— Розкажи, як ти потрапив у футбол.
— Все починалося неочікувано. У 2011 році мене покликали грати за Пустомитівський район на турнір у Миколаєві. Ми там зайняли перше місце. І мене запросили у «Карпати» на перегляд в команду 1999 року. Тренери готові були брати, але я 1998 року народження. Тож мене відправили до команди цього року. Але сюди мене вже не взяли.
Приїхавши додому, мій друг покликав виступати за команду «Покрова». Сказав, що мене всі там приймуть, тренер там хороший. Так два роки я грав за цю команду. Це було у 2011-2013 роках.
У «Покрові» я був лідером. Тренери рекомендували мене в різні команди. У нас була товариська гра з «Карпатами» 1998 року. Тоді я забив голи, віддав паси, добре себе проявив. Віталій Шумський, тренер команди 1999 року, запропонував тренерам 1998 року Тарасу Ткачику та Роману Толочко запросити мене в команду. Це було літом 2013 року. А зимою я вже був у «Карпатах». Я розумію, що був у них «на олівці».
— Як ти перейшов на позицію лівого захисника?
— В «Покрові» я грав опорного півзахисника, лівого верхнього хава, лівого нападника. Однак, коли в «Карпатах» не було кому зіграти зліва в захисті, тренер Олег Бойчишин поставив мене там за два тижні до старту фінального етапу чемпіонату серед юніорських команд. Дуже важко було, чесно, але справився. Друге місце тоді зайняли.
За молодіжку «Карпат» вже грав тільки у захисті, інші позиції мені не довіряють (сміється).
— Коли ти дізнався, що дебютуєш за головну команду? Адже на літні збори з нею не їздив та не тренувався.
— Ґуідо Кортеджано був травмований, зліва в захисті не було кого випускати. І тоді трьох людей з молодіжки та дубля покликали на тренування. Пробували кого поставити в захисті – і центральних захисників, і нападаючих.
Дізнався про те, що виходжу проти «Динамо», вже на передматчевій установці. Мабуть добре проявив себе на тренуванні. Навіть не було такого, що я міг догадуватися. Говорили, що мав Андрій Бусько зіграти, але він правша. Установка була за декілька годин до гри. Був мандраж. Я також шокований був, що вони мене в склад проти «Динамо» ставлять.
Хотів, щоб не було метушні, спокійно вийти і відіграти. Спочатку просто почати. Важко було, була незіграність із захисниками, командою. Якщо б погано зіграв, думаю, мене відправили назад.
— В чому відмінність між тренуваннями з головною командою та молодіжкою?
— Перше – це зосередженість на тактиці. Требі слідкувати за дистанцією один до другого, все треба розраховувати, дивитися на рухи, положення тіла. В дублі теж були тактичні заняття, але цьому менше приділялося уваги.
Також різниця у фізичних навантаженнях. Ніколи не думав, що фізичними вправами, які завжди робили, можна так втомити.
— Хто для тебе є кумиром у футболі? З ким би ти хотів грати в одній команді? І куди в майбутньому хотів би перейти?
— Я дуже люблю Марсело, його холоднокровність на полі і жарти. Хотів з Коноплянкою десь грати разом. Але куди мені. Ще рано їхати. Але треба спочатку тут пограти. Головне стабільність – часто виходити на поле, мати практику. Зараз про перехід не думаю, не мрію про таке.
— З ким в команді найбільше підтримуєш дружні стосунки?
— З Олексієм Гуцуляком, я з ним живу в одній кімнаті. З Дімою Кльоцом, Іваном Лобаєм. Артем Федецький мені підказує. Часто каже мені: «Енерджайзер, ти чого так бігаєш туди-назад?». Так спілкуюся зі всіма, з іноземцями підтримую стосунки, ми вже іспанську вивчили майже.
— Як щодо виклику до молодіжної збірної України?
— Я був двічі на зборі з молодіжкою. Зразу після того мали їхати на Чемпіонат Європи в Нідерланди. Але не потрапив у підсумкову заявку. Шанси потрапити в молодіжку? Це хай вирішують тренери, вони самі знають, кого їм краще викликати. Я не переймаюсь.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
