Георгій Хвічія: «Після десяти місяців на передовій я знову працюю в «Динамо»!»

Динамо Київ 5 Листопада, 10:17 567
Георгій Хвічія: «Після десяти місяців на передовій я знову працюю в «Динамо»!»
Після початку воєнних дій на сході України практично всі динамівці допомагають фронту.

Хтось дає кошти для придбання військової техніки, обладнання, засобів захисту та іншого. Хтось бере участь у благодійних акціях. Хтось просто заявляє про свою патріотичну позицію. А хтось іде на фронт і особисто захищає Батьківщину від озброєного ворога.

Один із таких динамівців – дизайнер рекламного відділу Георгій Хвічія, який займається розробкою макетів афіш, квитків, запрошень, календарів та іншої поліграфічної продукції. У молоді роки Георгій закінчив Київське вище загальновійськове командне училище, мав стати військовим розвідником, але зрештою обрав більш мирну професію. Про військовий фах довелося згадати після початку воєнних дій на Донбасі. Георгій Хвічія впродовж року перебував в одній із найгарячіших точок війни, щодня ризикуючи життям. Після повернення з фронту він розповів нам про це.

- З 1991 по 2015 рік у мене було звичайне цивільне життя, допоки не прийшла повістка з армії. Звісно, міг «відмазатися», залишитися в Києві та спокійно продовжувати працювати. Але морально так вчинити не міг, бо чудово знав, що на сході ніякий не «конфлікт» і не «громадянська війна». Там справжня війна з Росією та її найманцями, у чому я згодом ще раз переконався. Перш ніж потрапити на передову, пройшов кілька етапів навчання – 2 лютого 2015 року прибув на полігон у Старичах Львівської області. Згодом були «Широкий лан» та полігон у Дніпропетровській області. Загалом п’ять місяців. Більшість знань, які нам давали в училищі, окрім стрільби, на війні не знадобилася. Усе, що було потрібно, схоплював «на льоту», інакше не виживеш, не матимеш шансів.

Безпосередньо в зоні бойових дій перебував десять місяців. На посаді командира опорного пункту спершу по місяцю провів у Гнутові та Павлополі, а останні вісім місяців – у Мар’їнці. Усе це без ротацій, ми були єдині, хто за такий тривалий строк жодного разу не залишав передову. Довше, ніж 14-а бригада, там більше ніхто не сидів.

У мене був взводний опорний пункт, у підпорядкуванні – 48 чоловік особового складу. За ділянку території, яку охороняли від ворога, та за хлопців відповідав особисто. Я їм пообіцяв, що всі вони повернуться додому живими, і слова дотримав. Було кілька поранених, не більше. Ми й зараз підтримуємо взаємини, нещодавно зустрічалися в Києві на параді.

Мар’їнка, якщо ви знаєте, одна з найгарячіших точок фронту, зовсім поруч – Донецьк. Це місто є стратегічно важливим для України, віддавати його за жодних умов не можна. Щодня по кілька разів були обстріли, працювали снайпери, свою справу робили диверсійні групи. Це в Києві розповідають про «перемир’я» та Мінські домовленості, а на лінії фронту все по-іншому. Ця війна не на один день, надто глибоко вона зайшла, надто багато інтересів там перетинаються.

Хочу подякувати своїм колегам із «Динамо», що придбали якісні бронежилет та кевларовий шолом, який, до речі, врятував мені життя, коли витримав удар важкого осколка. Їх забрав із собою додому. Це чи не єдине, що зараз нагадує про війну, звісно, разом із проблемами зі здоров’ям, яких значно побільшало. Спина, слух… Це, як кажуть, професійні хвороби військових, коли тижнями не знімаєш десятикілограмовий бронежилет, спиш у ньому, а вуха закладені від безперервних пострілів важкого озброєння.

Після десяти місяців на передовій завершився строк мобілізації, повернувся до Києва, де мене чекали дружина з дитиною. Як учасник бойових дій маю певні пільги, але найголовніше – це увага з боку друзів та колег, розуміння, заради чого ти був стільки часу в самісінькому пеклі, чим найдорожчим доводилося ризикувати.

Нині я знову працюю в «Динамо», виконую ту саму роботу, майже не змінився колектив. Мене часто запитують, чи готовий я знову повернутися на війну, продовжувати захищати Батьківщину. Мені зараз 48, фізично непросто очолювати опорний пункт, а вищої посади не пропонували. Повернуся в одному випадку: якщо буде повномасштабна війна зі вторгненням Росії, коли її «АТО» вже ніхто не називатиме. Як і всі, сподіваюся, що цього ніколи не буде, що в того негідника в Кремлі залишилася хоча крапля здорового глузду. Тим часом Україна має будувати сильну армію із розумних та патріотичних хлопців і дівчат. Там, на війні, найкраще розумієш, що собою являє людина. Коли життя і смерть стають перед тобою, одразу знімаються маски. Цей етап життя на сході країни, як і в кожного, хто там був, назавжди залишиться зі мною. У спогадах, розмовах, фотографіях, снах...

Дмитро Шаповал, журнал «Динамо Київ»

Цей та інші матеріали про виступи та життя «Динамо» читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№4 (87)

* по мателіалам офіційного сайту ФК «Динамо» Київ