- Андрій, до матчу з Косово ви говорили, що нашій збірній після двох нічиїх на старті відбору необхідна тільки перемога. Щось особливе в настрої на зустріч з косоварами відчувалося?
- Чогось особливого не було. Ми готувалися і налаштовувалися на поєдинок, можна сказати, в звичному режимі. Що до бажання, то ми хочемо вигравати всі матчі. Тому і настрій у нас завжди відповідний. А сказав я так перед матчем, тому що нам дійсно необхідно було перемагати, якщо ми хочемо боротися за 1-е місце в групі. З турнірної точки зору в матчі з Косово нам кров з носу необхідно було виривати перемогу.
- Чи не було внутрішнього дискомфорту або ж боязні, що і в третьому матчі поспіль збірна може залишитися без перемоги?
- Поєдинок вийшов для нас дуже непростим, довго тримався рахунок 1:0 був дуже слизьким. Тим більше, у суперника були свої моменти. З такими командами як збірна Косово необхідно впевнено забивати другий і навіть третій гол, щоб в подальшому було простіше і спокійніше. Такі суперники при будь-якому рахунку - що 1:0, що 0:0, намагаються знайти свій шанс. Вони можуть чекати його всі 90 хвилин, але обов'язково постараються їм скористатися. Думаю, якби арбітр раніше поставив пенальті в ворота Косово, то у нас не було б нервових хвилин і напруженої кінцівки зустрічі.
- Чи виправдалися очікування від поєдинку?
- Повірте, ми готувалися до серйозного матчу і непростого для себе випробування. Косово перед цим крупно програла Хорватії (0:6), а до цього у них була нічия 1:1 з фінами. Однак в обох іграх косовари діяли дуже агресивно. Було ясно, що вони вміють грати в футбол. Саме на таку команду ми і налаштовувалися.
- 3:0 - результат заслужений, або ж хоч у чомусь він не закономірний?
- Якщо брати до уваги створені моменти, то, думаю, так - все по справі. Ми ще в першому таймі могли забити 1-2 голи і потім спокійно грати.
- Чи можна, на ваш погляд, сказати, що в Кракові нинішня збірна України нарешті таки змогла вистрілити?
- Вистрілити - це звучить голосно. Ми нарешті таки змогли зіграти в обороні на нуль. Упевнений, в наступних матчах це додасть нам додаткової впевненості в своїх силах.
- Так вийшло, що вже в третьому матчі поспіль збірна грала без належної підтримки своїх уболівальників. Це не турбувало?
- Ми з хлопцями обговорювали цю ситуацію. Дійсно, збірна провела вже, по суті, два домашні матчі, але ні в одному з них вболівальники не змогли повноцінно підтримувати команду. Тому добре, що в Кракові на грі з Косово нас підтримувала хоч тисяча своїх фанатів - я особисто їм за це вдячний. Вони підтримували нас дуже добре. З поля було видно, що в сектор вони прийшли як на свято, підготувалися до гри, були одягнені в козацькі костюми та вишиванки. Ми всі відчували, що у нас є хороша підтримка.
- А де з психологічної точки зору було складніше: на порожньому Олімпійському в матчі з Ісландією, переповненому турецькими уболівальниками стадіоні в Коньї або ж в Кракові?
- Коли ти граєш при заповнених навіть фанатами свого суперника трибунах, то це набагато приємніше, ніж проводити поєдинок при повній тиші. Заповнений стадіон мотивує по-особливому. І неважливо, що там не твої вболівальники і підтримують вони противника. При порожніх трибунах грати, повірте, не дуже комфортно. Ти чуєш кожне слово, яке звучить в якійсь лякаючій порожнечі.
- У матчі з Косово ви записали на свій рахунок 70-й поєдинок у формі національної збірної України...
- Зараз не стежу за тим, скільки ігор провів і який за рахунком буде найближча зустріч. Я просто радий тому, що граю - це для мене важливіше. А займатися підрахунком проведених матчів буду вже тоді, коли закінчу з футболом. Потім буду вважати і підраховувати. Зараз мене це мало цікавить.
- Виходить, немає у вас якого рубежу або цілі, до якої ви прагнете, виступаючи за збірну України?
- Ні. Я по життю реаліст, тому для мене головне - грати і приносити користь команді. Футболу я присвятив усе життя. Тут, як кажуть, поки ти граєш, значить, ти живеш.
- А, скажімо, про підкорення рубежу в 100 матчів за збірну не замислювалися зовсім?
- Я не хочу нічого з цього приводу згадувати. Для мене важливіше командні успіхи. Якщо команда буде чогось досягти - це буде здорово. А зі мною або ж без мене вона цього буде домагатися - неважливо.
- Чи можна сказати, що проведенням 100 ігор за збірну ви пожертвуєте заради потрапляння до фінальної частини ЧС-2018?
- Звичайно, пожертвую. А чому б не пожертвувати?
- А якщо поєднати обидві події?
- По-перше, до ювілею в 100 ігор ще дуже далеко. А по-друге, пам'ятайте, як ми проводили стикові матчі зі збірною Франції за вихід на ЧС-2010? Після перемоги вдома 2:0 в першому матчі буквально все тільки і говорили про те, що я встановив там якесь досягнення своєї сухої серією. А в результаті ми до Бразилії так і не поїхали, програвши у матчі-відповіді у Франції (0:3). Тому тоді я готовий був відмовитися від усіх рекордів і досягнень заради виходу до фінальної частини чемпіонату світу. Але змінити що-небудь вже було не можна. Так що особисті досягнення для мене не головні.
- Нещодавно в матчі чемпіонату України ви вивели партнерів по Шахтарю з капітанською пов'язкою на гру з Ворсклою. Чи немає бажання стати капітаном і в збірній України?
- У мене була розмова з Андрієм Миколайовичем на цю тему. Він сказав мені, що у нас є Саша Кучер і Руслан Ротань, ну а за ними йду я. Якщо хтось із них не зможе вийти на поле, то капітаном збірної буду я. Можливе, таке колись і станеться.
- На ваш погляд, де складніше бути капітаном команди - в Шахтарі або ж у збірній?
- Це велика відповідальність і в клубі, і в збірній. До капітанську пов'язку необхідно бути готовим. Вважаю, що кожен повинен займатися своєю справою. Якщо у когось є задатки для цього, і тренер їх бачить, то такий гравець обов'язково буде капітаном. Візьміть, наприклад, Даріо Срну. Його все поважають, з ним рахуються, він користується авторитетом не лише в Шахтарі, а й у команд-суперниць. Тому, він - справжній капітан своєї команди. Коли ж Даріо піде, то, впевнений, на капітанському містку в Шахтарі його замінить інший, гідний цього статусу футболіст.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
