Андрій Цуріков: «Вже немає такого, що я живу мрією повернутися у «Динамо»

- Влітку у вас закінчується термін оренди в «Олександрії». Які думки про своє майбутнє?

- Намагаюся якомога менше про це думати, тому що зараз нас очікує найважливіша частина чемпіонату в першій шістці. Тому більше концентруюся на матчах. Звичайно, проскакують думки, але я відганяю їх, тому що, чесно, не знаю, як далі складеться доля.

- Ваш контракт із «Динамо» діє до кінця поточного року. Чи розмовляли з керівництвом, який сенс тримати вас і віддавати по орендах?
- Поки що ні, але я вже два роки в орендах. Напевно, вже немає такого, що я живу мрією повернутися у «Динамо». Так, це моя мрія, але я розумію: якщо навіть не потрапляю на збори, значить є інші люди, які, на думку тренерів, сильніші. Тому, вважаю, або поїду на збори і буду доводити свою спроможність, або краще потиснути руки. Вважаю, в оренду йти вже не можна. Я хотів би вже підписувати повноцінний контракт.

- Із Сергієм Ребровим коли в останній раз розмовляли?

- Ще коли йшов перший раз в оренду до «Металурга».

- І після цього комунікацій із тренерським штабом взагалі ніяких не було?
- Абсолютно.

- Як вважаєте, коли ви були ближче всього до основи першої команди «Динамо»?
- Напевно, відразу після приходу. Але тоді я не потрапляв до складу. Напевно, від молодості, ще розчаровувався через це. Щось пішло не так. Напевно, так і повинно було статися.

- Коли ви переходили до «Динамо», кияни викупали ваш контракт?
- Так. Нас тоді удвох купили із Сидорчуком.

- І якщо не секрет, за скільки?
- Навіть не знаю.

- Наскільки виросла ваша зарплата в «Динамо» у порівнянні з «Металургом?
- Десь у два рази.

- Були чутки, що в 2014 році ви перебували на перегляді в берлінському «Уніоні». Чому не вдалося затриматися в Німеччині?
- Після того, як я потренувався з командою близько тижня, мені сказали, щоб їхав до Києва, вирішував всі питання і повертався. Але потім агент, який займався переходом, повідомив, що пішла відмова. Вважаю, він попросив багато агентських. Тому я не поїхав. Ось і вся історія.

- Ви були в «Металурзі» незадовго до його смерті. Відчувалося, що клуб доживає свої останні місяці?
- Коли йшов перший раз, ще була досить непогана ситуація в клубі. Вона вже погіршилася, коли я прийшов у оренду. Тоді вже відчувалося, був присутній брак гравців, керівництво ставилося остільки-оскільки. Коли я вже пішов, останні півроку були невдалими. Було дуже прикро і боляче дивитися на це. Але я все ще сподіваюся на відродження «Металурга».

- Керівництво клубу взагалі голову не показувало?
- У принципі, так. Вони приїжджали до нас на зустріч і запевняли, що все нормально, ситуація стабільна. Але потім в один момент все ніби впало і спілкування припинилося.

- Слідкуєте за новою історією «Металурга»?
- Намагаюся, але не завжди вдається. Тому що це вже друга ліга. По ТБ не показують, хіба що в інтернеті можна стежити, як відбуваються у них справи. Знаю, що не дуже.

- Багато не дуже гарних розмов навколо клубу.
- Чутки такі є.

- Які враження у вас залишилися від періоду роботи в «Говерлі»?
- Непогані. Грозний вимогливий тренер. Теоретик. У нього дуже багато теорії. Чесно кажучи, від неї трошки втомлюєшся. Але було цікаво в плані тренувального процесу. Все для футболу, цікаві вправи.

Почали ми досить впевнено, але, може бути, позначився брак досвіду. Багато молодих футболістів прийшло одночасно, не вистачало зіграності. Перші ігри ми, напевно, на емоціях показали досить хорошу гру. А потім пішов спад. Все-таки позначилася, скорыше за все, молодість.

- Який найбільш кумедний епізод за участю В'ячеслава Грозного згадаєте?
- Навіть не знаю. Одразу так і не згадаю. Їх було, мабуть, багато, але вони вже трошки забулися.

- Де знаходити в собі мотивацію, якщо знаєш, що клуб наступного сезону на старт вже не вийде?
- Тут у кожного по-різному. Я просто виходжу на кожен матч, як на останній. Незалежно від того, в якому положенні команда, клуб. Потрібно виходити і намагатися, показувати себе. Тому що в будь-який момент можуть побачити твою гру. Мотивація одна: показувати гідну гру.

- Ви вже встигли спробувати свої сили за кордоном. Як оцінюєте грецький досвід?
- Я радий, що я побував у Греції. Подивився, як все там відбувається. В принципі, я радий, що поїхав, але не задоволений тим, що все виявилося трохи не так, як я хотів.

- Що завадило, щоб було так, як ви хотіли?
- Складно відповісти. Можливо, певний мовний бар'єр. Було трошки незрозуміло. Почав я сезон нормально, грав стабільно, а в кінці втратив місце у складі. Підходив до головного тренера, спілкувався, питав, чому я не граю, але, чесно кажучи, чіткої відповіді не отримав. Агент питав у тренера, чому Андрій не грає, може, є якась проблема. Але говорили: «Він працює на тренуваннях краще за всіх, я дуже ним задоволений. Все буде добре». Однак у підсумку останню частину сезону я отримував мало ігрового часу.

- Півроку достатньо для адаптації в новій країні?
- Думаю, мінімум півроку. Я пробув там близько чотирьох місяців. Тим паче, коли ти один, без сім'ї, за кордоном, є незнання мови, вважаю, потрібно як мінімум півроку.

- Грецький чемпіонат досить специфічний. Раніше бували випадки, коли чемпіонат переривали. Відчувалося внутрішнє напруження, що сьогодні ми граємо, а що буде завтра – незрозуміло?
- Ні. Коли я прийшов, у Кубку моя команда вже не брала участі. Там були більше проблеми в кубкових матчах, коли не могли переграти зустріч. На нас це особливо не позначилося. Єдине, що відбивалося, це сварка, я так зрозумів, вболівальників мого клубу із президентом. Навіть на домашніх матчах не було підтримки фан-сектору як такого. Тільки люди, які приходили подивитися на футбол. Так що тільки в цьому був, напевно, якийсь мінус.

- До чого в Греції було найважче звикнути?
- До того, що ти постійно один. Було в якійсь мірі самотньо, ні з ким поспілкуватися, тому доводилося тільки в телефонному режимі підтримувати якийсь стан.

- У чому головна відмінність чемпіонатів Греції та України?
- В Греції команди більше грають у пас, менш силовий футбол, більше команд борються за єврокубки. Можна сказати, що там будь-яка команда може відібрати очки. Головна відмінність, що команди йдуть дуже щільно в таблиці. Ти можеш виграти і піднятися відразу на чотири сходинки.

- Чи був шанс залишитися за кордоном після «Левадіакоса»?
- Мені пропонували продовжити оренду, але я відмовився. Я не розумів, чому не грав, тому не бачив сенсу залишатися. Можливо, щось змінилося б, але я прийняв таке рішення.

- За кордон ще тягне?
- Скоріше, так. Якщо б в Україні трошки стабільніше було. Я дуже люблю Україну і чемпіонат. Я б не від'їжджав звідси, однак хто знає, як життя складеться. Але за кордоном дійсно цікаво.

- Як ви ставитеся до того, що орендованим гравцям не можна виходити на поле проти своїх клубів?
- Я проти. Я неодноразово потрапляв у цю ситуацію і не граю ці матчі. Чув такі розмови, нібито, як я можу грати, якщо мені платить клуб, у якого контракт. Але мені не платить «Динамо». Моя думка – я повинен грати.

- До провінційної Олександрії довго довелося звикати?
- Лякала, можливо, тільки перша думка, що це досить скромне місто. Коли я приїхав, то зрозумів, що це плюс, тут нічого не відволікає. Можна зосередитися тільки на футболі. Я прийняв рішення жити на базі, щоб абсолютно абстрагуватися від інших занять. Так що, якщо дивитися із цього боку, то великий плюс, що тут немає ніяких спокус.

- Кінцівку першого етапу ви провели нестабільно. Перемога над «Волинню» так сильно вибила з колії?
- Складно сказати. Можливо. Ми дуже добре провели цей матч. Може, подумали, що і наступні матчі будуть так само легко даватися. Але не скажу, що ми літали у хмарах. Просто так вийшло, що нас покарали в останніх матчах. Тепер потрібно зібратися і далі працювати так само, як ми працювали до цього.

- Склалося враження, що в другому таймі матчу зі «Сталлю» команда вже подумки пішла на перерву.
- Напевно, ні. Ми розуміли, що нам потрібно набирати очки незалежно від того, в шістці вже чи ні. Все-таки, це теж важливо. Ми почали матч дуже непогано, повели в рахунку, а потім... Навіть не знаю, як так сталося. Нам забили і ми ніби зламалися. Після перерви взагалі не грали в той футбол, який потрібен. Все в цій грі зламалося. Другий тайм – це був повний провал з нашого боку.

- У чому головна перевага «Олександрії» над «Зорею» і «Олімпіком»?
- Думаю, це згуртованість команди. Бійцівські якості, які притаманні нашій команді. У нас немає тих, які відвертаються від м'яча, ховаються. Саме за рахунок цього ми можемо вигравати матчі.

- У якого клубу УПЛ найсильніший український лівий фланг?
- Думаю, «Зоря» та «Олександрія».

- Зі збірної України з вами контактували?
- Чув, що просто дізнавалися за мене. Але так щоб конкретно зі мною ніхто не розмовляв.

- Що вас надихає в вашій роботі?
- Натхнення беру з усього, що тільки можна. Кожен день чомусь новому вчитися, працювати над цим. Натхнення від того, що прогресую. Це головне.