Андрій Шевченко дуже правильно розпочав свій шлях на чолі збірної України. Правильно не як футбольний тренер (це – зовсім інша тема для розмови), а правильно як менеджер, як управлінець. Андрій зібрав навколо себе команду однодумців, яка віддано працює на ім'я Андрія Шевченка. І наразі цю роботу можна оцінювати як вдалу.
Чи можна було уявити обставини, за яких в Україні, де поразки на футбольному полі сприймаються дуже болісно, а вигнанцями стають навіть вчорашні герої, так вміло б «спускали на гальма» поразку від карлика? Чи можна уявити, що умовний Фоменко, Блохін чи навіть Маркевич так легко відбулися б після конфузу з Мальтою? А Шевченко вийшов сухим із води, майже не відчувши тиску ЗМІ, вболівальників і експертів, та ще й не заплямувавши власної статистики (результат матчу з Мальтою анулювали).
Чимало вчинків Андрія Миколайовича (як то невдала політична кар'єра) викликають запитання, йому важко вразити вболівальників своїми виступами на камеру. Але ніхто не буде заперечувати, що Шевченко володіє природною кмітливістю, яка дозволяє легко виплутуватися зі складних ситуацій. У випадку призначення тренером збірної Андрій Миколайович повністю відвів у тінь власне «Я», розуміючи, що прояв егоїзму швидко змінить акценти і покладе його перед проваллям.
Андрій Миколайович просто слухає те, що йому говорять, будучи вельми компромісною для всіх персоною. Чи можна уявити, що в одного тренерського штабу – двоє прес-аташе? А Шевченко не тільки започаткував таку схему, але й налагодив майже ідеальне її функціонування. Прес-секретар ФФУ виконує звичну організаційну роботу, особистий прес-секретар Шевченка (читай – піар-менеджер) працює на благо репутації Андрія. Маленькі конфузи час від часу проявляються (як, наприклад, під час передматчевої прес-конференції з фінами, коли прес-аташе банально не перекладав запитання, невірний переклад від перекладача не виправляв, а самого Андрія не попередили про запитання стосовно такого розпіареного фан-руху), але помітні вони лише для дуже пильних очей. В цілому ж, кожен знає свої визначені межі, за які не виступає. Принаймні, поки що так.
Але й ця міцна на перший погляд конструкція час від часу похитується – під впливом поривів вітру, зумовлених грою збірної України. І гарантій, що ці пориви не набудуть сили буревію вболівальницького невдоволення вже завтра, немає… Так, тут вже волею-неволею змушені переміститися до площини запитання Шевченка-тренера.
В цій кваліфікаційній кампанії українці не провели жодного матчу, який вселяв би оптимізму стосовно майбутнього цієї збірної. Навіть розгромна перемога над Косово відбулася під акомпанемент атак і гострих моментів суперника. Дві натужних перемоги над скромними фінами, поразка без шансів від індивідуально сильної, але розбалансованої Хорватії, і нічиї проти Ісландії та Туреччини. Нічиї, які могли обернутися як поразками, так і перемогами. Але нічиї, які не проявили монолітності команди Андрія Шевченка.
Проте погодні умови у внутрішньому середовищі Андрія Шевченка-тренера були і залишатимуться помірними в силу відсутності чіткого завдання виходу на найближчий чемпіонат світу (слова Павелка про побудову команди через відбір чс-2018 з прицілом на 2020-й рік не можна розуміти двозначно). Шторм, - у разі провалу в двох наступних поєдинках проти прямих конкурентів, - виникне хіба що у вболівальницькому середовищі. Але вплив на позиції Андрія Шевченка цей шторм навряд чи матиме. Хіба що ускладнить життя тим, хто так ретельно нині вберігає Андрія Миколайовича від коливань – навіть найменших, навіть зовнішніх.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
