Не можу сказати, що як футболіст я був справжнім діамантом. Можливо, саме тому вже у віці 25 років записався на тренерські курси.
Моєю тренерською метою завжди було створення команди з психологією переможця.
Для того, щоб створити команду-переможця, потрібно об'єднати колектив, де всі будуть працювати заради спільного результату, забувши про свої досягнення. Команди, де все будується на грі однієї людини, здатні демонструвати по-справжньому хороший футбол лише іноді, оскільки у всіх рано чи пізно настає спад.
У 90-х роках моїми послугами цікавилися «Реал» і «Барселона». Але я навіть не хотів розглядати їх пропозиції. Справа в тому, що я очолював туринський «Ювентус», а в ті часи це був максимум.
Кожен з футболістів повинен розуміти: не колектив для нього, а він для колективу. І це перше, що я кажу, коли приймаю нову команду.
Якщо хтось відчуває себе примадонною, то нехай продовжує свою сольну кар'єру де-небудь в іншому місці.
Всі ми добре знаємо, що зробив для футболу Валерій Лобановський. Я познайомився з ним на одному з семінарів в Коверчіано. Він справив враження сильного тренера і дуже розумної людини, але водночас – дуже хитрої.
Щоб обіграти Лобановського, потрібно самому стати трішки Лобановським.
Тренеру не можна перетворюватися в мармурову статую. Але і реагувати, як флюгер, на всі зміни теж не варто.
Всім кандидатам я створюю рівні умови, всі повинні розуміти, що у тренера немає улюбленців і ніхто не потрапить у команду за старі заслуги.
У футболі існують лише дві основні схеми: 4-4-2 і 4-3-2-1. Все інше – їх модифікації.
У кожного гравця є команда, якій він належить, і команда, до складу якої його вибирають – це національна збірна. І зовсім не обов'язково, що невдала гра в клубі автоматично означає невдалий виступ за збірну.
Є така популярна фраза: «У збірній повинні грати найкращі». Це ідіотизм. Що означає «найкращі»? Хто визначає цих найкращих? За якими критеріями?
Мені дивно, коли освистують тих, хто виграв Кубок світу.
Індзагі – це такий гравець, який перед воротами просто страшний.
Ніщо не виправдовує Зідана за його удар головою в груди Матерацці. Це дуже поганий приклад кумира для багатьох, особливо для молодого покоління.
Ось приїжджають на збір команди дружини, подруги, родичі. Якась непотрібна розмова з футболістом, навіть не сварка, а зайве напруження – і гравець виходить на тренування збентеженим.
Мені дуже подобається менталітет Моратті. Він йде в ногу з часом і чітко усвідомлює всю фінансову ситуацію сучасного світу.
Робота в збірній Італії дозволяла мені поєднувати приємне з приємним: я міг жити вдома, плавати на яхті і при цьому залишатися в улюбленій професії.
Я б не став проганяти гомосексуалістів зі своєї команди. Всі ми люди: чорні, білі, геї.
Я не хочу більше працювати в клубі і крапка!
У мене було, принаймні, десять пропозицій із заробітною платою, що перевищувала ту, яку я отримую на посту тренера збірної. Однак, я розумів, в якому скрутному становищі залишу Федерацію Футболу Італії у випадку свого відходу.
Ніколи не варто повертатися в збірну після того, як ти став чемпіоном світу. Але я піддався вмовлянням і провалив Мундіаль-2010.
Тренер збірної Італії завжди знаходиться в статусі засудженого до смертної кари з відтермінуванням вироку. Я міг би залишитися в історії непереможним, але сам підписав собі смертний вирок.
Я міг би залишитися в команді на новий цикл. Або тренувати іншу збірну. Або присвятити себе риболовлі.
Я дуже люблю риболовлю, часто ходжу на неї з друзями. Але як же мені не таланить! Одного разу я був змушений залишитися вдома, бо померла моя прабабуся, якій було понад сотню років. І вони спіймали тунця, вагою в 160 кілограмів!
Тевес своєю грою нагадує мені Зідана в ті роки, коли він виступав за «Юве».
Андреа Белотті демонструє прекрасну гру. Я б сказав, що збірна Італії знайшла свого форварда на роки вперед.
Відсутність Буффона у списку номінантів на «Золотий м'яч» – клоунада.
Моя донька стверджує, що я образливий, як мавпа.
Я не дивлюся нічого, крім футболу. Ніяких новин, не кажучи вже про телесеріали, ток-шоу та інші нісенітниці.
Я б викреслив зі свого життя трагедію у Віареджо (влітку 2009-го на залізничному вокзалі рідного для Ліппі міста вибухнули цистерни з газом, загинули два десятки людей, – «Футбол 24») Навіть якщо вона і згуртувала місто, і не минає дня, щоб не згадати загиблих та пережити знову горе, я хотів би прокинутися, як і того ранку, і спробувати повісити загороджувальну стрічку, щоб зупинити той поїзд.
Не пам'ятаю, коли востаннє читав художню літературу. Моє читання обмежується методичною літературою.
Якщо я не перегляну за день хоча б один футбольний матч – на стадіоні, по телевізору або на касеті, то вважаю його втраченим.
Мізки в мене працюють, я їх не вимикав.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
