Будучи вихованцем «Динамо», Володимир Лозинський упродовж десяти років вірою і правдою служив першій команді, провівши в її складі понад 200 матчів і ставши триразовим чемпіоном СРСР. Після закінчення активної кар'єри працював у селекційній службі, потім в ДЮФШ «Динамо». 90-річчя рідного клубу - знакова дата для Володимира Федоровича.
- Це в Англії клуби святкують 150-річчя і інші тризначні дати, а для України 90-років - це дуже серйозно. Всю свою історію «Динамо» було лідером - спершу в СРСР, потім в Україні, завжди було гідних позиціях в Європі. Клуб успішний, розвивається, виховує молоде покоління. Вважаю, що це чудово, потрібно продовжувати і ніколи не зупинятися.
- «Динамо» помпезно відзначало 80-ти, 85-річчя, а як в ваші роки було прийнято святкувати ювілеї. Наприклад, у 1977 році, коли ви дебютували в «Динамо», а клубу виповнилося 50?
- Навіть не згадаю, тоді ювілеї проходили якось буденно. Що відзначали - так це перемоги! У Палаці Україна був концерт присвячений нашому чемпіонству, приходило керівництво республіки, виступали відомі артисти. Нам вручали медалі, говорили красиві слова. А після закінчення ми їхали на базу, де відзначали у вузькому колі. «Динамо» тоді було дуже популярне, на чемпіонський концерт квитки дістати було неможливо. Навіть нам, гравцям, видавали лише по кілька. Зал ломився, люди йшли з квітами. У той час були такі традиції! Влаштоване в Палаці Україна вшанування було для нас стимулом добре зіграти в чемпіонаті або єврокубку, адже потім приймати поздоровлення завжди приємно.
- Команду якого періоду в історії «Динамо» вважаєте найсильнішою?
- Все сумнівів - 1975 рік! Навіть словами складно передати, наскільки великі в ній були гравці. Я в той рік вже виступав за «дубль», іноді тренувався з основою і бачив рівень футболістів, їх ставлення до справи. На матчі на тодішній Республіканський на електричці їздив, до Протасового яру. Один раз електричка спізнилася і я зайшов на трибуну на 15-й хвилині матчу. Дивлюся - рахунок вже 3:0! І вболівальники нітрохи не дивувалися, для всіх такі результати стали нормою. Тільки можу побажати, щоб в історії «Динамо» ще були такі ж гравці - Блохін, Колотов, Рудаков, Веремєєв, Онищенко, перерахувати можу весь склад. І, звичайно, такий же тренер, без якого всього цього б не було.
- Всю кар'єру ви провели на правому фланзі захисту, хто з динамівців для вас був еталонним гравцем цього амплуа?
- Володимир Трошкін. Власне, в 1977 рік, коли Трошкін пішов зі складу, я і зайняв його місце. Ще подобалася гра Олега Лужного. За гру фланговий захисник повинен робити по 10-15 подач в штрафну, тримати свій фланг «від воріт до воріт». Підключаючись, я чітко знав, хто в штрафний буде замикати мій простріл - на ближній і дальній штангах вже чергували Онищенко та Блохін. Все це тисячі разів відпрацьовувалося на тренуваннях.
- 13 травня для вас один із найбільш знакових днів у році?
- Це і день заснування «Динамо», і в цей день пішов з життя Валерій Лобановський. Для нас, динамівців, 13 травня - чудовий привід зустрітися, побажати один одному здоров'я, нинішньому поколінню гравців успіхів. Згадати всіх наших друзів що пішли з життя, без праці і таланту яких не відбулося б славне «Динамо».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
