Чи не безпрецедентний приклад Євгена Макаренка? Можна зрозуміти, коли з того чи іншого українського гранда йдуть легіонери, або ж шляхом шантажу чи саботажу просять керівництво відпустити їх. Але коли від нового контракту з рідним клубом відмовляється українець - вихованець цього клубу – то чи це не ознака лиха?
Для Макаренка київське «Динамо» було усім. Протягом своєї кар'єри захисник крім «Динамо» виступав лише за одну команду, коли на сезон відправлявся в оренду до ужгородської «Говерли». В іншому – «Динамо», «Динамо», «Динамо». Спочатку – молодіжні команди, потім – «Динамо»-2, а з 2013 року – основна команда київського клубу.
Макаренко не завжди мав місце в основі, але майже завжди, - коли не заважали проблеми зі здоров'ям, - перебував у розширеній обоймі «Динамо». І перебував би там і далі. Ба більше, Євген мав чимало підстав сподіватися, що найближчих два-три роки саме за ним буде закріплений лівий фланг оборони.
Конкурентом Євгена був Антунеш, який на початку сезону вигравав боротьбу за місце на лівому фланзі, але згодом, - після кількох невдалих поєдинків як у Лізі чемпіонів, так і на внутрішній арені, - опинився за спиною Макаренка. Зрозуміло, що грав Євген не бездоганно. Іноді йому не вистачало осмисленості і акцентованості, тому що футбол у його виконанні нагадував хаотичний рух по флангу. Але в цілому Макаренко задовольняв вимоги головного тренера.
Тобто, намагаємось сказати про те, що Сергій Ребров з власної волі в нинішній ситуації навряд чи відмовився б від Макаренка. Антунеш – не стабільний і вкрай ненадійний; до того ж, - легіонер, який будь-якої миті здатен зірватися з місця, наплювавши навіть на чинний контракт. Бурда, Сілва і Віда, які можуть зіграти зліва в обороні, - футболісти іншого профілю, які корисні на інших позиціях. Отже, на лівому фланзі залишилася якщо не пробоїна, то дуже «тонка матерія» в особі лише Віторіну Антунеша.
А що ж Макаренко? Його рішення сприймається з засторогою ще й через те, що зірвався Євген з насидженого місця у «Динамо» не на конкретну пропозицію від іншого клубу (тоді було б логічне й чітке пояснення такому рішенню), а – у невизначеність (була інформація про зацікавленість в послугах футболіста з боку «Спортінга» і «Уфи» – але без конкретики). Тобто, агентові Макаренка лише належить знайти для свого клієнта варіант продовження кар'єри. З іншого боку, у Євгена ж завершувався контракт і підписати новий (а це був би точно не піврічний і не річний контракт, а більш довготривалий), значить – прив'язати себе до київського клубу ще на кілька років. А цього Євген робити не бажав з якихось конкретних мотивів.
Швидше за все – з мотивів фінансових. Рідне місто, рідна команда, перспектива Ліги чемпіонів, Ліги Європи і боротьби за чемпіонство, майже гарантоване місце в основі, довготривалий контракт. Що ще потрібно? Так, гарну зарплатню. Принаймні, не меншу, аніж гравець мав у відповідності до попередньої угоди. Ось із цим, очевидно, і виникли труднощі.
«Динамо» явно не в змозі виконувати фінансових зобов'язань на тому рівні, на якому виконувало раніше. І тепер, коли в того чи іншого гравця завершується «роздутий» контракт, нову угоду пропонують зі значно скромнішими значеннями. Але не кожен із тих, хто звик до розкішного життя, здатен прийняти скорочення зарплатні.
Інших адекватних пояснень рішенню Макаренка немає. І якщо ми недалекі від істини, то відхід Євгена – навряд чи остання зміни в київській команді. Режим економії клубом уже ввімкнений, але гравцями – не схвалений.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
