У вчорашньому результаті матчу «Шахтар» - «Чорноморець» не потрібно шукати прихованого сенсу. Нічого особливого не відбулося. «Чорноморець» за тиждень не підвищив свого рівня до рівня команд-претендентів на чемпіонство, а «Шахтар» не позбувся класу. Все набагато простіше. Результат харківського поєдинку – це демонстрація того, що мотивація у футболі відіграє одну з ключових ролей.
«Шахтар» останні поєдинки проводив через силу. Не на «відчепіться», але явно без вогника в очах. Паулу Фонсека, як і належить грамотному тренерові, старається достукатись до своїх підопічних, але притягнуті за вуха мотиваційні фактори не можуть належним чином стимулювати команду. «Шахтар» – вже чемпіон країни. І Марлосу, Тайсону, Бернарду, Срні та іншим, за великим рахунком, байдуже на дотичні завдання на кшталт «жодної поразки на турнірній дистанції». Не бачачи перед собою гідної мети, футболісти, особливо легіонери, рідко коли здатні викладатися на повну.
Й навпаки, приклад «Чорноморця». Одесити мляво провели стартовий відрізок 2017-го року і до групи лідерів потрапили з милості недолугих конкурентів. Навіть у «шістці» в боротьбі з рівним собі «Олімпіком» «моряки» продемонстрували слабкий футбол. Зате на «Шахтар» налаштувалися за всіма правилами жанру.
Ось саме цей момент може бути показовим для тих, хто завзято просуває нестандартний формат чемпіонату. Ніякий поділ на групи не підвищить рівня інтриги чи видовища турніру, оскільки «Динамо» та «Шахтар» при будь-якій формулі будуть на голову-дві переважати суперників. Інтрига може з'явитися тоді, коли в чемпіонаті України побільшає самобутніх, самодостатніх, фінансово стабільних і незалежних від грантів команд. Нехай ці команди будуть значно нижчого класу. Але вони насичуватимуть шлях перешкодами і за рахунок мотивації створюватимуть грандам неприємності.
Іншими, простішими словами. На місці вчорашнього «Чорноморця» могли запросто опинитися «Карпати», «Сталь» чи «Зірка» (власне, кропивничани підтвердили теорію раніше, здолавши київське «Динамо»). Проти таких суперників «Шахтареві» грати навіть важче, аніж проти «Зорі», яка насичена орендованими «гірниками» і на конкретні поєдинки втрачає можливість задіювати всіх найсильніших.
Висновок? Поділ чемпіонату на групи – не панацея. Проблему потрібно вирішувати в корені. Можливо, більш корисним було б, наприклад, правило скасування будь-яких заборон чи обмежень щодо використання гравців. Або створення фонду підтримки фінансово нестабільних клубів. Або амністія боржників. Рівень чемпіонату визначається за рівнем його середняків. І якщо нарощування класу та м'язів для середняків – це процес довготривалий, то здобути самобутність і незалежність можна за сезон-два. Але для цього потрібна гармонійна робота не лише клубів, але й системи, яка визначає середовище функціонування цих клубів. А переформатування чемпіонату в цьому ніяк не допоможе.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
