Тема легіонерів в українському футболі повсякчас була резонансною і дискусійною. В цьому питанні так і не навчилися знаходити золотої середини, що зводило суперечки з однієї крайності до іншої. Лише в період після Євро-2012 напруга спала, оскільки футбол піднявся на високий рівень, а до України готові були їхати дійсно якісні варяги.
На той час вже повноцінно бурлила життям філософія «легіонер повинен бути на дві голови сильнішим від українця». Тоді запрошувалося дійсно багато чужинців і талановитому, але не отесаному українцю, який потребував тренерських довіри та терпіння, важко було розраховувати на стабільну ігрову практику в Прем'єр-лізі. Хоча не всі клуби дотримувалися заповіді про «голови». Українські гранди «на перспективу» запрошували й легіонерів, з якими потрібно було вовтузитись і підтягувати до рівня топ.
Свідомо чи не свідомо так виходило? Важко сказати. Розлучившись з кругленькими сумами, боси «Шахтаря» випромінювали впевненість щодо Вілліана, Тейшейри, Бернарда і того, що з часом ці футболісти стануть зірками. Інвестиції давали результат. Але «Шахтар», на відміну від інших українських клубів, мав вироблену чітку стратегію роботи з молодими бразильцями, тому успішний результат можна було спрогнозувати.
Більш яскравий в даній площині приклад для України – це Жуліано. Бразилець виріс у «Дніпрі» в гравця топ-рівня завдяки тренерським довірі та терпінню. Всупереч обставинам, а не завдяки їм. Незважаючи на шквал критики, Хуанде Рамос вірив в Жуліано і довів, що зусилля не були марними. Легіонер прийшов сирим – а пішов сформованим, збитим для європейського футболу гравцем.
Ще один (і дуже яскравий) приклад зростання чужинця на українській землі – Домагой Віда. Але якщо у Жуліано, приміром, було певною мірою стабільне середовище і по-доброму впертий вчитель в особі Хуанде Рамоса, то Домагой за спиною не мав такої підтримки. Він прийшов до команди, яку лихоманило на тренерському містку. За каденції Віди змінилися три наставники і жоден не міг дозволити собі проявляти терпіння до недолугих легіонерів. Бо «Динамо» потрібен був результат.
Заслуга Віди у тому, що він не потребував особливого підходу. Він прийшов до київського «Динамо» з «Динамо» загребського доволі «сирим» футболістом. Трансфер відбувся невдовзі після протистояння двох «Динамо» в групі Ліги чемпіонів (2:0 на користь киян і 1:1). Віда відіграв обидва матчі і не залишив якогось особливого враження. Ба більше, Ігоря Суркіса вкотре піддали критиці, бо п'ять мільйонів євро за 24-річного хорвата виглядали реально великою сумою.
На той момент, крім виступів в чемпіонаті Хорватії, Віда мав за плечима рік оренди в леверкузенському «Байєрі». Але цей факт швидше грав проти Домагоя. Бо, зважаючи на лише дев'ять зіграних протягом року матчів і не юний як для футболіста (тим більше, представника Балкан, які зазвичай швидко розкриваються) вік, можна було говорити про невідповідність реальних можливостей Віди очікуванням. До збірної Хорватії Домагой вперше був викликаний в 2010-му році, але на момент трансферу до київського «Динамо» стабільним гравцем основної обойми «картатих» не був.
Не можна сказати, що Суркіс ризикував. Президент «Динамо» ніколи не боявся помилитися, тому у випадку чергової трансферної невдачі просто змахнув би рукою. Але то був не той випадок…
Олег Блохін, Сергій Ребров, Олександр Хацкевич… Хто б не очолював «Динамо», Віда залишався стержневим футболістом для киян. Універсальність дозволяла застосовувати хорвата як в центрі оборони, так і на флангах, що не раз виручало команду в критичних кадрових ситуаціях. Візитівкою Віди стали бійцівські якості, а також твердолобість (в доброму значенні цього слова) у відповідальних моментах. Він навіть забивав вирішальні голи, стаючи для «Динамо» тим, ким став Серхіо Рамос для «Реала».
Не дивно, що в останній час Віді була віддана й капітанська пов'язка. Протягом чотирьох років у «Динамо» Домагой з кволого захисника виріс до футболіста топ-рівня, інтерес до якого проявляють італійські та турецькі гранди, англійські середняки. І це не завдяки, а всупереч обставинам. Бо видається, що Віда дав «Динамо» більше, аніж «Динамо» дало Віді.
Трансферна вартість Домагоя зросла від чотирьох до дев'яти мільйонів євро. Але Київ хорват залишає безкоштовно. І то, мабуть, єдина неприємна деталь, яка супроводила виступи Віди в столиці України. Професійність хорвата компенсувала навіть його вибрики схильного до гучних гулянь характеру (починаючи від розпивання пива в клубному автобусі і завершуючи водінням в нетверезому стані). Це один з найяскравіших прикладів, коли легіонер прикрасив чемпіонат України.
І хтозна, скільки доведеться чекати на нового Віду…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
