Навіть висловлювання колег і тренерів на кшталт «жива легенда» (Давід Де Хеа) і «перший номер викарбований на його шкірі» (Фабіо Каннаваро) не здатні по-справжньому оцінити масштаб особистості Джанлуїджі Буффона. Не здатні й статистичні дані на кшталт 168-ми матчів за збірну (54 «сухих») і 832-ох за клуби (277 «сухих» в одній лише Серії А). Як і перерахування численних командних (сім Скудетто, три Кубки Італії, шість Суперкубків, Кубок УЄФА, Кубок Світу) і особистих (11 титулів воротаря року в Серії А і чотири - в Європі, приз кращому молодому гравцеві Європи і т.д.) трофеїв. Не здатна і ця стаття. Все ж ми спробуємо висвітлити кар'єру можливо кращого воротаря в історії футболу крізь призму одного відсотка з відіграних ним тисячі матчів на професійному рівні. І не лише кар'єру воротаря, а й життя звичайної людини, набагато складніше, ніж здається з нашого боку телевізора.
1. 19 листопада 1995-го року. Серія А. «Парма» - «Мілан» 0:0
До 90-х років великого футболу у Пармі не було. Поки молочний гігант «Пармалат» не вирішив інвестувати в команду з міста базування, яка майже одразу стала кубковим монстром 90-х. Протягом п'яти перших років в Серії А підопічні Невіо Скали виграли Кубок Італії, Кубок Кубків, Кубок УЄФА і Суперкубок Європи. Щоправда, в лізі боротися з «Міланом» та «Ювентусом», які тоді забезпечили Італії шість фіналів Ліги Чемпіонів поспіль (це якщо ще не згадувати «Сампдорію») не вдавалося.
Побачивши в стартовому протоколі на матч з фіналістом ЛЧ і майбутнім чемпіоном Італії ім'я 17-річного місцевого хлопця, що ще чотири роки тому грав у півзахисті, фахівці багато шансів на позитивний результат «жовто-синім» не давали. Але вони просто не знали, про кого мова. «Ніколи не бачив такого характеру і якості від 17-річного гравця» - захоплювався вже після матчу Діно Дзофф.
Розчарований тренер суперника Фабіо Капелло майже повторював слова легендарного воротаря, кажучи про неймовірну хоробрість і характер голкіпера «хрестоносців» в його 17 і назвавши його гравцем матчу. А Скала вже пізніше згадував: «Я не вірив своїм очам, бачачи його на тренуваннях і навіть запитував асистентів, чи бачать вони те ж, що й я... я сказав йому за день до матчу, що ставлю його в «старт», а він мені відповідає: «В чому проблема, бос?» Йому ніхто не заб'є. Ніхто».
Син атлетів, брат двох волейболісток збірної Італії, племінник баскетболіста збірної, родич відомого воротаря 70-х Лоренцо Буффона, схоже, отримав міць і впевненість з генами. Можливо, тому вже в дебютному матчі в кар'єрі зупинив володаря Золотого М'яча Джорджа Веа під час виходу сам-на-сам, відбив удар того ж Веа впритул, зробив чудовий подвійний сейв після ударів Роберто Баджо, зупинив і Марко Сімоне і кілька разів відмінно вибігав на перехоплення далеко від воріт. Легенда почалася. Єдина його помилка в матчі - відсутність на офіційному передматчовому фото. Як згадував Джанлуїджі пізніше, він просто не звик до фотографування перед матчем, якого немає в юнацьких турнірах і тому одразу побіг до воріт.
2. 29 жовтня 1997-го року. Відбірковий турнір на Чемпіонат Світу-1998. Росія - Італія 1:1
У тому відборі «Скуадра Адзурра» виглядала погано. Поразка вдома від англійців, 0:0 в матчі проти збірної Грузії, тоді сприйняті як провал... Довелося пробиватися через плей-офф, де зустрілася ще одна пострадянська збірна.
На жахливому засніженому полі «Лужників» немолодий воротар Джанлука Пальюка протримався всього 31 хвилину. Але його відхід через травму ніхто не помітив. 19-річний Джіджі (став наймолодшим дебютантом після Другої Світової війни) блискуче відбив на інстинкті удар Алєнічева впритул, відбив ще кілька небезпечних слизьких м'ячів і пропустив лише автогол Фабіо Каннаваро.
У матчі-відповіді, який італійці виграли, він повернувся в запас, першим номером збірної став лише у наступному відбірковому турнірі, а у фінальній стадії великого турніру вперше грав лише у 2002-му. Але фундамент вже було закладено.
3. 8 березня 1998-го року. Серія А. «Парма» - «Інтер» 1:0
На той час Джанлуїджі вже встиг взяти друге місце в Серії А, поступившись лише двома очками чемпіону і пропустивши лише 17 м'ячів в 27-ми матчах, пограти в Лізі Чемпіонів і переграти там чинного володаря трофея дортмундську «Боруссію» (1:0). Але в підсумку «хрестоносці» саме німцям і поступилися виходом з групи. І в лізі Буффон ще не був ані зіркою, ані «Суперменом». Зіркою був новачок «нерадзуррі» і володар Золотого М'яча Роналдо.
До Парми його «Інтер» приїжджав в розпалі боротьби за Скудетто з «Ювентусом», а сам бразилець - з метою випробувати нові суперсучасні персональні бутси. Бразильські телевізійники виділили спеціальну камеру для того, щоб не пропустити жоден рух «Зубастика» і його бутс. Тож відбитий Джіджі пенальті бразильця у відмінному стрибку бачили всі і в найкращому ракурсі. А до того італієць ще й розім'явся, легко і невимушено вигравши вихід Джоркаєффа сам-на-сам. Після матчу всі вже говорили про воротаря, який продемонстрував під ігровою футболкою ще одну, з емблемою Супермена, що й принесло йому нове прізвисько.
4. 12 травня 1999-го року. Кубок УЄФА. Фінал. «Олімпік» Марсель - «Парма» 0:3
Це зараз говорять про сто кращих днів в історії «Парми» з перемогою в Кубку та Суперкубку Італії і Кубку УЄФА. Тоді це здавалося кінцем епохи. 4-6 місця в лізі вважалися невдачею, успіхів в кубкових турнірах не було протягом кількох років, відносини головного тренера Альберто Малезані з зірками були напруженими, та й загалом його команда грала в неяскравий футбол. Не було сумнівів, що Фабіо Каннаваро, Ліліан Тюрам, Хуан Себастьян Верон, Абель Бальбо, Ернан Креспо, Маріо Станіч, Фаустіно Аспрілья, Ален Богоссян, Діно Баджо дуже скоро покинуть клуб. А відродження «Олімпіка» після скандалу імені Бернара Тапі здавалося більш цікавою темою, ніж морально втомлений від власного шаленого бігу клуб. Але на останню гастроль «жовто-синіх» вистачило. І «Фенербахче», «Рейнджерс», «Вісла» з Кракова, «Бордо», «Атлетіко» були пройдені, а «Олімпік» - легко розгромлений в тих ж «Лужниках» без того, щоб Буффону довелося особливо напружуватися.
Вже за чотири роки «Пармалат» розвалиться, його власник буде засуджений за шахрайство, а «Парма» полетить у прірву, з якої донині не вибралася. Тоді цього ще не знали. Як і того, що цей євротрофей буде останнім для Джанлуїджі. Поки останнім.
5. 28 травня 2003-го року. Ліга Чемпіонів. Фінал. «Мілан» - «Ювентус» 0:0 (3:2 по пенальті)
Три роки без Скудетто, провали в Лізі Чемпіонів з ударами головою в суперників Зінедіна Зідана ще до того, як це стало мейнстрімом, ворожнеча Алессандро Дель П'єро з Філіппо Індзагі, слабка гра воротаря Едвіна ван дер Сара - Марчелло Ліппі в 2001-му році повертався в нездоровий клуб. А трансферний рекорд Європи для воротаря (53 мільйони євро) висів тягарем на новому придбанні, яке ще не до кінця оговталося від скандалів з фашистськими гаслами і номером 88 на футболці. Джіджі справді почав кар'єру в «Ювентусі» слабенько, пропустивши в перших шести матчах ліги сім м'ячів і навіть отримавши прізвисько «ван дер Буффон». Але і команда, і воротар швидко прийшли до тями, виграли два Скудетто і грали в кращий футбол в Лізі Чемпіонів сезону 2002/03, хоча на них мало хто ставив.
«Барселона» була переграна на «Камп Ноу», «Реал» - зметений на «Делле Альпі» (Буффон відбив пенальті Фігу), і у фіналі в Манчестері туринці вважалися фаворитом попри відсутність дискваліфікованого Павела Недведа. І Джіджі зробив все, що міг. Відбив два пенальті в післяматчовій серії, ще кілька небезпечних ударів під час гри, а його сейв після удару Індзагі вже протягом 15-ти років входить в усі хайлайти Ліги Чемпіонів. Але цього не вистачило.
6. 9 липня 2006-го року. Чемпіонат Світу. Фінал. Італія - Франція 1:1 (5:3 по пенальті)
«Ти футболіст, ти кумир. Тому ніхто і не подумає просто запитати тебе: «Як ти себе почуваєш? «У цих словах Буффона - весь біль його спогадів про минуле. У 2013-му році в інтерв'ю Kicker він зізнався, що після програного фіналу Ліги Чемпіонів страждав від депресії настільки, що боявся виходити з авто на тренувальній базі. Протягом півроку він регулярно відвідував психологів, яких раніше вважав просто «грабіжниками невпевнених у собі людей». Пропонувалося й вживання ліків, але від цього Джанлуїджі категорично відмовився, чим нині пишається. «Без ліків я сам собі господар, сам архітектор своєї долі».
В результаті праця з психологами допомогла. Але потім почалися інші проблеми. На Чемпіонат Світу «Скуадра Адзурра» їхала в розпал Кальчополі, Буффону ще в квітні довелося відбиватися від звинувачень в незаконних ставках (згодом знятих), причому в пресі вважали, що через скандал його не включать в заявку на турнір. Офіційна вимога прокурора про позбавлення «Ювентуса» чемпіонського титулу та переведення в Серію Б була оприлюднена в день півфіналу Мундіалю. Та й на самому турнірі італійці грали блідо. Австралія в 1/8 фіналу була пройдена завдяки сейвам гравця матчу Буффона і вигаданому арбітром пенальті на 89-ій хвилині, в чвертьфіналі проти збірної України Джіджі також довелося рятувати коли, здавалося, справа вже зроблена. У фіналі фаворитом вважалися французи з Зіданом і Рібері, які ще й відкрили рахунок вже на п'ятій хвилині. Але Італія вистояла і взяла Кубок.
Буффон в підсумку не відбив ані пенальті Зідана, ані якийсь із післяматчових. Однак витягнутий удар головою Зізу у додатковий час, п'ять «сухих» матчів на турнірі (рекорд), два пропущених і обидва зі «стандартів» - і прямий шлях в історію, шлях в легенди відкрито. І до другого місця в списку претендентів на Золотий М'яч-2006, при тому, що чимало людей вважали його гідним і першого.
7. 9 вересня 2006-го року. Серія Б. «Ріміні» - «Ювентус» 1:1
Здавалося б, нічим не примітний матч. «Юве» ще й відіграв погано, отримавши чималу порцію критики. Справа в тому, що це був перший матч туринців в Серії Б після Кальчополі. Більшість зірок покинули клуб, того ж очікували і від кращого воротаря світу і одного з героїв Мундіалю. Так, Алессандро Дель П'єро і Недвед залишилися. Але перший - легенда клубу, а другий вже немолодий і йому нема чого шукати в іншому місці. Буффон ж перебуває в «Юве» не так довго, як в рідній «Пармі», в розквіті сил, і всі гранди Європи хотіли б бачити його у себе. Навіщо йому залишатися? «Я відчував, що це правильний крок. Можливо, допомогло моє виховання, те, чому мене навчили батьки. Я не шукаю блиску. Напевно, я єдиний футболіст, який не любить дорогі автівки. Моя Lancia довезе мене куди потрібно».
У листопаді того ж року клуб викупив головні сторінки трьох найбільших газет Італії для того, щоб подякувати воротареві.
8. 25 березня 2012-го року. Серія А. «Ювентус» - «Інтер» 2:0
Посткальчопольні роки були справжнім стражданням для «Ювентуса» і його воротаря. Клуб не знаходив стабільність, постійно змінювалися тренери і гравці, про трофеї все забули. А Джіджі пропустив півроку в 2008-му через травму спини, кілька місяців в сезоні 2009/10 і ще півроку в сезоні 2010/11. Заговорили про закінчення кар'єри.
У наступному сезоні він вже був здоровий, і «Юве» з новим головним тренером Антоніо Конте боровся за титул чемпіона з «Міланом». Однак до 29-ого туру все складалося на користь більш потужних і досвідчених «россонері». Чотири очки відриву «чистими» плюс важлива перемога «россонері» над «Ромою» в суботу - і недільний «Дербі Італії» став для туринців останнім боєм за Скудетто. Який був би програний вщерть ще у першому таймі, якби не Буффон. Він витягнув на інстинкті удар головою Форлана впритул, врятував і після небезпечних ударів Міліто, Обі та Станковіча. І в другому таймі «Юве» вже дотиснув суперника. А з наступного туру «Мілан» почав втрачати очки, відкриваючи супернику шлях до Скудетто. Починалася нова ера. І для Джіджі, який закінчив сезон з рекордним 21-им «сухим» матчем і 16-ма пропущеними в 35-ти.
9. 6 червня 2015-го року. Ліга Чемпіонів. Фінал. «Ювентус» - «Барселона» 1:3
Останнім часом Джанлуїджі часто запитують, як йому вдається залишатися так довго в футболі і зберігати голод до перемог. Він завжди відповідає чітко і недвозначно: «Мене втримує бажання виграти Лігу Чемпіонів. Якби я її виграв - ви б, напевно, вже не побачили мене на полі». А чотири роки тому він заявив, що віддав би 4-5 років кар'єри за перемогу в цьому турнірі.
Поки одного бажання замало. За часів Конте «Юве» і його капітан встановлювали командні та особисті рекорди ліги, однак в Лізі Чемпіонів провалювалися. Массіміліано Аллегрі також не мав успішної кар'єри в головному клубному турнірі Європи. А мадридському «Атлетіко» туринці в групі поступилися. Та трохи щастя з жеребкуванням і багато Буффона (кращий за сейвами і «сухими» матчами в тому сезоні ЛЧ) - і неможливе стає можливим. В 1/8 фіналу пощастило з розваленою «Боруссією», в 1/4 в двох матчах проти «Монако» був забитий один гол, та й той з пенальті, а Джіджі витягнув кілька непростих м'ячів. А у півфіналі чемпіон Італії досить впевнено відстояв потрібну нічию на «Сантьяго Бернабеу». «Для воротаря найголовніше - впевненість. Навіть якщо ти не впевнений в собі, ти не повинен цього показувати, а навпаки - дати зрозуміти, що все під контролем. Нервовий воротар = нервова команда».
У фіналі ж не вийшло. «Юве» пропустив найшвидший гол в фіналах турніру і лише в другому таймі притиснув суперника до воріт і змусив відчайдушно відбиватися, продовжуючи авантюрно атакувати навіть після 1:1 Морати. «Б'янконері» надто покладалися на капітана. Так, стрімкій трійці MSN вдалися лише дві швидкі контратаки. Зате обидві закінчилися голами. «Барса» просто була надто потужною.
10. 18 жовтня 2016-го року. Ліга Чемпіонів. «Ліон» - «Ювентус» 0:1
«Воротарі - трохи мазохісти. Вони схожі на футбольних арбітрів. У них є можливість командувати, але немає можливості забивати, а лише пропускати». Навесні 2016-го Буффон встановив рекордну «суху» серію в історії ліги (973 хвилини). Однак вже восени потрапив під небачений раніше вогонь критики. Оборона «Юве» почала сезон погано, помиляючись мало не в кожному матчі. Сам Джіджі пропустив голи від «Сассуоло» і «Удінезе» виключно з власної вини, а в збірній проти Іспанії взагалі найжахливішим чином «змахнув косою» на виході. Почалися розмови про його старіння, про приклад регресуючого Ікера Касільяса. Але Буффону тільки це і потрібно було. «Я люблю перебувати в центрі шторму. Може, ви назвете мене мазохістом, але я люблю критику. Завжди чудово, коли люди вже організовують твій похорон, а ти доводиш, що вони були неправі. Я люблю змушувати людей ковтати свої різкі слова».
І змусив, та ще й як. У наступному ж після удінського провалу матчі він витягнув пенальті від Ляказетта, відбив удар головою Толіссо впритул, неймовірним чином витягнув удар Фекіра після рикошету і приніс туринцям (що залишилися у меншості) першу перемогу на французькій землі в цьому турнірі. А в грудні вчетверте в кар'єрі був обраний до збірної року УЄФА.
Джіджі вже перший в Європі за зіграними матчами за збірну і п'ятий у світі. 18-ий в світі і другий в Італії після Паоло Мальдіні за зіграними матчами в кар'єрі. Перший за зіграними хвилинами за «Ювентус» і другий за матчами. Скільки йому ще залишилося? Він збирається йти після Чемпіонату Світу-2018, говорить, що другої тисячі не буде. З іншого боку, він не відчуває себе 39-річним. «Може, я піду і лише через 25 років» - сміється він. І жартівливо вважає звістку про те, що відіграв сотню матчів у Лізі Чемпіонів «величезним ударом по его», оскільки думав, що відіграв більше. З почуттям гумору, високим професіоналізмом і невгамовною пристрастю Супермена в його роки можна сподіватися, що його справи в футболі ще далеко не закінчені.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
