Зараз виникає враження, немов формат чемпіонату України в український Прем’єр-лізі – єдина проблема, яка заважає всьому. Хоча ні суддівство, ні жахи дитячого футболу, ні нова модна проблема з матчами з фіксованими результатами нікуди не поділись.
Проте це як у постійній дискусії сучасних ліриків та фізиків в Україні. Одні говорять, що національну ідею треба розвивати, незважаючи на проблеми в економіці, а інші, що зараз інших труднощів вистачає, тому нема часу на декомунізацію чи інші подібні речі.
Безперечно, треба говорити про підвищення інтересу до чемпіонату України серед глядачів та робити якісь зміни. Ці пропозиції стосуються саме регламенту та проведення змагань на найвищому рівні.
ЗМІНИ У КУБКУ УКРАЇНИ
Можна називати це звичайним консерватизмом, а можна – історією. Проте з давніх давен в футболі не просто так існує два протилежних за своїми характеристиками турніри. Перший з них – чемпіонат, де команди грають один з одним та визначають переможця на довгій дистанції, а інший – кубок. Їх різниця не розділяє, а швидше навіть об’єднує.
У сучасному футболі кубок країни перетворився на якийсь другорядний турнір, на який часто ніхто не звертає уваги. Головне – чемпіонат та міжнародні кубки, хоча для багатьох клубів це ледь не єдиний шанс поборотись за трофей. А золотий дубль робить переможця найсильнішим в обох категоріях: як на довгій дистанції з стратегією, так і в матчах на виліт, де кожна гра вирішальна.
В Україні проблема кубкового турніру стоїть давно. У найкращі часи усі матчі були прелюдією до чергової зустрічі Динамо та Шахтаря, які з іншими суперниками ніколи не грали найсильнішим складом. Кубок України завжди проводиться за дивною схемою то з одним матчем, то з двома на кожному етапі. Команди більш низької ліги отримують привілеї у вигляді домашніх ігор. Але найголовніша проблема у тому, що цей турнір ніхто не проводить від початку до кінця. Розпочинає ПФЛ, потім долучається УПЛ, а фінал, наприклад, ще недавно був турботою ФФУ. І коли трапляється ситуація з ФК Полтава, то винних годі й шукати. Безперечно, Полтава сама двічі не змогла підготувати поле, але чому це поле без підігріву та освітлення допустили до ігор в будні дні пізньої осені – ще те питання. А кому йому задавати?
Хто відповідає за Кубок України?
Насправді цей турнір, особливо у теперішні важкі часи, може бути окрасою українського футболу. За виключенням топ-клубів та ще кількох команд особливої різниці між клубами Прем’єр-ліги, першої та навіть другої ліги немає. Фактично на кожному етапі можна очікувати ігор рівних команд з непередбаченим результатом.
Це справедливо, що ФФУ повинна займатися масовим футболом та не лізти у професійний. Але якщо вона від початку до кінця візьме на себе організацію Кубка, то може зробити цей місток між цими двома рівнями. В Англії та Франції ситуація якраз така, що у Кубку має право зіграти ледь не кожен, хто цього забажає. Національні футбольні організації при створенні календаря вибирають потрібні їм дати для проведення ігор ти підтримують великий інтерес до турніру.
Це все вихідні дні до речі, де та ж Полтава чи хтось інший з проблемним стадіоном цілком може зіграти о 14:00 і це не виглядатиме насмішкою над всіма тими, хто відноситься до футболу серйозно. А стадіони клубів Прем’єр-ліги якраз добре пристосовані, щоб провести деякі матчі у вівторок-середу ввечері.
Навіть не таким вже й великим перебільшенням буде сказати, що Кубок України в сучасному українському футболі може швидко перетворитись на найцікавіший турнір.
ЗМЕНШИТИ КІЛЬКІСТЬ МОЛОДІЖНИХ КОМАНД
Завжди було незрозуміло, навіщо в Україні існують команди U-19 та U-21. У різні часи їх функції були незрозумілими. У найкращі часи Металіста ніхто і ніколи не приховував, що з молодіжної системи потрапити до основи команди майже нереально. Одиниці отримували шанси через ліміт та потребу заміни досвідченим українцям.
Металіст – лише окремий приклад, але були й Кривбас, Зоря, Металург Д, Чорноморець, Арсенал звідки неможливо були пробитись до основи. Але необхідність тримати молодіжні склади змушували наймати тренерів та шукати гравців.
За останні кілька років ситуація змінилась. Якщо раніше футболісти просто сиділи собі у тепличних умовах до 23-х років, то тепер в клубах рахують гроші та майже ніхто не буде тримати таких переростків у дублі. Навпаки, тепер вже в 19-20 років можна пробитись до основи. А якщо так, то навіщо тоді команда U-21? Хто там грає?
Зважаючи на постійні чутки та інтерес букмекерів до матчів молодіжних першостей, зрозуміло яка в них головна ціль.
Головний тренер Зорі Юрій Вернидуб вже закидав ідею створення однієї молодіжної команди. Найкраще, аби це була команда U-20 (три роки випуску), в якій не мають права грати виконавці більш старшого віку.
Цей турнір має проходити за своїм власним календарем, власним розподілом на ліги та, можливо, кубковим турніром. Тоді можливо він і буде називатись насправді молодіжною першістю, адже, незважаючи на офіційну назву, все одно кожному хочеться назвати його турніром дублерів. Адже сам дублери грають в день перед матчем основи та не змагаються серйозно за якісь турнірні завдання, тому що не знають свого кінцевого складу до того, поки тренер основи не пришле тих, кому потрібна ігрова практика.
До речі, що робити таким виконавцям? Де їм грати? Для цього цілком можна повернутись до активної практики створення других команд у нижчих лігах. Така проблема може бути хіба у Динамо та Шахтаря. Інші клуби навіть з полегшенням зітхнуть, коли їм скажуть зменшити кількість молоді у своїй структурі.
Є орендні угоди. Трансферні вікна в України створені таким чином, що можна запросто посеред сезону відправляти в інші клуби тих, хто шукає ігрову практику. Врешті-решт, можна просто відпускати тих, хто не проходить до молодіжного складу, а не тримати у штучних турнірах. Не дарма Володимир Єзерський жартівливо називав свого тодішнього партнера по Шахтарю Богдана Шуста гравцем, «проженным опытом больших сражений в турнире дублеров». Все ж більш корисно для професійного росту грати у першій чи навіть другій лізі, ніж отримувати ту саму практику в турнірі дублерів.
ПОТРІБНІ ЧІТКІ ПРАВИЛА
Усім відомо, що конституція України – дивна річ. Там ніби мають бути прописані найвищі закони держави, правила, за якими потрібно існувати під загрозою серйозного покарання. Але потім виходить, що це всього якісь рекомендації. Ну як звичайно у буває у папірці, який було написано за одну ніч.
В Україні давно звикли жити не за законами, а за поняттями. А український футбол тут взагалі давно попереду. Скільки разів за ці більше ніж 25 років мінявся регламент, виникали прецеденти. Але для вирішення проблем рідко застосовували силу закону. Завжди можна домовитись, ну правда ж.
Ситуація з матчем Кубка Україні підняла запитання законності процесів. Полтава отримала технічну поразку за те, що їй заборонили грати на полі стадіону Локомотив. Але чому раніше комітет стадіонів не скликав спеціальні нічні збори, аби заборонити грати в Одесі? Чи в тій же Полтаві матчі першої ліги? Де була їх стурбованість?
Ті ігри несли ніяк не меншу загрозу здоров’ю гравців та проходили в поганих умовах. Це нагадує ситуацію, мовляв, щоб отримати штрафний за удар по ногах, треба впасти. Для жовтої картки супернику – крикнути. А так ніхто не відреагує. Незважаючи на те, що Полтава сама винна у тому, що двічі не змогла підготувати газон, можна зрозуміти незадоволення керівництва клубу.
І це лише показовий момент подвійних стандартів та вибіркового правосуддя. Порушення правил має існувати завжди, а не тільки у тих випадках, на які звертають особливу увагу.
Наприклад, за останні кілька років з українськими клубам судяться десятки колишніх гравців та тренерів. Легіонери вже давно зрозуміли одну просту річ – потрібно оминати органи правосуддя в Україні та звертатись одразу в УЄФА та ФІФА. Тоді буде покарання, адже рішення вищих органів потрібно виконувати. Тут же не домовишся.
Інакше один дивний чоловік буде говорити, що його клуб приватний, тому як хоче – платить, а не хоче – не платить.
Зрештою, формат турніру 12-ти команд не повинно бути єдиним, над зміною якого треба думати.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
