Сьогодні о 22:30 на телеканалі власника клубу він ще раз розкаже, як комфортно у Львові працювати і яке прогресивне в ФК Карпати керівництво. Подякує за співпрацю, розповість, чому хотів, але не зміг тут працювати далі, побажає успіху і піде. Півмісяця звинувачуючи журналістів різних видань у жовтизні, працівники інформаційного центру Карпат днями розмістили на офіційному сайті клубу буденну новину – «Олег Дулуб залишає Карпати». Новину, яка, звісно, сильно відрізнялася від повідомлень «жовтої преси».
Шлях Дулуба
Чи варто шукати логіку у відставці Дулуба? З суто футбольної точки зору – так. Прийнявши команду, яка замикала турнірну таблицю, білоруський спеціаліст на якийсь час оздоровив атмосферу в середині колективу. З переходом на гру в три центральних оборонці львів’яни почали фрагментами демонструвати цікавий, вельми привабливий футбол. Особливо – в домашньому матчі проти Ворскли і Зорі минулої осені. Але поряд з тим не бракувало й відвертих провалів. Їх було значно більше, ніж матчів успішних і супроводжували ці поєдинки роботу тренера впродовж усього львівського періоду кар’єри. Почалося все з домашнього фіаско в грі зі Сталлю і поразки в рамках 1/8 фіналу Кубка України від першолігової Полтави.
Після розгрому 1:4 в грі з Динамо пан Дулуб не зміг дати чіткої відповіді на запитання, який же футбол він хоче бачити у виконанні своєї команди. Пізніше цю відповідь Олег Анатолійович сформулював доволі розмито, поєднавши фактично непоєнуване. За словами тренера, йому б хотілося, щоб Карпати увібрали в себе найліпші риси футболу Ґвардіоли і Моурінью одночасно. Власне, що з того поєднання виходило, продемонструвала весна. Виступаючи поміж команд другої шістки, львів’яни великою мірою зберегли прописку в елітному дивізіоні не стільки завдяки власній грі, скільки через проблеми Дніпра і Волині.
Втім, повернемося до осені, в той час, коли Олега Дулуба урочисто представили в статусі наставника. Й повідомили, що контракт з «новим Кононовим» підписаний на п’ять років. Ішлося про те, що тренерові наданий ледь не карт-бланш на формування команди. Зрозуміло, що від орієнтованої на клубних вихованців кадрової стратегії львів’яни при цьому відходити не збиралися. Але на крапкові підсилення проблемних позицій тренер розраховувати міг. Зимовий антракт, під час якого у Львові з’явилися Євген Боровик та Артем Філімонов, повернулися Олексій Гуцуляк і Олег Голодюк, в оренду із Шахтаря був взятий Микола Матвієнко, а Крістіан Пас та Шина стали іноземними поповненнями, ці обіцянки підтверджували.
Не виключено, робота Дулуба у весняній частині сезону керівництво Карпат розчарувала. Якщо осінні невдачі тренер ще міг списувати на те, що він не комплектував команду і не готував її в міжсезоння, то навесні ці виправдання були вже неактуальними. Однак як же контракт? Будь-який серйозний тренер скаже, що на підготовку серйозної команди з високими амбіціями йому потрібні два сезони. То якщо мова не про суперклуб, звісно, а про колективи середньої ланки, які трофеями не розбещені. Тому залізне алібі може бути й у пана Дулуба. Не виключено, що впродовж неповного сезону-2016/2017 тренер створював підґрунтя для майбутнього сходження. Так само, як створював його свого часу Олег Кононов.
Приклад Кононова
В Олега Георгійовича, до речі, теж у дебютному для нього сезоні у Львові не все йшло гладко. Сезон-2008/2009 Карпати завершили дев’ятими, причому в стартових десяти турах виграли лише один матч. У футболістів, які до того праювали під керівництвом досвідчених Олександра Іщенка та Валерія Яремченка, чимало нововведень молодого білоруського наставника викликали нерозуміння. Олегові Георгійовичу доводилося не лише прищеплювати підопічним власну філософію, а й фактично ламати менталітет гравців. Процес той був болючий, що підтверджували Ігор Худоб’як, Самсон Ґодвін, Михайло Кополовець.
Андрій Тлумак, капітан Карпат часів Кононова:
Згадайте наш матч з Ворсклою на старті чемпіонату-2009/2010. Перемігши тоді в Полтаві, ми найперше побігли до Кононова. Щоб продемонструвати, що висловлюємо йому підтримку. Пізніше Олег Георгійович відзначав, наскільки важливим для нього був той наш жест. «Я вам того ніколи не забуду» - говорив згодом тренер.
Власне, Кононов – то виключення з правил усієї каденції керівництва клубом Карпати Петра Димінського. В усіх розуміннях – з точки зору результату, вміння знаходити з власником компроміс і терпимості до тренера самого Петра Петровича. З іншими наставниками пан Димінський не панькався. Щоб переконатися в цьому, достатньо пробігтися за хронологією зміни наставників у львівському клубі.
2001/2002. Маркевич, Журавчак, Броварський
Президентом Карпат пан Димінський став влітку 2001-го. І відразу запропонував повернутися в команду найуспішнішому в новітній історії клубу наставникові – Мирону Маркевичу. Мирон Богданович згодом скаже, що те рішення залишити Запоріжжя, де він успішно працював з Металургом і прийняти пропозицію Петра Петровича було однією з найбільших помилок у його тренерському житті.
Власне, надовго пан Маркевич після свого третього повернення до керма Карпат не затримався. Він відпрацював з командою трохи більше одного кола й подав у відставку. То за умови, що команда посідала місця у верхній частині таблиці. Пішов Мирон Богданович після поразки 0:3 в Донецьку від Шахтаря. Володимир Журавчак, який виконував обов’язки наставника до фінішу чемпіонату, важелі управління колективом втратив остаточно. Це вилилося у вісім поспіль матчів без забитих м’ячів, що в купі з двома “сухими» поєдинками ще при Маркевичі вилилося в національний антирекорд, який ніхто не перевершив понині. Перервати серію Карпатам тоді вдалося лише в передостанньому турі, в грі, яку львів’яни в Запоріжжі програли Металургу 1:4. Після того матчу Журавчак подав у відставку.
2002/2003. Броварський, Ходукін, Ґолац
Левко Броварський, який очолив команду на фініші попереднього чемпіонату, втримався на посаді лише протягом дев’яти турів. Вельми порядний, стриманий пан Левко в умовах незвичного для себе тиску виграв лише два матчі і поступився посадою Валентинові Ходукіну. Вже тоді було зрозуміло, що тренер молодіжної команди – персона тимчасова. До весняної частини сезону Карпати готував Іван Ґолац.
Разом із сербським спеціалістом команду поповнила ціла група іноземних футболістів. Один із них – хорватський півоборонець Іґор Йовічевіч. При Ґолаці львів’яни змогли піднятися на сьоме місце. «На той час такий результат визнали провальним і наш тренерський штаб відправили у відставку» - розповідав помічник Ґолаца Ігор Яворський.
2003/2004. Ґолац, Маркевич, Дячук-Ставицький
Точніше, сезон-2003/2004 серб на чолі команди ще розпочав. То поки панові Димінському не вдалося вдруге переконати Мирона Маркевича. Мирон Богданович якось сказав, що рішення повернутися було авантюрою, пов'язаною зокрема й з фінансовими труднощами.
Мирон Маркевич, наставник Карпат у 2003/2004-му:
- Пережити треба усе. Зокрема й ту зневагу, з якою він (Димінський – авт.) до мене ставився. Що то за тренер, у ньому ніякої перспективи» - після цих слів хотілося все кинути.
Власне, Мирон Богданович і кинув, а сезон, за підсумками якого Карпати єдиний раз у своїй історії вибули з вищої ліги, завершував на правах виконувача обов'язки наставника Юрій Дячук-Ставицький. Маркевич же влітку 2004-го, перебуваючи в батьківському будинку в рідних Винниках, пережив одну з найстрашніших митей у житті. Невідомі, увірвавшись до хати, підвісили тренера за ноги і впродовж кількох годин його катували. Деталі цієї історії залишаються для загалу таємницею понині.
2004/2005. Ходукін, Дячук-Ставицький
Після вильоту команди в першу лігу, Петро Петрович змінив пріоритети. Клуб вирішив робити ставку на місцевих вихованців. Виходячи з цього принципу, підбиралася й персона тренера. Спершу Петро Петрович згадав про Валентина Ходукіна, однак через місяць після старту чемпіонату вирішив, що більше користі буде від перебування на посаді Юрія Дячука-Ставицького.
2005/2006. Дячук-Ставицький
Щоб повернути Карпати до вищої ліги, Юрієві Михайловичу знадобилося два сезони. То при ньому до Львова з Івано-Франківська прийшов Худоб’як, почали підпускатися до складу Андрій Ткачук і Олег Голодюк. Окрім підвищення в класі, львів’яни тоді змогли пробитися до півфіналу Кубка України, обігравши на шляху до цієї стадії трьох представників вищої ліги – Чорноморець, Ворсклу і Шахтар. Лише в 1/2-й, коли переможець визначався за підсумком двох матчів, команда програла Динамо.
2006/2007. Іщенко, Дячук-Ставицький
Коли команда повернулася в еліту, місію Дячука-Ставицького Петро Петрович вважав виконаною. І запросив на посаду наставника досвідченого Олександра Іщенка. З Олександром Олексійовичем на чолі львів’яни демонстрували гарний футбол, більшу частину сезону знаходилися вгорі турнірної таблиці.
Втім, щоб зрозуміти, як тоді працювалося панові Іщенку, переповім історію, живим свідком якої тоді став. То був листопад 2006-го, Карпати приймали вдома Динамо. Про інтерв’ю з тренером галичан домовився напередодні. “Після матчу зустрінемося й порозмовляємо» - запевнив тоді Олександр Олексійович. Гра завершилася 1:1, причому рахунок Батіста зрівняв перед самим фінальним свистком. Здавалося б, настрій у тренера має бути хороший. Проте пан Іщенко в телефонній розмові сказав, що натхнення розмовляти немає: «Ми ж їдемо до Києва одним потягом? - перепитує тоді. – То давайте вранці на київському вокзалі й поговримо».
Слова Олександр Олексійович дотримався. Сівши за столиком кафе столичного Південного вокзалу, ми розмовляли понад годину. А почав пан Іщенко з емоційних спогадів про день вчорашній: «Уявляєте, що було після матчу? Думав, президент нам подякує за результат. Але Петро Петрович зайшов до роздягальні і влаштував рознос. Мовляв, якість гри його не влаштовує. Можете уявити мій стан?»
Не дивно, що до завершення того сезону Олександр Іщенко не допрацював. Сезон знову завершував Дячук-Ставицький, а команда на здобутому Олександром Олексійовичем очковому багажі фінішувала восьмою.
2007/2008. Іщенко, Яремченко
В міжсезоння тренер і президент таки домовилися. Новий чемпіонат Карпати розпочали теж з Іщенком на чолі. Щоправда, під керівництвом цього тренера команда провела вісім матчів. Один з них – дивний поєдинок у Києві проти Динамо, який завершився результатом 3:7. Тренер трохи згодом скаже, що у відкритий футбол команда грала за вказівкою президента.
З дев’ятого туру наставником Карпат був Валерій Яремченко, земляк пана Димінського з Кривого Рога. Команду Валерій Іванович підсилив завдяки гравцям, орендованим з Шахтаря. Мова про Артема Федецького, Ігора Ощипка, Дениса Кожанова. З ними у складі Карпати виглядали доволі пристойно і завершили сезон десятими. Але Яремченко вирішив з команди піти, мотивувавши своє рішення тим, що він не звик працювати під постійним тиском.
2008-2011. Кононов
Втримавшись на посаді після не надто виразного першого сезону, про який згадувалося вище, Олег Георгійович у двох наступних чемпіонатах виводив Карпати через п’яте місце у єврокубки. У Львові програвали Шахтар і Динамо, навіть на найпересічніших матчах трибуни “України» збирали не менше десяти тисяч глядачів. У Лізі Європи команда теж здивувала, не пропустивши до групового турніру турецький Ґалатасарай. В групі львів’яни подарували вболівальникам триллер з дортмундською Боруссією, але загалом до протистоянь з “джмелями», ПСЖ та Севільєю виявилися не готовими.
Правда, саме в той час пан Димінський чи не вперше за час президентства в Карпатах дав слабинку. На хвилі переможної ейфорії власник клубу тоді підвищив зарплату футболістів втроє. Крім того, Кононов, починаючи з зимового антракту в 2010-му, отримав змогу підсилювати команду за рахунок придбання легіонерів. Частина з них (Лукас, Борха Ґомес, Кочіш) були справді якісними. Але персонажів на кшталт Нено, Тьяґо і Крістобаля було більше. Гравцям, які виступали в команді раніше, почало не подобатися, що люди, які з’явилися в команді нещодавно і нічого для неї не зробили, отримують заробітки на рівні багаторічних лідерів. Колектив розділився на кілька таборів і вдіяти з цим Кононов не зміг нічого. Заяву про відставку Олег Георгійович подавав тричі. Відпустив тренера пан Димінський лише в середині жовтня 2011-го, після домашньої поразки 0:3 від Арсеналу. З того часу почалися тренерські поневіряння, які не припиняються й досі.
2011/2012. Кучеров, Шаран, Дячук-Ставицький
Осінь 2011-го з Карпатами допрацював помічник Кононова Павло Кучеров. Може, приставки «виконувача обов’язки” пан Павло й позбувся б. Якби в заключному матчі львів’яни, продемонструвавши гарний футбол, не пропустили на заключних хвилинах домашньої гри гол від динамівця Ідейє.
До весни команду готував Володимир Шаран. Готував тих, хто був під рукою. Приміром, Артем Федецький через конфлікт з керівництвом клубу перебував поза межами команди, пропустив усі зимові збори і через це втратив змогу зіграти на Євро-2012. Становище Шарана було не надто завидним, тому не дивно, що у весняну частину сезону команда вкочувалася важко. 1:5 в Луганську, 2:3 після переваги 2:0 у Львові з Таврією, 1:3 в Харкові з Металістом і втрачена на останніх секундах перемога над Олександрією – на тому й усе. Для Петра Петровича цих результатів було достатньо, щоб відправити Шарана у відставку. Рештку сезону на чолі Карпат знову був старий добрий Дячук-Ставицький.
2012/2013. Кучеров, Костов, Дячук-Ставицький
Спроби пана Димінського в міжсезоння повернутися до кандидатури Кучерова виявилася провальною. Спеціаліст з голландським паспортом розпочав сезон з нічиєї і двох поразок. Відправивши старого знайомого у відставку, власник Карпат запросив болгарського спеціаліста Ніколая Костова. Той в умовах часового цейтноту зумів підсилити команду непоганими легіонерами – грузином Леваном Кенією та боснійцем Семіром Штілічем. Вдалим виявилося переведення на позицію правого оборонця Павла Ксьонза. Карпати при Костові швидко відродилися і почали демонструвати любий оку президента атакувальний футбол. А головне – був і результат. Приміром, у Кубку львів’яни змогли вибити Металіст. Перемігши в чемпіонаті 6:0 Кривбас, галичани здобули найбільшу, починаючи з 1967 року, перемогу в клубній історії.
Однак навесні справи шкереберть пішли й у Костова. Гра розладналася і розумного пояснення цьому не було. Врешті, після виїзної поразки від Говерли болгарський тренер пішов. А значить – Юрій Михайлович знову в справі.
2013/2014. Олександр Севідов
Міжсезоння розпочалося в Карпатах шоком – 19 основних гравців команди зразка 2012/2013 року були виставлені на трансфер. Новий тренер Олександр Севідов змушений був формувати колектив заново. З деякими з представників попередньої команд Олександр Володимирович домовився за лічені дні до старту чемпіонату. Зрозуміло, що в умовах, коли на тренуваннях ледве назбирувалося по 11 людей, підготвувати команду було складно. Карпати важко входили в сезон, але на початку вересня здивували яскравою перемогою 3:2 над Шахтарем.
Команду Севідова звинувачували в надто прагматичному, схильному до оборонного стилі гри. Однак вперше за останніх три сезони львів’яни не були серед аутсайдерів, вирішивши питання збереження прописки в еліті задовго до фінішу чемпіонату. Севідов вважав цей сезон початком формування команди, здатної боротися за місце в Лізі Європи. З цими думками він разом з колегами по тренерському штабу їхав у відпустку. У відставку Олександра Володимировича відправили заочно, не надто попіклувавшись про аргументацію такого рішення.
2014/2015. Іґор Йовічевіч
Новий наставник «зелено-білих» Іґор Йовічевіч змушений був формувати команду в умовах заборони трансферної діяльності і з показником »-9» у графі «набрані очки». Після того, як Олександр Гладкий повернувся у Шахтар, львів’яни залишилися без нападника. На цій позиції тренер випробовував молодого Тараса Пучковського, запрошеного з першої ліги Михайла Сергійчука, але врешті змушений був зупинитися на досвідченому Худоб’яку. Не дивно, що найкращим бомбардиром Карпат за підсумками першого кола став словенський стоппер Ґреґор Балажіц.
Втім, маючи обмежений кадровий потенціал, львів’яни в окремих матчах демонстрували гру, яка подобалася вболівальникам. Крім того, Йовічевіч здобув прихильність фанатів завдяки своїй відкритості і повазі до держави, в якій він працює. Тому попри передостаннє місце, яке в інших умовах означало б прощання з Прем’єр-лігою, Йовічевіч залишився.
2015/2016. Йовічевіч, Безуб’як
Без повноцінного нападника Карпати почали й сезон наступний. До того ж у міжсезоння покинув команду, перейшовши в молодіжну команду Севільї, найталановитіший вихованець клубної академії Мар’ян Швед. Щоправда, цей трансфер у Львові вважали визнанням якості роботи Йовічевіча. У сподіванні на появу “нових Шведів» команда осінню частину сезону й провела. А після завершення останнього матчу цього відрізку в Одесі під час командного бенкету один з помічників Йовічевіча Юрій Беньо промовив у голос те, що розуміли, але боялися озвучити інші. Тренер сказав, що в клубі є люди, які радше не допомагають, а шкодять тренерському штабові. Пан Беньо мав на увазі виконувача обов’язки генерального директора Дячука-Ставицького.
Навесні ні Йовічевіча, ні Беня в команді вже не було. Наставником команди пан Дячук-Ставицький взимку презентував Олега Лужного. Однак потім виявилося, що очолює Олег Романович не команду Карпати, а контролює діяльність тренерів усієї вертикалі карпатівських команд – від юнацької до вищолігової.
Абсурдність ситуації випливала бодай із коментаря самого Лужного:
- Коли відбувалася моя презентація, мене назвали головним тренером всього клубу. А головний тренер першої команди – Безуб'як. Люди повинні правильно мене зрозуміти. Я не відповідальний за результат першої, другої або третьої команди. У мене є домовленість з президентом Карпат Петром Димінським про те, що я буду головним тренером клубу до травня місяця.
«На зборах Олег як головний тренер був куратором усіх трьох команд, - то вже слова Володимира Безуб’яка. – Звичайно, окремі моменти ми обговорювали. Про що ж нам говорити іще, якщо не про футбол?»
Пан Безуб’як протримався на посаді до завершення сезону-2015/2016 і, не впоравшись із карколомним завданням вивести команду до єврокубків, пішов.
2016/2017. Зайцев, Дулуб
Чергова унікальна ситуація навколо посади тренера трапилася в Карпатах торік улітку. Впродовж десяти днів у команді змінилося відразу три наставники. Спершу на цю посаду був призначений Валерій Яремченко, а його помічниками мали бути Безуб’як та Анатолій Чанцев. Однак трохи повагавшись, Валерій Іванович вирішив відмовитися. Новим наставником став Чанцев. Через три дні «за станом здоров’я» піти вирішив і він. Як наслідок, на єдині збори команду повіз Сергій Зайцев, котрий з початком пертурбацій мав займати посаду спортивного директора.
Розпочали сезон львів’яни вдало. Однак недостатня підготовленість швидко вилізла боком. Місце Зайцева зайняв Дулуб.
Що ж, 16 років, 17 тренерів, декотрі встигли повернутися в клуб по кілька разів.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
