тому в польських кінотеатрах відбулася прем’єра художньої кінострічки «Волинь». Темою так званої «волинської різні» якісь сили свідомо чи не дуже вбивають останнім часом клин між країнами щораз впертіше. Основний лейтмотив фільму – кровожерні вбивці-українці, підлаштовуючись під совєцьку, німецьку і власне бандерівську владу, влаштували білим і пухнастим полякам, з якими до того жили в мирі й злагоді, терор.

Звісно, перебуваючи в Кракові, оминути фільму «Волинь» увагою не міг. Не пошкодував 20 злотих і двох з половиною годин часу й переглянув стрічку поміж польських глядачів у старому кінотеатрі «Під баранами», який знаходиться в самому центрі міста. Українці в тому продукті польського агітпропу зображені недолугими телепнями, які п’ють самі, вгощають горілкою і швидко підлаштовуються під нових і нових окупантів (совєтів і німців). Але головне – вбивають і ґвалтують. Пощади до євреїв і особливо поляків у них немає ані найменшої. «Бандерівці» рубають голови дівчатам, розривають кіньми на шматки бравих офіцерів, зав’язують у сніп сіна і спалюють дітей. Нищити поляків закликає навіть священник у церкві, а його недолуга паства, захлинаючись у крові, змушена була на якийсь час шукати з іще живими поляками компроміс лише тоді, коли розпочалися жнива і треба було збирати урожай. Самотужки ці ледарі, мовляв, не здатні ні на що.

Після закінчення сеансу люди виходили мовчки, а на очах жінок були сльози. Фільм страшний і його наслідки можуть бути непередбачуваними. Для початку – в світлі найближчого футбольного матчу. Судячи з повідомлень на відповідних форумах, краківським фанатам навіть додаткових підстав не треба. Вони невдоволені вже самим фактом, що на їхній території хтось приймає матч. Особливо коли той «хтось» - українці. Дружба проти сусідів здатна об’єднати навіть заклятих ворогів – фанатів місцевих «Вісли» і «Краковії». Холодні польські голови, які не бажають конфліктів, радять українцям сьогодні бути вкрай обережними.

При цьому не сказав би, що окрім прокату згадуваного фільму впродовж цих двох днів у Кракові вдалося зустріти ще бодай щось антиукраїнське. Навпаки, підіймаючись до Вавелю (укріплення, де покоїться прах багатьох польських королів, воєвод і загиблого в авіакатастрофі під Смоленськом президента Леха Качиньского), почув у відповідь на наші балачки українською несподівану реакцію (у перекладі з польської): «Треба гнати Адольфа Путлера через Крим на Камчатку».

Загалом Краків живе своїм начебто зваженим, але надзвичайно енергійним туристичним життям. Не лише туристичним, звісно, бо чимало місцевих мешканців зібралося в пабах, щоб підтримати свою збірну, котра саме приймала у Варшаві данців. «Кадра» перемогла» 3:2 і це була додаткова підстава для свята. Цієї ночі автор хет-трика Роберт Левандовскі знову став на Батьківщині не менш популярним, ніж Кароль Войтила, тобто, Іван Павло ІІ.

У центрі міста надзвичайно людно навіть серед ночі. Усі кнайпи забиті, вільні місця в численних закладах знайти складно. Людей напідпитку вдосталь. Одні голосно розмовляють і регочуть, інші співають, хтось банально блює. Але при цьому найменшої агресії бодай хтось із «втомлених» відпочивальників не проявляв.

Не заважає звичному ритмові життя по-краківськи й похолодання. На термометрі вночі було менше десяти градусів тепла, час від часу моросів нудний дощ. Та рятувала безвітряна погода. За таких умов холод переносити трохи легше.

Українські футболісти вийшли на випробовування поля «Краковії» саме тоді, коли дощ підсилився максимально. Втім, то був радше не дискомфорт, а навпаки – чи не найфутбольніша погода. Гравці були в доброму гуморі, а помічник наставника Рауль Ріанчо голосними «раз, раз, раз» не заохочував футболістів до роботи, а виключно утримував контроль над інтенсивністю передач під час групових вправ.

Відчутно розслабився у порівнянні з передматчевими заходами чотири дні тому в Коньї й Андрій Шевченко. Тренер виглядав спокійним, багато усміхався і під час прес-конференції заразив добрим настроєм навіть трохи скутого попервах підопічного Олександра Зінченка. Відповідаючи на стандартні питання стандартними відповідями, Андрій Миколайович, усміхаючись, відразу давав зрозуміти, що каже так не тому, що вважає представників ЗМІ за неповноцінних, а тому, що так говорити треба саме тут і зараз.

Позитивно налаштований під час своєї частини прес-конференції був і тренер суперників Альберт Буньякі. Наставник відповідав і албанською, і англійською, а коли чув запитання українською, розумів основний зміст навіть без допомоги перекладача. «Я був в Україні. До того ж знаю сербську, хорватську і французьку» - пояснював Альберт.

А ще тренер багато жартував. «Щоб ускладнити вам, журналістам, життя, я привів на прес-конференцію свого повного тезку – нападника Альберта Буньяку». Найоригінальнішою ж була відповідь на запитання про невизнання Україною держави Косово: «Я не люблю політики. Тому й займаюся футболом».

Власне, з поведінки косоварів було помітно, що недавні 0:6 від хорватів з рівноваги їх не вивели. Люди не приховують, що вчаться, набираються досвіду. Виглядає, що всі ці матчі для них – немов свято. З таким сприйняттям підопічні Буньякі й вийшли на поле «Краковії». Розминалися не так інтенсивно, як наша команда, багато сміялися й іноді виробляли з м’ячем казна що. Правда, коли один з гравців у квадраті сильно запустив кулю, а воротар Самір Уйкані, склавшись, зумів зреагувати, захопливе «Ух!» вигукнуло кілька гравців одночасно.

Ця команда, звісно, розуміє своє місце. Але миритися з роллю невдахи точно не буде. А тому українцям треба поставитися до косоварів з максимальною повагою. То якраз той випадок, коли ліпше обійтися без сюрпризів.

Іван Вербицький