– Марко, ви обіцяли конкретику щодо свого працевлаштування після 7 січня. Як просуваються пошуки нової команди?
– Цей процес триває досі. Хочу грати. Бажання – величезне. Здоров’я є. Побачимо, де я опинюся. Зараз перебуваю у Белграді, тренуюся за індивідуальною програмою. Робитиму це доти, поки не підпишу контракт із новою командою.
– Розумію, що ви не можете озвучити назви клубів, та все ж: скільки варіантів зараз розглядаєте?
– Не можу сказати, що мене засипали пропозиціями, як Мессі чи Роналду. Але певний інтерес є. Завжди знайдуться команди, яким потрібен нападник. Це така позиція, яка потрібна команді у 90 відсотках випадків. Пропозиції є, деякі із них достатньо конкретні, але десь якась неузгодженість, якісь дрібниці гальмують процес. Може так статися, що вже через 5 днів буду у новій команді. Або ж шукатиму її ще місяць. Це непередбачуваний процес.
– З України пропозицій не було жодних?
– Ні, я їх не отримував. Офіційних пропозицій від українських команд не надходило.
– У жовтні ви були готові повернутися в Україну, якщо б надійшла хороша пропозиція. Зараз кажете, що це не входить у ваші плани. Чому так швидко змінили свою думку?
– Не можу категорично сказати, що не хочу повертатися. Але на сьогоднішній день, ви самі розумієте, яка в Україні ситуація. Рівень чемпіонату тримають лише дві команди – «Шахтар» і «Динамо». Особливо – «Шахтар», який у цьому сезоні дуже добре виступає у Лізі Європи. «Зоря» підтискає ці дві команди. Не скажу, що інші команди дуже низького рівня, але не суперкласу – це точно.
Я не вважаю себе суперзіркою, але якщо врахувати мої амбіції та прагнення, єдині команди, де я б міг пограти – це «Динамо» і «Шахтар». Але! Великого бажання повертатися туди, де я справив гарне враження, де залишив певний слід у чемпіонаті України, немає. Краще нехай все так залишиться, як є.
– Які у вас пріоритети при виборі команди?
– Немає такого. Лише прагну, щоб команда і її тренер мене справді хотіли. Увесь світ для мене відкритий – від США до Китаю. Якщо чесно, то намагаюся при цьому враховувати інтереси своєї сім’ї – щоб їй було добре в новій країні. Але це не найголовніше. Хочеться знайти команду, де було б усе: колектив, красиве місто, фінанси. Поки у кожній пропозиції є той чи інший мінус. Але, тим не менше, я впевнений, що все буде нормально.
– Може так трапитись, що ви знову повернетеся в Росію?
– Не буду приховувати: певний інтерес до мене існує. Тому все може бути.
– Погоджуєтеся з тим, що, покинувши Росію, ви автоматично покращили свої шанси повернутися у збірну України?
– Ну, що сказати… Дійсно, поки я перебував у Росії, мене не викликали. Зараз – побачимо. Це тільки час покаже. Я покращуватиму свої шанси тільки тоді, коли буду грати і забивати голи. Це єдина правильна відповідь.
– У майбутньому ви хочете займатися тренерською роботою. В Україні вам трамплін для зростання надав Віталій Кварцяний, а максимально розкритися допоміг Мирон Маркевич. Що б ви запозичили для себе у цих тренерів?
– Кварцяний вмів витискати з гравців максимум. Він не дозволяв футболістові розслабитися. Маркевич довіряв більше. Він покладався на те, що ти вже дорослий, досвідчений, тож дозволяв розслабитись. При цьому був впевнений, що на гру вийдеш максимально налаштованим.
– Коли крайнього разу були в улюбленому Харкові?
– Близько півтора роки тому. Із нетерпінням чекаю можливості, щоб знову туди приїхати.
– Як відпочили у період новорічно-різдвяних свят?
– П’ятого грудня ми грали у Москві зі «Спартаком». А вже через п’ять днів мені видалили гланди. Це був складний період, бо кілька днів довелося сидіти вдома у дуже спокійному режимі. Тридцятого грудня приступив до тренувань і от досі перебуваю в цьому процесі.
– Вашій доньці Сарі вже більше трьох років. Чим вас потішила останнім часом?
– Ой, цей період у розвитку дитини такий цікавий! Кожної хвилини дивує чимось новим, відкриває у собі якісь вміння, тішить нас регулярно. Вже почала розмовляти, мудрувати. Це просто кайф! Кожна секунда, яку проводжу поруч із нею, – це золотий час, - розповів Девич у інтерв'ю «Футбол 24».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
