Ювілей Стефан Михайлович збирається святкувати скромно: вдома, на дачі у 15-ти кілометрах від Києва разом із сім'єю. Напередодні ювілею ми запросили Стефана Михайловича на стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського та близько двох годин розмовляли про його славетну дату, кар'єру в київському клубі та нинішню роботу. Пропонуємо до вашої уваги першу частину ексклюзивного інтерв'ю:
- 24 березня вам виповнюється 70 років. Як збираєтеся відзначати цю знакову подію?
- Знаю, що мене будуть вітати й від «Динамо», й у Академії МВС - зазвичай це роблять ректор, керівництво академії, кафедра. Це буде п'ятниця, робочий день, тож усе скромно, без особливої помпезності. Зараз великі проблеми у країні - не до святкувань. Просто відсвяткуємо вдома з родиною, прийдуть діти та онуки. Для мене найбільша радість, коли вони вітають, щось намалюють або зроблять своїми руками. Ще на День народження зазвичай завжди телефонує Григорій Михайлович Суркіс.
- Розкажіть про турнір у Закарпатті, який буде проводитися на вашу честь?
- Він пройде в Ужгороді, це змагання з міні-футболу серед дорослих. Братимуть участь 8 команд, переважно ветерани. Проводиться вперше. Колись давно, ще в 90-ті роки, кілька разів проводилися турніри серед профтехучилищ України.
- Традиційний турнір «Кубок Стефана Решка» проводиться й у Києві, розкажіть про нього.
- Ці змагання проходять серед студентських команд вищих навчальних закладів. Також наше міністерство проводить турнір мого імені серед силових структур міста Києва. Ще в нас є першість Академії на честь Стефана Решка. Тож турнірів доволі багато (посміхається). Я пишаюся й дуже щасливий, що мене та інших хлопців, увесь той склад «Динамо», ще пам'ятають, незважаючи на те, що минуло багато років.
- Який День народження запам'ятався вам найбільше під час ігрової кар'єри та після того, як ви закінчили грати у футбол?
- Мій найголовніший День народження ще попереду, можливо, навіть цього року. 24 березня грає збірна України в Хорватії. Якщо переможуть, це буде найбільший подарунок для мене та велике свято для всіх уболівальників. Розумію, що Андрію Шевченку буде непросто, тому погоджуюся й на нічию (посміхається).
Коли ми були футболістами, всі свята відзначали дуже скромно. Вранці Валерій Васильович Лобановський із Олегом Петровичем Базилевичем привітали, потиснули руку - й уперед на зарядку чи тренування. Іменинникам діставалося зайве прискорення або перекидання - ось і все святкування. Насичений чемпіонат, єврокубкові матчі, збірна, основу якої складало «Динамо»... Взагалі, святкувати нема коли було. Лише під час якоїсь паузи в чемпіонаті могли випити по келиху шампанського та перекусити, але збиралися в іменинника вдома, а не в ресторані. Тоді була інша мораль, та й узагалі все по-іншому. Більше уваги приділяли футболу, підготовці, іграм. Це сьогодні можна цілі бари замовляти, а тоді навіть на сім'ю часу не вистачало. Не було поїздок ані до Еміратів, ані до Туреччини з Грецією, ані на острови. На два тижні до Трускавця - ось і весь відпочинок. Тоді все було спрямовано на футбол, але зате був і результат. Друге місце в чемпіонаті Союзу вважалося провалом. Коли ми в 1978 році стали другими, але завоювали Кубок, медалі нам вручали в Жовтневому палаці внизу, де артисти переодягаються. Вручили - й додому розійшлися. А зараз кілька разів чемпіонат України виграли - й вшанування на центральному стадіоні. Ми коли Суперкубок Європи виграли, нічого подібного не було. Потрібно бути скромнішими.
- Цього року ще один знаковий ювілей - київське «Динамо» відзначає 90 років. Це для клубу багато чи мало?
- Це хороша дата. За цей час через спортивне товариство «Динамо» пройшло багато поколінь великих спортсменів - чемпіонів світу та Олімпійських ігор. 40-50% олімпійських збірних команд СРСР становили динамівці. Для футбольної команди - це також великий ювілей. Особливо за останні років 50-60 «Динамо» досягло дуже багато чого. Вважаю, успіхи команди та рівень спортсменів потрібно оцінювати не за чемпіонатом країни, а за міжнародними виступами. Радянська статистика свідчила: із 1000 спортсменів-початківців лише один стає майстром спорту міжнародного класу. Тож дата славетна, будемо вітати.
- Ви часто спілкуєтеся та бачитеся зі своїми колишніми партнерами по команді, друзями?
- Зізнаюся, дуже рідко. Останнім часом переважно на сумних заходах, коли товаришів потрібно проводжати в останній шлях. Також бачимося на офіційних подіях, ювілеях: коли «Динамо» було 75 років, 80, 85. На 40-річчі здобуття Суперкубка нас запросили на стадіон Ігор та Григорій Суркіси, з усіма поспілкувалися, позгадували. Часто спілкуватися не вдається - у кожного свої справи, багато хто живе в інших містах. Наприклад, із Фоменком ми жили в одному будинку на вулиці Тургеневській у Києві та зустрічалися щодня, а зараз він увесь час у Сумах.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
