Сергій Кравченко: «До чого прагнути футболістові в Україні, якщо не потрапляння в «Динамо» чи «Шахтар»?»

- Ваш перехід у «Динамо» чимало фахівців вважає помилкою. Ви про цей крок ніколи не жалкували?

- Ні. Звичайно, можна припустити, що залишився б у «Ворсклі», а потім отримав би іншу пропозицію й десь в іншому місці проявив себе яскравіше. Але то здогадки. До чого прагнути футболістові в Україні, якщо не потрапляння в «Динамо» чи «Шахтар»? Хоча, зізнаюся, в дитинстві й юності киянами чи донеччанами не марив ніколи. Хотів потрапити в «Реал» чи «Барселону». Свято вірив, що це можливо. То зараз усвідомлюю, що для того, щоб грати в таких командах, треба бути топ-футболістом. На жаль, до такого рівня не доріс. Тому був радий, що на мене звернули увагу динамівці. «Ворскла» - добре, але треба рухатися далі. Був би першим хлопцем на селі. Але часто буває, що гравець, засидівшись на одному місці в команді з не надто високими амбіціями, зупиняється у своєму зростанні. Тоді вже не покличе ніхто.

Задоволений, що спробував себе у «Динамо». Ліпше так, ніж не наважитися, а потім розповідати, що мене кликали, а я побоявся. Я побачив свій рівень. Так, засмутився, що не заграв, однак добре, що був там. Не в образу «Ворсклі», але то інший рівень. У командах такого штибу почуваєшся спокійніше, немає особливого психологічного тиску. Якщо футболіста кличе такий клуб як «Динамо», то показник, що він чогось вартий. Не буду сперечатися – у Києві кар’єра в мене не склалася. Але, можливо, не будь я в «Динамо», не потрапив би пізніше в «Дніпро». Хоча дніпряни теж кликали ще тоді, коли мав запрошення від киян. Обрав «Динамо». Бо розумів, що то бренд, змога грати в Лізі чемпіонів. Міркував, що в разі, якщо не вийде у Києві, до «Дніпра» повернутися ще зможу.

- Вас кликав особисто Юрій Сьомін?

- Так. Особисто телефонував і Юрій Павлович, і Ігор Суркіс. Це теж відіграло свою роль у прийнятті рішення. В «Динамо» тоді українцям довіряли. Власне, усі збори тоді провів в основі. Виставив мене Сьомін у складі й у матчах 1/16 фіналу Кубка УЄФА проти «Валенсії». Правда, потім видужали Олександр Алієв, Мілош Нінкович, у якого були проблеми з паховими кільцями і мені довелося посунутися. Так чи інакше, при Юрії Павловичі грав постійно. Жалітися було гріх.

- То Валерій Газзаєв на вас, здається, не розраховував.

- Теж спочатку начебто грав, але потім Валерій Георгійович зробив ставку на інших, скажімо, на Дениса Гармаша. Час показав, що тренер був правий, бо Гармаш з того часу постійно грає в основі «Динамо», є гравцем збірної. Собі мені дорікнути важко, бо завжди працюю з максимальною віддачею. Важко сказати, що щось зробив не так. Якщо бути до кінця відвертим, мабуть, не тягнув за рівнем. Хоча, не виключено, відчував би більшу довіру, то заграв би. Та не хочу шукати виправдань. Радий, що потрапив у «Дніпро».

- Згодні з тими, хто називає «Динамо» і «Шахтар» цвинтарем українських зірок?

- Так само можна «Реал» і «Барселону» назвати «цвинтарем іспанських зірок». Зрозуміло, що ці клуби беруть найкращих. Але зважати потрібно й на те, що туди прагнуть потрапити усі, але не всі можуть заграти. До слова, з «Динамо» мене ніхто не виганяв. Газзаєв сказав, щоб залишався – для конкуренції, для кількості. Але мене це не влаштовувало. Я хотів грати. Добре, що відразу з’явився варіант з «Дніпром».