10. Андрій Гусін
«Крилья Совєтов», 2005-2007, 50 матчів, 12 голів
«Сатурн», 2008, 13 матчів
Габаритний захисник, який вміє виконати роль руйнівника в центрі поля, на заході кар'єри покинув київське «Динамо» і знайшов притулок на берегах Волги. Самарським уболівальникам Гусін запам'ятався в першу чергу своєю результативністю у чужих воріт. Андрій не тільки майстерно виконував пенальті, а й постійно чатував відскоки і вигравав повітря у захисників суперника в чужій штрафній в стилі справжнього форварда. На 42-му році життя раптово помер, вилетівши з сідла мотоцикла на кільцевому треку в Києві. У Самарі з любов'ю згадують капітана «Крильєв», який вів за собою команду протягом трьох найважчих років в історії самарського футболу в XXI столітті.
9. Максим Левицький
«Спартак», 2001-2002, 39 матчів, пропустив 37 голів
«Чорноморець», 1999-2000, 2003-2004, 49 матчів, пропустив 50 м'ячів
«Динамо», 2004-2005, 13 матчів, пропустив 20 голів
Левицькому вистачило півтора сезони у «Чорноморці», щоб привернути увагу команд з-за кордону. У 2000 році Максим поїхав підкорювати Францію, але посеред сезону з'ясувалося, що за «Сент-Етьєн» він грав за фальшивим грецькому паспорту. Все для того, щоб не вважатися легіонером. Після арешту, кількох допитів і ефектних фото під руку з поліцейськими на сторінках L'Equipe Левицький повернувся в Росію. Тут Максим допоміг «Спартаку» завоювати останнє на даний момент чемпіонство. Але після червоно-білої смуги і далі на стабільно високому рівні йому виступати не вдалося. Кілька сезонів в «Чорноморці» і «Динамо», відрядження в Новосибірськ, Грозний, Ростов і завершення кар'єри в другому дивізіоні. Але ж все могло скластися зовсім по-іншому.
8. Сергій Кормільцев
«Уралан», 1997-1998, 58 матчів, 12 голів
«Торпедо», 2000-2006, 153 матчі, 9 голів
Ми довго думали, чи включати Кормільцева в список легіонерів. Все-таки народився він в Барнаулі, зіграв матч за збірну Росії, а український паспорт отримав лише в 26 років. Але за «Торпедо» Сергій запалював вже як громадянин України. І це були його найкращі роки в російському чемпіонаті. Незважаючи на проблеми з дисципліною, через які півзахисникові частенько доводилося залишати поле вже до 60-й хвилини, Кормільцев був одним з найяскравіших гравців першості. Багато говорили, що більш талановитого півзахисника в Росії і не бачили, що Сергій легко міг заграти в будь-якому топ-клубі Європи. Але... «любов пожити красиво», в чому він сам зізнавався пізніше, завадила Кормільцеву повністю реалізувати величезний потенціал.
7. Володимир Геращенко
«Ротор», 1992-1998, 150 матчів, 11 голів
На захисників рідко звертають увагу. Тим більше якщо в атаці є такі виконавці, як Веретенніков, Єсіпов і Нідергаус. Однак Володимир Геращенко був однією з ключових фігур того самого «Ротора», який до цих пір яскравою плямою осяває пам'ять волгоградських любителів футболу. Геращенко так і не отримав виклику в збірну України, який заважає йому займати високу сходинку в нашому рейтингу. Потужний і непоступливий захисник, який умів не тільки грамотно захистити свої ворота, а й першим пасом організувати атаку на чужі.
6. Андрій Воронін
«Динамо», 2010-2014, 85 матчів, 22 голи
У Росії Воронін грав не так багато - протягом чотирьох років то лікувався, то конфліктував з тренерами. Але коли був у формі, творив приголомшливі речі. Багато говорили, що після «Ліверпуля» Андрій приїде в Росію догравати, але форвард з перших матчів почав доводити, що мотивації у нього ще вистачає. І з надлишком. Ну згадайте, хто ще в чемпіонаті Росії наважувався на такі удари? Або холоднокровно, і навіть знущально, розбирався із захистом ЦСКА? У Росії Воронін не виграв нічого - лише виходив у фінал Кубка Росії - 2012. Але запам'ятався багато в чому завдяки тому молодецькому футболу, який показувало «Динамо» в сезоні-2011/12. І український форвард був головною рушійною силою тієї команди.
5. Олександр Горшков
«Жемчужина», 1996-1997, 36 матчів, 5 голів
«Зеніт», 1997-2001, 2004-2008, 195 матчів, 23 голи
«Сатурн», 2002-2003, 46 матчів, 4 голи
Коли 38-річний Горшков виходив на поле проти «Баварії» на позиції лівого захисника, багато хто пророкував катастрофу. Адже на тому ж фланзі грав моторний Рібері, який в теорії мав легко йти від ветерана, закривала пролом в основі. Однак Олександр продемонстрував, що теорії його не особливо цікавлять. Головне - практика. Горшков просто «з'їв» баварську зірку і взяв участь в тій самій історичній перемозі 4:0. Однак все це було під час другого приходу українського півзахисника в «Зеніт». Кращі ж роки в Пітері Горшков провів на стику століть, коли був одним з ключових гравців команди. Він забивав «Спартаку», вигравав Кубок Росії і Кубок УЄФА. Але так і залишився одним з найбільш недооцінених гравців свого покоління.
4. Андрій Дикань
«Кубань», 2004-2007, 18 матчів, пропустив 23 м'ячі
«Терек», 2009-2010, 50 матчів, пропустив 62 м'ячі
«Спартак», 2010-2014, 91 матч, пропустив 118 м'ячів
«Краснодар», 2014-2016, 48 матчів, пропустив 46 м'ячів
В останні роки від уболівальників «прилітало» більшості гравців «Спартака». Одним з недоторканних в плані критики залишався Андрій Дикань, воротар,якому вдалося дотягнути команду до срібла в 2012 році. Ну і як забути його подвиги в грі з «Аяксом»? Дикань ще довго міг бути першим номером червоно-білих, але бажання Валерія Карпіна бачити в воротах голкіпера з російським паспортом стало каталізатором переїзду Андрія в Краснодар. Тут він завоював бронзу в якості гравця основи і гідно завершив кар'єру. Голкіпер, про який тепло відгукуються в кожній команді, в якій він грав.
3. Максим Калініченко
«Спартак», 2000-2008, 134 матчі, 22 голи
Футболіст, який на рівних міг би поборотися з Халком за звання головної армати в історії чемпіонату Росії. Ви ж, напевно, пам'ятаєте, як Калініченко розкладав м'ячі по кутах зі штрафних. Максим бив переважно внутрішньою стороною стопи, але м'яч летів у ворота з такою швидкістю, що воротарі часом просто не встигали підняти руки. Незважаючи на весь талант, Калініченко так і не домігся статусу недоторканного гравця основи, а останні місяці спартаківський кар'єри і зовсім провів у дублі. Проте два чемпіонства і перемогу в Кубку Росії у нього вже ніхто не відніме. А у нас ніхто не відніме спогадів про його не завжди стабільну, але яскраву і натхненну гру.
2. Дмитро Парфьонов
«Спартак», 1998-2005, 125 матчів, 15 голів
«Динамо», 2006, 6 матчів
«Хімки», 2006-2007, 15 матчів
«Сатурн», 2009-2010, 17 матчів
Один з найяскравіших крайніх захисників чемпіонату в історії. Дмитро Парфьонов був недоторканним гравцем основи «Спартака», в ті часи домінував на внутрішній арені. Більш майстерного виконавця на фланзі оборони червоно-білих з тих пір, мабуть, так і не з'явилося. Парфьонов «підривав» свою брівку постійними підключеннями в атаку, був агресивний в обороні, рідко помилявся. І напевно зумів би домогтися ще більших успіхів, якби не важка травма в 2002-му, після якої кар'єра Дмитра пішла під укіс. Дві залізяки і кілька шурупів в його нозі стали бар'єром, який розділив його футбольний шлях на «до» і «після».
1. Анатолій Тимощук
«Зеніт», 2007-2009, 2013-2015, 150 матчів, 18 голів
У 2007 році вболівальники дивувалися: як можна було заплатити 20 млн доларів через не наймолодшого іноземця, який не проявив себе ніде, крім чемпіонату України? Але пройшло всього кілька місяців, і останні невдоволення погасли під хвилею захоплення від гри новачка. Тимощук став ключовою деталлю, завдяки якій сконструйована Діком Адвокатом машина запрацювала на повну потужність. Перемога в чемпіонаті, Суперкубок Росії, Кубок і Суперкубок УЄФА - всі ці трофеї «Зеніт» завоював при українському капітані. Складно пригадати людину, якій влаштовували б такі проводи. Анатолію для завоювання неосяжної любові пітерських уболівальників вистачило всього декількох сезонів. У «Зеніт» Тимощук повернувся під кінець кар'єри, не відзначався, як раніше, але завоював ще одне чемпіонство. Після завершення кар'єри він знову присвятив себе роботі в «Зеніті». Тепер на тренерському посту.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
