Перша частина - «Лобановський «наїхав» у роздягальні – «Динамо» одразу зрівняло рахунок». Куди подівся Тіберіу Гіоане і чому бійка між Пєєвим та Клебером – це добре.
У київському клубі «нульових» років вистачало футболістів, які яскраво виділялися не лише грою на полі, але й пафосним, скандальним нічним життям. Тіберіу Гіоане поводився скромно. За 10 років перебування у Динамо він виступав практично всюди – від позиції ліберо і правого захисника до атакувального хавбека. Неважливо, де грати. Важливо – грати. «Я цінував кожну хвилину у футболці Динамо», – щиро зізнається Тібі. І вже хоча б за ці слова заслуговує на повагу.
У другій частині інтерв’ю Футбол 24 румунський легіонер пригадує півфінальну битву Кубка УЄФА Шахтар – Динамо, вказує на прорахунки Сьоміна і суддівські симпатії на користь «гірників». А ще розповідає, як «відшив» англійські клуби, які хотіли придбати Ярмоленка «за мізер». Несподіване зізнання!
«Мені телефонували з Англії, цікавилися Ярмоленком»
– Ваш найкращий гол за Динамо?
– Не знаю. Важко сказати (Усміхається). У мене їх не так багато, хоча вони здебільшого вдавалися красивими.
– Одразу пригадується м’яч у ворота Боавішти.
– Тоді я просто літав по полі. Це було після підготовки з Валерієм Васильовичем. У тому сезоні Ліги чемпіонів я забив 2 голи, а міг забити ще 4-5. Дуже багато моментів виникало.
Я розумів, що від мене вимагає Лобановський. Перед першим матчем із дортмундською Борусією він запитав, чи хочу грати правого захисника. Я ніколи в житті не пробував себе на цій позиції – навіть у дитячому футболі. «Без проблем, якщо навчите мене, що потрібно робити», – відповів йому. Згодом, після смерті Валерія Васильовича, мені довіряли навіть позицію лівого захисника. Знали, що я відповідально ставлюся до своїх обов’язків.
У тому сезоні ми не вийшли з групи, але було приємно грати поруч із футболістами такого високого рівня. Відчувалося, що Динамо – великий клуб. Команда виходила на поле впевненою у собі, незалежно від сили суперників.
– Хто був найбільшим професіоналом у своєму ставленні до професії?
– Саша Шовковський. Завжди дуже ретельно тренувався. Ще один Саша – Головко. Щодня приходити на тренування і демонструвати там віддачу на 100 відсотків – вдається небагатьом. От я, наприклад. На тренуваннях був не дуже сильний, а вийшов на матч – зовсім інша справа.
– Читав спогади Діого Рінкона, який класно проявив себе в Динамо…
– (Перебиває) Найкраще з усіх бразильців!
– …Так ось, Рінкон розповідав, що в Києві ледь не став алкоголіком.
– Не можу відповісти, чому так. Я з ним особливо не гуляв. Якщо пригадуєте, він перейшов у Динамо разом із Леандро. Леандро приїхав у статусі зірки, а Рінкон – так собі, як додаток. Перший зіграв кілька матчів і поїхав, натомість Діого став справжньою зіркою Динамо. Багато забивав – і в чемпіонаті, і проти Шахтаря, і в Лізі чемпіонів.
Пам’ятаю, коли в Динамо прийшов Сьомін, Рінкон помітно набрав вагу. Можливо, розповідаючи про алкоголізм, Діого має на увазі саме цей епізод – Сьомін на нього не робив особливої ставки. Як би там не було, цей бразилець – один із найсильніших футболістів, які в нас грали. А найсильніший – це Валік Белькевич. На жаль, його вже немає з нами. Як і Андрія Гусіна. До речі, Андрій також ставився дуже сумлінно до тренувань. Футболіст високого класу.
– Кріштіану Роналду – найскладніший опонент у вашій кар’єрі?
– О, я чотири рази стрибав у підкат – ні разу не торкнувся ні його, ні м’яча. Хоч би по ногах зачепити – але ж ні (Усміхається). Тож, напевно, він – найскладніший. Тоді в нас був дуже складний сезон у Лізі чемпіонів. Ми Манчестеру програли 2:4 вдома і 0:4 на виїзді. Раян Гіггз на лівому фланзі також пристойно повозив. Це були далеко не найкращі матчі – мої і команди.
А Роналду – молодець, тримається досі. Роки йдуть, йому свистять трибуни, а він продовжує в тому ж дусі. У Лізі чемпіонів вже забив 100 м’ячів. Я порівнюю його з нашими футболістами. Найвідоміший румун Георге Хаджі має в Лізі чемпіонів 4 голи. А нападник Адріан Муту – 6 або 7 голів, та й те – Дебрецену чи ще якимось командам такого калібру. Тому говорити про румунський футбол не випадає…
В Україні футбол сильніший, ніж у Румунії. Хоча з Шахтаря пішли всі найкращі бразильці, пішов Мхітарян. Динамо не продає своїх футболістів вже майже 20 років. Ярмоленка довго тримають, Мілевського тримали… Минулого літа мені телефонували з Англії і висловлювали зацікавлення Ярмоленком. Але це були клуби не з топ-четвірки – скажу прямо. Пропонували 8-9 мільйонів і хотіли, щоб я поїхав у Київ з цією пропозицією. «Хлопці, я не поїду, – кажу їм. – 8 мільйонів за найкращого футболіста Динамо – це смішно». Більше того, запевнив їх, що Динамо ніколи не продасть Ярмоленка за таку суму – тим паче, в якийсь незрозумілий клуб.
Можливо, правильно, що Андрія тримають у Києві. Динамо – це не останній клуб. За останні 20 років він перебуває у першій двадцятці-тридцятці найкращих клубів Європи. Нехай краще Ярмоленко приносить користь Динамо, ніж погодиться на трансфер за мізерну суму.
«У півфіналі з Шахтарем було жахливе суддівство»
– Сезон 2008/09, коли Динамо стало чемпіоном України і півфіналістом Кубка УЄФА, став найуспішнішим в епоху після Лобановського. У чому полягала успішність методів Юрія Сьоміна?
– Мені Сьомін сподобався, як тренер. Коли він очолив команду, ми перебували на четвертому місці. Починали сезон при Дем’яненку, його замінив Сабо, а Сабо – Лужний. Сьомін прийшов взимку, а в першому матчі другого кола Динамо обіграло на виїзді Дніпро – 4:0. Настільки добре провели весняну частину, що вже тоді ледь не стали чемпіонами. Але, якщо не помиляюся, зіграли вдома 3:3 із донецьким Металургом…
Сьомін робив ставку на роботу з м’ячем. Це помітно відрізнялося від динамівських традицій, коли фланги, фланги… Стиль Сьоміна будувався на контролі м’яча, атаках по центру. До всього, це ще й фартовий тренер, я вважаю.
– Чому?
– Це почалося з Дрогедою у кваліфікації Ліги чемпіонів. Ви ж пам’ятаєте, які моменти були в ірландців на останніх хвилинах київського матчу? Коїлося щось неймовірне. Якийсь нікому не відомий клуб мав всі шанси вибити нас – і тоді цього прекрасного сезону не було б узагалі.
Потім – група Ліги чемпіонів. У суперниках – Фенербахче, Арсенал і Порту. У стартових турах ми посідали 1-2 місця, а потім скотилися на третю сходинку. Пригадую останню гру із турками. В одному з епізодів я вдарив Роберто Карлоса – він почав обурюватися (Усміхається). Ми перемогли 1:0.
У Кубку УЄФА не без фарту проходили Валенсію, Металіст. Практично в кожному матчі суперники забивали у власні ворота, хоча там записували на Мілевського, ще на когось (Усміхається). А ПСЖ – це ж узагалі неймовірно! Голкіпер вибив м’яч, а він після цього закотився у ворота.
Лише проти Шахтаря фарт не спрацював – вони забили нам на останніх хвилинах. Сьомін не використовував усі заміни – це я завжди вважав його величезною помилкою. Корреа, Флорін, я – ми були готові вийти на поле і розминалися, проте тренер випустив тільки бразильця.
Моурінью, один із моїх найулюбленіших тренерів, постійно використовує усі заміни. Адже наприкінці матчу це має вагоме значення – внести корективи, освіжити гру, банально потягнути час. Якщо можна було б використовувати більше, ніж 3 заміни, то я впевнений, що Моурінью їх би також застосовував по максимуму.
– Як команда оговтувалася після вильоту у півфіналі єврокубка?
– Важко було. Тим паче – програли не кому-небудь, а Шахтарю, ще й на останніх хвилинах. Чим вони були кращими від нас? Варто сказати і про жахливе суддівство. Упродовж півгодини на нашу користь – жодного фолу, жодного ауту. Ви ж пам’ятаєте, що тоді в Шахтарі працював Любош Міхел. Але про нюанси ніхто не згадує – залишився тільки результат.
– Олександр Алієв не приховував, що у тому фіналі підтримував Вердер. А ви?
– Не можу сказати, що коли-небудь вболівав за Шахтар. Важко було дивитися фінал, усвідомлюючи, що ти також міг там грати. Згодом Луческу сам вилетів у півфіналі – від Севільї. Динамо доходило до чвертьфіналу. Дніпро грав у фіналі – я їздив на той матч у Польщу. Словом, Ліга Європи – це турнір, де можна себе проявити.
«Це не останній сезон Луческу»
– Мірча Луческу – ваш співвітчизник. Колись він начебто хотів бачити вас у Шахтарі…
– Коли мені було 18 років, Луческу взяв мене у Рапід. А потім, коли я вже виступав за київське Динамо, ми перетнулися із Бешикташем у Кубку УЄФА. У Стамбулі поступилися – 1:3, а в Києві грали при страшенному холоді, напевно було «мінус 20» градусів, і розписали 0:0, не реалізувавши багато моментів. Після матчу Луческу мене хвалив. Загалом у нас хороші, теплі стосунки.
– Зараз Містер переживає не найкращий період у Зеніті – сезон програний. На ваш погляд, це може підштовхнути його до закінчення кар’єри?
– Ні-і-і, він не закінчить. Луческу не може без цього. Читали нещодавнє інтерв’ю Арсена Венгера? Француз сказав: “Я ніяк не можу без цього». Вони з Луческу – одне покоління. Таким був і Валерій Васильович. Думаю, якщо б не помер – то тренував би далі, 100 відсотків!
Тому це не останній сезон Луческу. Навіть якщо він піде із Зеніта, то не закінчить. Тим паче, цей сезон, як ви сказали, вже програний. А Містер на мінорній ноті не буде йти. Він захоче перемогти, і я впевнений – йому це вдасться.
– В останні роки Динамо і Шахтар привчили до скандалів і зубодробильних сутичок. При вас також кипіли пристрасті?
– Звичайно! Пригадую, грали ми на товариському турнірі в Ізраїлі – Кубок Першого каналу, чи щось таке. Перетнулися із Шахтарем. Я в тому матчі отримав червону картку. І не тільки я, а й ще хтось. Дві червоні картки! Проте на останніх хвилинах рахунок зрівняв Юссуф, а по пенальті Шовковський знову нас витягнув. Динамо стало переможцем турніру. Здавалося б – товариський турнір, але пристрасті закипали.
Для зустрічей Динамо і Шахтаря – це норма. Та й не тільки для них. Погляньте на Реал – Барса, зверніть увагу на Серхіо Рамоса. Незважаючи на те, який рахунок, увесь час – червоні картки. Мені дуже подобається Серхіо Рамос. Особливо, коли програли при Моурінью 0:5, він отримав червону і трощив усе, що бачив, по дорозі в роздягальню. Ось це я розумію – адекватна реакція на розгромну поразку. А не бігти і обмінюватись футболками (Усміхається). Рамос – молодець. Зараз, коли програли Барсі 2:3, знову отримав вилучення.
– Когось із румунських легіонерів Шахтаря можна було назвати вашим другом?
– Та вони перебували в команді нетривалий період – Стойкан, Маріка... Найдовше затримався Разван Рац. Бачите, наскільки важливо натрапити на свого тренера. Після Луческу і Шахтаря Разван ніде не може себе знайти. Був і в Англії, і в Греції, тепер – у Сегунді з Райо Вальєкано. Не той рівень. Та й вік вже не той.
«Тепер я голкіпер і беру пенальті»
– Коли ви зрозуміли, що ваш час у Динамо вичерпався?
– Було кілька варіантів продовження кар’єри. Я з’їздив додому, у Васлуй, поспілкувався – це було смішно. Вони тоді боролися за чемпіонство. Кажуть: «Це тобі не Динамо». «Ну так, – відповідаю. – Я помітив» (Сміється). Подумав, що краще посидіти вдома і розпочати навчання на тренерських курсах. Надто високою була планка, піднята в Динамо. Це клуб із величезною армією вболівальників, прекрасними традиціями та історією, яка триває вже 90 років.
– День народження клубу і день смерті Валерія Лобановського припали на одну дату – 13 травня…
– Я знаю. Таке співпадіння…
– Кар’єру ви закінчили в 30-річному віці. А здоров’я дозволяло продовжити?
– Звичайно. Я й зараз можу побігати разом із Чернатом на тому рівні, на якому перебуває чемпіонат Румунії. Але трохи непокоїть коліно, тому змушений перекваліфікуватися у голкіпера. Граємо з хлопцями регулярно – тут головне порухатися і тримати себе в тонусі.
На фото: Тіберіу і його дружина Ірина
– Пенальті парируєте в стилі СаШо?
– Якраз відбив вчора! Граємо на маленьких майданчиках. Добре так взяв той пенальті (Усміхається). Саша був дуже сильний в цьому компоненті. Більше того, пам’ятаю, як Шовковський реалізував пенальті у ворота Шахтаря. Важко буде Динамо без нього. Знайти заміну такому голкіперу – нелегко.
– Скількох діточок виховуєте?
– Хлопчик у мене.
– Буде футболістом?
– Думаю, що ні. Днями грав син мого товариша, йому 7-8 років. Ми пішли на стадіон, де я ганяв у дитинстві. Дивлюся, а мій син такий сумний – доріжки будує біля поля. Повно дітвори, м’яч, гамір, а він будує. Ну й молодець (Усміхається).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
