- Звичайно, хотілося би на цвинтарі не з'являтися взагалі, але, на жаль, тут лежать близькі, й ми маємо бути присутніми, віддати данину пам'яті, маємо пам'ятати... Три роки минуло, але, здається, ніби все було нещодавно. Те літо 2014-го року було страшним, дай Боже, щоб подібного більше не повторювалося.
- Кажуть, час лікує...
- Час лікує інші рани. У футболі, буває, виграєш, буває, програєш, а тут програли всі. Футбол втратив тренера, я - друга. Гострий біль поступово минає, але все одно важко. Коли приїжджаєш на кладовище не лише на річницю, але й у інші дні, на душі туга. Але життя триває, головне, що ми про нього пам'ятаємо.
- Ви продовжуєте підтримувати зв'язок із родиною Валентина Миколайовича?
- Так, із його дружиною Олесею спілкуємося більше, з батьками - менше.
- У Білорусі проходив матч пам'яті Валентина Белькевича, чи є у планах проведення подібних змагань у Києві?
- Той матч у Мінську вдалося провести дуже організовано, тоді приїжджали ветерани «Динамо». А зараз ми хочемо зробити турнір динамівських команд, але не впевнений, що в Києві. Плануємо запросити команди «Динамо» (Москва), «Динамо» (Тбілісі), «Динамо» (Мінськ) та «Динамо» (Київ). Швидше за все, простіше буде його провести в Білорусі. Попередньо такий турнір постараємося організувати 27-го січня, в День народження Валентина, у 2018-му році йому би виповнилося 45 років. Подивимося, як вдасться це здійснити, адже є серйозні моменти в підготовці. А якщо вже робити, то все має бути дуже організовано та солідно.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
