Андрій БІБА в представленні українським шанувальникам футболу не потребує. Триразовий чемпіон Союзу, кращий футболіст СРСР 1966 року народження, автор першого голу радянських команд в єврокубках, людина, яка «заманила» в Динамо Віктора Колотова і Анатолія Дем'яненка, Леоніда Буряка та Віталія Шевченка, Максима Шацьких і Горана Гавранчича, як і раніше в строю. І, не дивлячись на свій солідний вік (зараз легенді киян 79!) - практично кожен день Андрія Бібу можна зустріти в офісі київського Динамо!
- Андрій Андрійович, ви дебютували в Динамо в 1957 році. За стільки років перетиналися з багатьма, без перебільшення, легендарними футбольними особистостями. Але ризикнемо припустити, що напевно до сих пір на легендарного Пеле образу тримаєте?
- Це за що ж?
- Як за що? П'ятдесят з гаком років тому вас в перший раз запросили до збірної СРСР, а Король футболу і компанія взяли та й забили вам в Москві три м'ячі. З тих пір Бібу в головній команді країни більше не бачили...
- Це було літо 1965 роки (на обличчі Андрія Андрійовича з'являється його знаменита усмішка). Бразильці привезли свій зоряний склад, в якому окремо, звичайно ж, стояв Пеле. Я вийшов на заміну в середині другого тайму, коли рахунок вже був 0: 3, а Король футболу відзначився двічі. Як же мені хотілося після гри обмінятися з легендарним гравцем футболками! Але коли пролунав фінальний свисток, я перебував далеко від Пеле, і трофей дістався комусь із моїх партнерів. І все ж мені пощастило. На банкеті в готелі Метрополь я опинився за столом прямо навпроти Пеле. Як на зло, під рукою не було листка паперу, і я попросив знаменитого бразильця залишити автограф на двох новеньких червінцях. Нам тоді якраз видали гроші...
Зараз цих десятірублевок у мене вже немає. Причому з першої я розлучився в той же день. З Москви ми з Вітею Банніковим летіли в Одесу, де Динамо проводило матч. У літаку я розговорився з одним грузином - великим шанувальником футболу, який був на грі в Лужниках. І смикнуло ж мене показати йому ці червінці! .. Побачивши автограф Пеле, грузин став благати: «Дай десять рублей, будь-які деньгі заплачу!» Не відставав від мене до самої посадки, і в кінці кінців я йому одну десятку подарував. А іншу потім вручив Володі Мунтяну.
- А ще одній легендй світового футболу, Льву Яшину, ви якось забили феноменальний гол ...
- Було діло ... Раніше ми залишалися після занять і продовжували шліфувати різні елементи - удари, передачі. Тому при призначенні кутового або штрафного біля чужих воріт глядачі оживали - в 60-70 відсотках випадків після цього м'яч опинявся в сітці.При цьому відмінним ударом у нас в команді володіло чимало виконавців.
Так ось, як-то в матчі чемпіонату СРСР між київським і московським Динамо в Києві арбітр призначив штрафний по центру в метрах 35-40 від воріт. Буквально в декількох метрах від центрального кола. Я і не думав бити по воротах, але суперник почав встановлювати стінку. «Ігор, - заспокоюю я їх капітана Численко. - Я ж не доб'ю до воріт! »« Яшин сказав, треба ставити стінку! », - відповідає мені форвард. Треба так треба, і я вирішив ризикнути. Ударив зовнішньою стороною стопи. М'яч облетів стінку зліва і по хитромудрій траєкторії залетів у праву від мене дев'ятку, а Лев Іванович вважав, що м'яч буде в іншому кутку. Гол і справді, без удаваної скромності, унікальний.
- Ви вже говорили, що Віктор Маслов дозволяв вам на поле будь-яку імпровізацію.Тому, напевно, кажуть, ви ходили в любимчиках у знаменитого Діда, з яким Динамо єдиний раз в історії тричі поспіль ставало чемпіоном СРСР. Навіть чарочку-другу могли разом випити.
- Віктор Олександрович був просто унікальним тренером. З утворенням вісім класів він на диво багато знав і міг давати поради в будь-якій галузі - від медицини до космонавтики. Маслов дуже любив футболістів, і ще у нього була приголомшлива інтуїція. Один випадок мене просто вбив. Пам'ятаю, в той час як раз почалася «полювання» багатьох клубів за Віктором Колотовим, які виступали в першій союзній лізі за казанський «Рубін». Одного разу казанці приїхали до Києва на матч з нашим СКА, і ми з Дідом вирушили на стадіон. Він хотів побачити Колотова в справі. Але Віктор, на жаль, був травмований і на поле не вийшов. Тоді Маслов попросив знайти футболіста і привести до нього на трибуну. Через кілька хвилин вони вже розмовляли.
Потім я відвіз Колотова в готель і повернувся на стадіон за Дідом. У той момент у Маслова було таке одухотворене обличчя,Потім я відвіз Колотова в готель і повернувся на стадіон за Дідом. У той момент у Маслова було таке одухотворене обличчя, що я відразу зрозумів: сталося щось важливе. «Їдемо додому», - кинув тренер. Ми з ним жили в одному будинку. Але біля під'їзду не розлучилися - Вікторе Олександровичу запросив до себе. Попросив дружину принести графинчик з горілкою і закуску. Налив дві чарки, підняв свою і сказав: «Ну, Андрюша, уважив. Такого хлопця привіз! Згадай моє слово: про Колотова, коли він перейде в київське «Динамо», буде говорити вся футбольна Європа. За це гріх не випити! »Стільки вже років пройшло, а я до сих пір гублюся в здогадах: як Дід прийшов до такого висновку, навіть не бачачи Колотова в грі? ...
Що ж стосується «чарочку-другу разом випити», то я років до 26 взагалі до спиртного не торкався. А з Дідом перший раз ми випили, коли поверталися зі зборів, і через негоду літак посадили у Ворошиловграді (нині Луганськ. - Прим. Авт.). Кілька годин ми Мурижили в аеропорту, а потім Маслов несподівано запитав: «Випити щось є?» Ми спочатку здивувалися, але не стали приховувати, що кожен везе додому прекрасне грузинське вино. Уявляєш, Хванчкару, Цинандалі, Кіндзмараулі ми тоді купували в Грузії буквально за копійки - по-моєму, по рубль двадцять за пляшку.Словом, склали компанію Дідові ... Але на голову Віктору Олександровичу ми ніколи не сідали.
- І все ж, принаймні один раз, ви його обдурили. Вже розкажіть, як в 1967 році потайки від тренера Динамо здало гру бакинському Нафтовику.
- Було діло ... А вся ідея «змови» полягала в тому, щоб вперше в історії чемпіонатів СРСР московські клуби взагалі залишилися без медалей. Ми до того моменту вже достроково оформили чемпіонство, привезли до Києва Кубок країни, а ось бакинцям перемога над нами гарантувала бронзу. Ось до мене, як до капітана команди, і підійшли бакинські друзі Банішевський і Маркаров. Мовляв, стелі зі своїми, може, допоможете нам. Я переговорив з ветеранами, і ми дали добро. Ясна річ, Маслову нічого не сказали, знаючи, який непередбачуваною може бути реакція.
Словом, почалася гра, наша молодь теж в повному невіданні, і Бишовець відкриває рахунок. Перший тайм так і закінчився - 1: 0 на користь Динамо. Потрібно було щось терміново робити. У роздягальні підходжу до Маслову: «Віктор Олександрович, треба б Бишовця замінити». «Навіщо, він же тільки що гол забив?» - дивується тренер. «Забити-то забив, але ковдру на себе тягне. Паса від нього не дочекаєшся.Всі хлопці скаржаться », - гну свою лінію. «Ну добре, - подумавши, вирішив Маслов. - Нехай на другий тайм виходить Пузач». Толя теж не був посвячений в нашу таємницю, але, на відміну від Бишовця, він більше залежав від передач партнерів.Після перерви ми вже постаралися, щоб м'яч якомога рідше опинявся у Пузача. В результаті бакинці - а склад у них був будь здоров! - забили два м'ячі і виграли. Дід спочатку нічого не запідозрив, але пізніше все-таки, немов почувши недобре, питав у мене: «Андрій, що тоді було?» Як же мені не хотілося обманювати Віктора Олександровича! Але я стояв на своєму, мовляв, програли по справі.
- Чемпіонські медалі зберігаєте?
- У мене не залишилося жодної! Роздарував ... В тому числі і першу, отриману в 1961 році. Спочатку вона була в музеї спорттовариства Динамо, а потім колишній віце-президент ФФУ Борис Воскресенський, завзятий колекціонер, попросив подарувати нагороду йому.
- Невже, коли ви перервали гегемонію московських клубів, вся подяку можновладців обмежилася медалями?
- Чому ж? Нас преміювали поїздкою до Англії. Крім того, Москва видала по 500 рублів. За ці гроші тоді можна було купити телевізор. Правда, із загальної суми по 100 рублів вирахували за бездітність.
- Той чемпіонський матч з харківським Авангардом, напевно, ніколи не забудете?
- Ще б! Здавалося, грали дві українські команди. Віддайте нам ці два очка, і ми чемпіони. А вони нас мало не обіграли - так хотіли посісти шосте місце і отримати значки майстрів спорту. Словом, після домашніх 0: 0 ми стали чекати звістки з Ташкента, де грав наш головний конкурент - московське Торпедо. Коли ж стало відомо, що москвичі поступилися, на стадіоні погасили світло, а вболівальники запалили факели з газет. Неймовірне було видовище! Шампанським перед матчем не знайшла запаслися, хоча пізніше, звичайно, відзначили. Але вранці привели себе в порядок. Поїхали в Москву і по-чемпіонськи обіграли Локомотив - 4: 3.
- Слабо, мабуть, відзначали.
- Нормально! По дорозі на базу купили спиртного, потім в автобусі вилили весь вміст у відро і накидали туди яблук. Вийшло щось на зразок крюшону. Причому керував цим процесом наш тренер В'ячеслав Соловйов. Прямо в автобусі і стали обмивати перемогу, а продовжили на базі на Нивках. Втім, за нинішніми мірками це була навіть не база, а сарай. Ми спали на солдатських ліжках ...
- Не дивлячись на такий нехитрий побут в ігрову пору, ви, скільки вас знаємо, завжди виглядали бездоганно - з голочки одягнені, гладко виголені.
- А це як у Штірліца - звичка, вироблена роками. Щодо одягу розповім одну історію.Якось жартома кажу Горану Гавранчичу, якого я колись привіз до Києва: «Чуєш, Горан, ти б мені в знак подяки хоча б краватку подарував». «Які проблеми, Андрій Андрійович, - відповідає. - Та що там краватку. І костюм купимо, і сорочку ». Ось як-то заїхав він за мною, і ми на його новенькому «Мерседесі» вирушили в магазин.Купили все і вирішили ще випити по чашці кави. У кафе ми пробули максимум хвилин сорок. А коли вийшли, з жахом виявили, що ... дорогого авто і слід прохолов. Причому разом з машиною злодіям дісталися і мої обновки. Відразу Понаїхали міліція, був оголошений план Перехоплення, але Мерседес так і не знайшли.
- Ви ось згадали Гавранчича. Зараз в Динамо на провідних ролях Віда. Ви чимало побували в колишній Югославії на переглядах. Але при цьому повз Динамо пройшли багато футболістів, які в подальшому ставали зірками європейського футболу...
- Показати вам доповідні відділу селекції на Манджукич, Модріча, Йовановича, Ковачевіча, інших хлопців? Їм було по 17-20 років, а ми вже говорили, що вони будуть корисні Динамо. Чому в підсумку не склалося з їх трансферами - питання не до мене.Мало адже дати висновок про кваліфікацію гравця, потрібно, наприклад, зуміти переконати його переїхати в нашу країну. Зараз це зробити ще складніше.
- Тому в найближчому майбутньому будемо розраховувати тільки на вихованців динамівської школи?
- Складно сказати ... (Після паузи) Складається враження, що не всі зараз в Динамо розуміють, в якій команді грають. Як можна програти в день 90-річчя клубу? Адже і не Реалу або Барселоні. Добре, ви вирішили дати відпочити провідним гравцям. Але може варто було випустити їх з перших хвилин, забити три-чотири м'ячі і зі спокійною совістю посадити їх для відпочинку на лавку? Мені здається, що якби Серебряникову, Сабо і їм подібним динамівцям сказали, що сьогодні ювілей клубу і потрібно виграти, то суперники не те, що б м'яча не бачили, а й зовсім весь матч проходили б з бігових доріжках. А тут дали обіграти себе на рідному стадіоні ...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
