Їх зарплати у порівнянні із чоловічим футболом – суцільний мізер. Їх не так часто впізнають на вулицях. За їх автографами не вишиковуються довжелезні черги. Проте вони вкладають у футбол не менше, а часто навіть більше серця, ніж чоловіки.
Яскравий приклад – форвард збірної України Тетяна Романенко. Дівчина пройшла через непрості випробування, щоб стати однією з найкращих футболісток країни і потрапити у чемпіонат Франції. «Футбол 24» розпитав Романенко про особливості жіночого футболу, вихід у декрет і секс напередодні матчу.
«Тут дуже холодно і практично постійно – дощі»
– Тетяно, з часу вашого переходу в «Реймс» минуло два тижні. Як проходить адаптація у нових клубі, місті, країні?
– Насправді пройшов вже майже місяць з моменту мого приїзду. Мені не складно адаптуватися, тому що я з раннього дитинства в роз'їздах. У мене немає, скажімо так, адаптаційного періоду. Дійсно, іноді потрібно трохи часу для того, щоб звикнути до нової культури, але це все проходить безболісно і швидко.
– Дебют вже відбувся?
– Так. Дебютний матч відбувся ще 26 лютого. Мені не вдалося відзначитись, але цю гру ми виграли і заробили дуже важливі 3 очки. Думаю, знадобитися якийсь час, щоб звикнути до того, як тут грають у футбол, і повернути хорошу форму після травми. Але я вже на шляху до цього (Усміхається).
– Які у «Реймсі» традиції посвяти новачків? Приміром, Андрій Тотовицький, перейшовши у бельгійський «Кортрейк», був змушений виконати «Воїни світла».
– Посвяти не було. Мене привітали, пораділи, що я в обоймі, і ми відразу взялися до роботи. Французи та й взагалі Західна Європа дуже цінують свій час і тому такі заходи, як посвята, навряд чи можна зустріти в клубі, де крім футболу у тебе є ще й інша робота. Але мені були раді, можу сказати однозначно.
– Спілкування у команді відбувається англійською?
– Так, я розмовляю англійською і з тренерами, і з гравцями. Багато хто, звичайно, не володіє англійською, що мене не здивувало, адже я знаю, як французи люблять свою мову і неохоче вивчають інші. Але головний тренер добре знає англійську і з розумінням вправ на тренуванні проблем не виникає. Чого не можу сказати про ігровий процес. Доводиться запам'ятовувати футбольні підказки французькою.
– І на якому рівні у вас французька?
– Моя французька на рівні «нуль» (Сміється). Я чекаю безкоштовних уроків від клубу, але цей процес трішки затягнувся. Можна, звичайно, самотужки вчити, але поки мені це дається складно. Щоправда, вивчила кілька важливих фраз, таких як «Я хочу їсти» і «Я хочу спати» (Сміється).
– Скільки у цьому сезоні забили ваші конкурентки за місце в основному складі, і хто вони?
– Якщо чесно, я не дивилася, хто і скільки забивав, але знаю, що з голами в цьому клубі – проблеми. Тому я тут якраз для того, щоб їм у цьому допомогти.
– У жіночому колективі трапляються заздрощі та інтриги через конкуренцію?
– Я вважаю, що конкуренція – це нормальний процес у футболі, без неї не досягнути успіху, і кожен професіональний гравець це розуміє. Щоб бути кращим від свого конкурента, не потрібно заздрити, треба працювати. У своїй практиці я не зустрічала якоїсь відкритої заздрості від моїх конкурентів. Все було в межах футбольного поля. Ти краща – отже граєш, гірша – сидиш у запасі до того моменту, поки не станеш кращою.
– Назвіть хоча б три речі, які вас приємно (або неприємно) здивували у Реймсі.
– Державна допомога, думаю, це найприємніше, що може бути (Усміхається). Особливо коли ти не працюєш. Звичайно, люди, які живуть в Євросоюзі, не будуть з цього дивуватися, але для мене, людини, яка приїхала з України, це було як мінімум дивно: як можна не працювати і при цьому ще й отримувати гроші. Але все дуже просто – держава піклується про своїх громадян, ось і все. Це я не про Реймс, а про Францію загалом. У Реймсі мене вразила краса та чистота цього маленького, затишного містечка і собор – дуже красива будівля XIII століття. А ось неприємним здивуванням стала погода. Дуже холодно і практично постійно – дощі.
– Реймс славиться своїм ігристим шампанським. Ви вже спробували фірмовий напій?
– Ні, шампанське я тут ще не куштувала, дотримуюся режиму (Сміється). Але час є, тому фірмовий реймський напій я поки відклала на другий план.
– Попереднім вашим клубом був італійський «Сан-Заккарія». Французький чемпіонат – один із найсильніших у світовому жіночому футболі. А яке місце у цій системі координат посідає італійська першість?
– Італійський чемпіонат вважається не найсильнішим. Але мені подобалося, що вони приділяють багато уваги тактиці і техніці. Звичайно, у Франції футбол на порядок швидший, тому рости, як футболіст, краще тут. Ну і для порівняння останні турніри, в яких брали участь збірна Франції і збірна Італії – це теж показник. Італія посіла 11 місце на Сyprus cup, Франція зайняла 1 місце на турнірі в Америці серед таких команд як США і Німеччина. Тому, думаю, тут пояснювати нічого не треба, все й так зрозуміло.
«Кар’єрі перешкоджали… побачення»
– В Україні жіночий футбол далеко не такий популярний, як у тій же Франції. Як у нашій країні стають футболістками? Розкажіть на власному прикладі.
– Так, в Україні жіночий футбол не такий популярний, тому що перспективи, які надаються гравцям, у жалюгідному стані. На розвиток жіночого футболу в Україні практично не виділяються кошти. Наприклад, в тій же Франції під кожним клубом основного складу є ще U-15, U-16, U-17, U-18 і U-19, плюс академія в Парижі відбирає 20 найкращих гравців з усієї країни трьох вікових груп U-16, U-17 і U-18, де вони їдять, живуть, навчаються і тренуються 2 рази в день. Є куди прагнути, правда? Батьки приводять своїх дітей в жіночий футбол, тому що знають: в їхньої дитини буде майбутнє.
У нас теж намагаються якось крутитися, щось робити, але грошей немає, а немає грошей – немає відповідної підготовки кадрів. Все відбувається, в основному, завдяки особистим амбіціям. Я зустрічала багато талановитих дівчат на батьківщині, але, на жаль, рано чи пізно багато хто залишає футбол, бо не бачить майбутнього в цій справі, та й гроші, які вони заробляють, просто смішні.
Як стають футболістками? Я навіть не цікавилася ніколи, треба буде запитати (Усміхається). Особисто я завжди грала з хлопцями у дворі, а коли в школі з'явилася команда, то попросила тренера приходити на тренування. Він дозволив, ось так все і почалося. Це був перший, єдиний з чоловічою командою і, я вважаю, найважливіший рік у моїй кар'єрі, він дав мені неймовірно багато. Я досі використовую на футбольному полі те, чого мене тоді навчили.
– Які футбольні зірки надихали вас тоді і надихають зараз?
– Моїм улюбленим гравцем завжди був Рональдінью. У дитинстві намагалася його наслідувати, переглядала відео з його фінтами, на тренуваннях вчилася їх виконувати. Зараз намагаюся брати найкраще від усіх футболістів, навіть якщо вони не зірки. Завжди є чому повчитися, тим більше в наш час перепон для цього немає, заліз в інтернет – і вперед. Тож можу сказати, що мене надихають всі, хто круто грає.
– Батьки вас підтримували у вашому виборі?
– Так. Батьки – це моя найголовніша підтримка, як на футбольному полі, так і за його межами. Вони завжди давали мені шанс обрати те, що я хочу, і робити так, як я хочу. Хоча зараз мені здається, що краще б вони наполягли на деяких речах, які мені через малолітство здавалися непотрібними.
– Коли розпочалася професіональна кар’єра, часу на побачення із хлопцями бракувало?
– Ох, ці побачення! (Сміється). Завжди перешкоджали моїй футбольній кар'єрі. Так, тут складно поєднувати, потрібно завжди чимось жертвувати. Але поки ми молоді – нам хочеться любові, романтики, якихось інтриг, тож тут вже від людини залежить. Той, хто може контролювати свої емоції і займатися побудовою кар'єри в першу чергу, досягають великих успіхів.
– Чи часто футболістки йдуть у декрет? Наскільки непросто після вагітності повернути собі колишню форму?
– Трапляється, звичайно, але нечасто. Ми ж жінки і від цього ніхто не застрахований. Але з мого досвіду не всі молоді футболістки йшли в декрет через вагітність. В основному – ті, хто був вже на заході кар'єри і вирішив присвятити себе сім'ї. З приводу того, чи важко повернути форму, я нічого сказати не можу. Коли вирішу завести дитину, а потім повернутися у футбол, то вам розповім (Усміхається). Думаю, що це залежить від організму і від віку.
– Можливо, пункт про вагітність прописується у контракті? Адже навряд чи клуби зацікавлені у втраті важливого гравця на тривалий період…
– У мене пункту про вагітність не було прописано в жодному контракті. Можливо, у когось, кому клуб не особливо довіряв в цьому питанні, і траплялося. Але в основному всі все прекрасно розуміють і, як я вже казала, ніхто від цього не застрахований.
– У чоловічому футболі тренери часто роблять акцент на забороні сексу перед матчем. А як із цим у жінок?
– Я вам так скажу: якщо гравець непрофесіонально ставитися до своєї кар'єри, то будь-які заборони йому – не перешкода. Тобі можуть забороняти все, що завгодно, але якщо ти байдуже до цього ставишся, то всі заборони – це просто порожні слова. І відповідно професіонал ніколи не дозволить собі щось зайве перед відповідальною грою.
«Хотіла зупинити бійку, але мене неправильно зрозуміли»
– У вашому Instagram є фото із Андрієм Ярмоленком. Як ви перетнулися?
– В аеропорту. Ми летіли на збори до Туреччини, вони – на якусь товариську гру, не можу зараз пригадати. Але ви не подумайте – це не було так, що ми зустрілися і завели розмову (Усміхається). Я лише попросила сфотографуватися. Думаю, він навіть не зрозумів, чому ця дівчинка в такій же куртці (Сміється).
– Навіть запасних футболістів чоловічої збірної України вболівальники знають в обличчя, чого не скажеш про жіночу збірну. Я не впевнений, що навіть лідерів команди можуть ідентифікувати. Образливо від цього?
– Та ні, якщо чесно, навіщо ображатися? Очевидно, що чоловічий футбол всюди на виду і на слуху. Я впевнена, що 70 відсотків населення України навіть не знає, що жінки грають у футбол. Я неодноразово з цим стикалася, тому знаю все з особистого досвіду.
– Все той же Ярмоленко заробляє у «Динамо» 5 мільйонів доларів у рік. На якому рівні зарплати у лідерів жіночої збірної України?
– Та тут мова точно не йде про мільйони. У нас не прийнято поширювати інформацію про свої доходи, але я думаю – десь в районі 3-4 тисяч доларів у хороших клубах. Ну а в клубах, у яких грошей немає, і які не є лідерами чемпіонатів, багато не заробиш. Я в основному кажу про російський чемпіонат, тому що всі наші лідери грають там. Про Україну взагалі мовчу.
– У чому жіночий футбол має перевагу над чоловічим?
– Я думаю, у бажанні та непоступливості. Технічно і в швидкості жінки, звичайно, поступаються, а ось в бажанні та амбіціях – куди серйозніші від чоловіків. Через це дуже багато боротьби на футбольному полі.
– Хто симулює частіше – жінки чи чоловіки?
– Звичайно, що чоловіки! (Сміється) І це правда. Мені здається, дівчата про це навіть не замислюються під час гри, у них одна мета – забити гол будь-яким шляхом. На шляху до цієї мети, звичайно, всілякі колотнечі бувають – груба гра чи підкати не в м'яч, а в ноги. Так, жінки це вміють і застосовують на практиці. Тому, думаю, складно симулювати, коли тобі виривають ноги разом із м’ячем.
– Договірні матчі трапляються?
– На це запитання не можу відповісти. Не брала участі в такому.
– Чи доводилося хоча б раз брати участь у бійці – на полі, в роздягальні, поза їх межами?
– Так, доводилося. У Росії, коли грала за «Кубаночку». Насправді я хотіла зупинити бійку, але мене мабуть неправильно зрозуміли (Усміхається). Думаю, це відео досі можна знайти в YouTube. Я за натурою – людина неконфліктна і вважаю, що в житті кулаками проблеми не вирішити. Мова нам дана для того, щоб розмовляти, і це найкращий спосіб залагодити будь-який конфлікт. Але, як показує практика, не завжди виходить так, як ми хочемо.
– Чоловіки-тренери у жіночому колективі брутальні, чи все ж стежать за своїм язиком?
– Думаю, чоловіки-тренери намагаються більш лояльно ставитися до своїх підопічних, якщо це дівчата. Вони знають, що ми – дуже вразливі, і жіноча психологія відрізняється від чоловічої. Але, звичайно, всюди бувають свої кадри, не без цього.
– Найскладніший момент кар’єри?
– Це однозначно 2016 рік. Спочатку запізнилися з трансфером, потім травма, потім відновлення. Загалом, все було якось наперекір, в особистому житті багато подій сталося, переоцінка цінностей, і це все укупі. Було непросто.
– А найщасливіший момент?
– Кожного разу, коли виходжу на футбольне поле, кожного разу, коли моя команда перемагає, кожного разу, коли я забиваю гол – все це я відношу до щасливих моментів своєї футбольної кар'єри. Ну і, звичайно, у 2017-му я нарешті здійснила свою маленьку дитячу мрію – тепер граю в Європі. Тож можу точно сказати, що за чорною смугою завжди настає біла. Головне – вірити в свої сили і мати хорошу підтримку за спиною.
«Хочу грати на гітарі і фортепіано»
– Яке ваше хобі? Що читаєте/слухаєте/дивитеся?
– Хобі? Добре попоїсти (Усміхається). Подорожувати – однозначно! Люблю читати історію, фантастику, маленькі пізнавальні статті. Те ж щодо фільмів. З приводу того, що я люблю слухати – навіть не знаю, це залежить від настрою.
– Чого не вмієте робити, але дуже б хотіли б навчитися?
– Не вмію грати на гітарі та фортепіано, але дуже б хотіла освоїти ці два інструменти. А, ну ще, напевно, водити машину.
– Коронна страва, яку залюбки готуєте?
– Борщ.
– Запитання для персональних шанувальників вашого таланту і краси: у вас є хлопець?
– Вже ні.
– Топ-5 найкрасивіших футболістів світу за версією Тетяни Романенко…
– Давід Сілва, Кака, Фалькао, Самарас, Вітсель.
– Чим збираєтеся займатись, коли закінчите ігрову кар’єру?
– Знаю, чим хочу займатися, але це все поки в планах, про які ще не хочу розповідати.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
