Один із найкращих та найперспективніших тренерів України. Успішний, дисциплінований, вимогливий. Такий, який вміє працювати у ситуаціях, близьких до критичних – на ходу будуючи команду за командою.
За останні 8 років у Зорі змінилося стільки футболістів, що їм немає рахунку, проте Вернидуб щоразу вміло вибудовує із новачків нові конкурентні склади. При цьому мікроклімат у роздягальні – на найвищому рівні. Підопічні Вернидуба готові битися на полі за свого тренера і один за одного, через що отримали влучне прізвисько «Мужики».
Йому лише 52 і він готовий до нових випробувань. «Кожен рік у Зорі – це виклик для мене. Тому буду чесним перед усіма – якщо надійде пропозиція від клубу з більш амбіційними цілями, то чому б ні?», – інтригує Юрій Миколайович.
У першій частині інтерв'ю «Футбол 24» розпитав наставника Зорі про труднощі тренерського ремесла. Натомість завтра представимо вам Вернидуба-футболіста.
«Звичайний матч – граємо проти чемпіона України»
– Юрію Миколайовичу, у чемпіонаті виникла велика пауза через матчі збірних. У вас, напевно, з’явилося трохи більше вільного часу. Як його використали?
– По-перше, не можу сказати, що я відпочиваю. Не дуже хочеться це робити. Зараз такий час, що треба якомога більше працювати, якщо є можливість. Це краще, ніж перебувати без команди, без роботи – сидіти і спостерігати за футболом збоку.
По-друге, не така це вже й важка праця, якщо ти любиш своє ремесло, якщо хочеш досягнути чогось нового разом із командою. Потрібно дивитися і вивчати, як грають інші клуби, національні збірні, щоб твої підопічні якомога краще розвивалися.
– У неділю відбудеться центральний матч 25 туру УПЛ Зоря – Шахтар. У якій готовності підходить ваша команда до цього поєдинку?
– Звичайний матч – граємо проти чемпіона України (Усміхається). Команда і тренерський штаб чудово усвідомлюють, з ким доведеться мати справу. Готуємося, як і до будь-якого матчу. Сподіваємося зіграти якомога краще, адже на фоні такого суперника завжди хочеться показати себе із якнайкращого боку. Як буде насправді – не знаю. Це вже побачимо після матчу. У будь-якому випадку готуємося серйозно. Думаю, що Шахтар – також.
– У якому стані повернулися Караваєв та Лунін? Чи привітали ви Андрія із дебютом за головну команду, а Сашка – з першим голом у футболці національної збірної?
– Караваєва привітав, як належить – і з вдалою грою, і з забитим голом. А от молодіжна збірна прилітає тільки у середу ввечері, тому я хлопців ще не бачив. Але зідзвонювався з Тимчиком, Луньовим. Дякувати Богу, всі живі-здорові – це найголовніше.
– Попередній матч Зорі проти Шахтаря був особливим і скандальним у плані сценарію – вам вдалося вирвати вольову перемогу на останніх секундах. У вас також виникло враження, що у Зорі найпринциповіші заруби саме із «гірниками»?
– Я б так не сказав. Для нас кожна гра – принципова. Що з Шахтарем, що з Динамо, що з Ворсклою чи Маріуполем. Тому поєдинки проти «гірників» я не виділяю. Єдиний момент – граємо із чемпіоном. Це дорогого коштує. На Шахтар і Динамо – двох наших грандів – у команди особливе налаштування.
«Занадто багато уваги до Луніна»
– Ви задоволені тим, як стартувала Зоря після зимової перерви?
– Важко знайти тренера, який буде задоволений після 4-5 турів. Ми перемогли у трьох матчах, один поєдинок програли і ще один зіграли внічию. У принципі, можна було виступити краще або гірше – це така справа. Ми заслужили на ті результати, які демонструємо. Добре попрацювали на зборах. Хлопці витримали усі навантаження, які їм були запропоновані, тому зараз команді в цьому плані легше. Закладено хорошу функціональну базу на зборах, що дає підстави сподіватися на позитивний результат у майбутньому.
– Практично в кожному матчі забиває Юрі. Як вам вдалося до нього достукатись? Що ви з ним зробили?
– Думаю, що Юрі, перш за все, зрозумів сам: для того, аби багато забивати, потрібно стати командним гравцем. Пригадайте, що було до зимової паузи. Йому бракувало готовності, яку він зараз отримав, провівши з командою повноцінні збори. Юрі прийшов влітку, і його одразу довелося ставити в склад. Спершу забивав завдяки характеру і бажанню, але з кожною грою йому ставало все важче. Зараз Юрі прекрасно усвідомлює: те, що відбувається, – це не тільки його заслуга, а й заслуга всієї команди. Все у нього вдається, і дай Боже, щоб надалі вдавалося.
– Юрі – далеко не перший легіонер, з яким вам доводиться працювати у Зорі. Із ким було найважче?
– У принципі, ми намагаємося знайти підхід до всіх без винятку – я, як головний тренер, і всі мої помічники. Є певні труднощі в плані мовного бар'єру. Взяти тих же бразильців, чи француза Фопала або марокканця Мохамеда Ель-Буаззаті, який перейшов до нас із Дортмунда. У нагоді стає англійська мова.
Фопала одразу скористався можливістю і вже грає на регулярній основі. Натомість Мохамед ще очікує свого часу, як і Діма Литвин. Нехай вони зараз не грають, але я впевнений, що настане час – і все буде. Потрібно лише дочекатися і, отримавши шанс, скористатися ним по повній.
Щодо того, з ким важче, а з ким легше… Ми – тренери, тож повинні робити все для того, щоб знайти підхід до кожного футболіста. Інакше навіщо їх тоді запрошувати?
– Андрій Лунін. Упродовж сезону не вщухають розмови про інтерес до нього від провідних клубів Європи. Наразі молодий голкіпер продовжує демонструвати стабільну гру, але чи не побоюєтеся, що це рано чи пізно може вивести його з рівноваги?
– Головне, щоб хлопець не заморочувався, не читав пресу і якомога менше давав інтерв’ю. Занадто багато уваги до нього. Це, звісно, приємно, що про гравця Зорі стільки говорять. Але, на мій погляд, найважливіший момент – щоб Лунін не звертав на це увагу. Дай Боже, щоб він так виступав і надалі, але при цьому ніколи не забував, що такий успіх – це не лише його заслуга, а й заслуга всієї команди.
Тож давайте дочекаємося закінчення чемпіонату. А далі життя покаже. Якщо Андрій справді заслуговує стільки уваги, у Зорі ніхто не збирається його прив'язувати. Надійде серйозна пропозиція як для клубу, так і для Луніна – відпустимо. Найголовніше, щоб він не перехворів цією хворобою зірковою. Щоб, як то кажуть, його бажання співпадали із його можливостями. Адже бувають моменти, коли все навпаки. Я впевнений, що з таким ставленням до роботи, яке демонструє Андрій, все у нього вдасться.
«Приємно чути «Вернидуба – в Динамо», «Вернидуба – в збірну»
– Ви очолюєте Зорю упродовж 8 років – солідний відрізок часу. Давайте чесно: бажання щось змінити у своєму житті і очолити інший амбіційний проект – наявне?
– Знаєте, я також про це думаю. З одного боку, коли людина стільки працює на одному місці, – це дорогого коштує, адже свідчить про довіру керівників клубу. З іншого боку, роки йдуть. І з кожним роком все більше задумуєшся: а чи вдасться знову? а чи зможеш знову? Кожен новий рік у Зорі – це виклик для мене. Тому буду чесним перед усіма – якщо надійде пропозиція від клубу з більш амбіційними цілями, то чому б ні? Переходити лише заради того, щоб переходити, – не хочеться.
Останні три роки вдається давати із Зорею результат. Намагаємося якомога краще виступати, щоб не випробовувати терпіння керівництва, і заробляємо для розвитку клубу певний капітал. Самі бачите, наскільки складний період в українському футболі. Якщо ти просто сидиш у когось на шиї і нічого не робиш для того, щоб якось заробляти, допомагати – це надто велика розкіш у такий час.
– Часто доводиться чути заклики «Вернидуба – в Динамо» або «Вернидуба – в збірну». Вам приємно це чути? Адже така реакція вболівальників та деяких експертів є оцінкою вашої діяльності у Зорі…
– Думаю, будь-якій людині було б приємно це чути. В УПЛ – 12 клубів. Кожен із тренерів намагається якомога краще підготувати свою команду. Тільки-но приходить результат, це автоматично є похвалою для наставника і його штабу. Тому не буду лукавити – звісно, приємно це читати і слухати. Повторюся: якщо мені надійде серйозна пропозиція – чому б її не розглянути? Може все вийти, може не вийти нічого. Але, як то кажуть, «попытка – не пытка». Шанс дається для того, щоб рухатися далі.
– Зоря прогресує з кожним роком. У чемпіонаті ваша команда здобула «бронзу», а також вдруге поспіль зіграла в груповому етапі Ліги Європи, здобувши там історичну перемогу. Чи відчуваєте ви, як тренер, потенціал у цього проекту? Чи можна з нього витиснути ще більше?
– Я скажу простіше. Той колектив, який зараз є у Зорі, і ті амбіції, які маю я і мій тренерський штаб, надають команді дуже великий потенціал. Але успіх можливий лише в тому випадку, якщо нам вдасться зберегти склад упродовж року-двох.
Під час зборів я спеціально сів і підрахував середній вік нашої команди. Досвідчених футболістів у Зорі небагато – Желько Любеновіч, Слава Чечер, Артем Громов. Сюди ж можна додати голкіпера Чуваєва – він хоч і не грає, але завжди з командою, а також Сашу Караваєва. Всі інші… Лунін – 1999-й рік народження, Чеберко – 1998-й, Тимчик – 1997-й, Мохамед Ель-Буаззаті – 1997-й, Литвин – 1996-й. Тобто, в основному команда 1995-1999 років народження. Якщо нам вдасться якомога скоріше розкрити цих хлопців, то потенціал у Зорі буде величезним, я не побоюся таких слів. Наша команда – одна із найсильніших в УПЛ за молодими кадрами, враховуючи навіть те, що є Динамо і Шахтар. У київському клубі вони ще грають, натомість у Шахтарі практично не виходять на поле. А в нас молодь має регулярну ігрову практику, і ми будемо на них опиратися.
«Невдачі позначаються і на психіці, і на здоров’ї»
– У цьому сезоні за Зорею закріпилося прізвисько «Мужики». Воно символізує характер, силу волі, згуртованість. Не кожному тренеру вдається досягнути такого ефекту у роботі з колективом. Як це вдалося вам?
– Я, напевно, щаслива людина, що у наш клуб прийшли такі футболісти (Усміхається). Хочу сказати, що це, насамперед, їхня заслуга. Те, як вони поводяться, те, як вони працюють, стимулює мене сказати їм: молодці!
На січневих зборах ми порівняли склад із тим, який був рік тому – у січні 2017-го. По суті, в команді залишилося лише 7 футболістів. Можете собі це уявити?! Я вам навіть назву цих гравців: Гордієнко, Опанасенко, Харатін, Чечер, Любеновіч, Чуваєв, Бабенко. Решта упродовж року перейшли в інші клуби. Зараз у складі команди три голкіпери і 22 польових гравці. 18 нових футболістів! Важко працювати? Ще й як важко! Але нічого, стараємося. Навіть у таких моментах потрібно шукати позитив. Хотілося б, звичайно, не в такій кількості, а точково – 1-2 гравців на конкретні позиції. Але зате ми повністю омолодились.
– У Зорі був ряд невдалих матчів. Насамперед на думку спадають два поєдинки проти Естерсунда. Наскільки важко ви переносите такі удари? Чи багато часу вам потрібно, щоб проаналізувати те, що сталося, і повернутися до звичного робочого ритму?
– Це не передати словами. Скажу щиро – доводиться важко. Невдачі позначаються і на психіці, і на здоров’ї. Але якщо нас називають «Мужиками», то потрібно ними залишатися навіть у найважчих ситуаціях, якомога скоріше робити аналіз (не тільки для себе, а й для всієї команди) і повертатися до життя – що скоріше, то краще.
Невдалих ігор було дуже багато – не тільки з Естерсундом. Особливо – на початку чемпіонату, коли відбулося відчутне оновлення складу. Прийшла молодь, зокрема, Влад Кабаєв, 5 хлопців із Дніпра. Довелося надзвичайно складно – справжній психоз. Але нам вдалося опанувати себе, плюс – відчули підтримку керівництва, взяли кількох досвідченіших виконавців – Караваєва, Громова, Андрієвського, Юрі. Почала створюватись нова команда. Я дуже вдячний всьому колективу, а особливо Громову, Караваєву, Чечеру за те, що вони взяли на себе величезний тягар відповідальності і допомогли мені, як головному тренеру, налагодити якість гри і здобувати ті результати, які потрібно.
Звичайно, є бажання показати себе і в Лізі Європи, щоб не грати лише два матчі внічию. Хочеться вже серйозніших результатів – не на словах, а на ділі. Цього разу – 4 поразки, 2 перемоги – вже краще, але однаково це не той результат, якого прагнули. Такі реалії спонукають працювати ще інтенсивніше. Але для того, щоб будувати амбіційні плани, спочатку потрібно виступити у чемпіонаті України не гірше, ніж рік тому.
– Ви дуже активно поводитеся під час матчу – постійні підказки, імпульсивні маневри… Микола Павлов пригадував, що одного разу зробив занадто різкий рух – і штани тріснули по швах. Із вами такі конфузи траплялися?
– (Усміхається) Та ні, чогось такого не було. Пригадую, одного разу так захопився матчем, що покинув свою технічну зону. Моя команда атакувала, і я разом із нею дійшов до лави запасних суперника – настільки хотів, щоб усе було правильно розіграно. Але вчасно отямився і швиденько побіг назад (Сміється). Зараз намагаюся тримати себе в руках. Раніше навіть вилучення отримував. Тепер поводжуся коректніше, стриманіше. Ми, тренери, – приклад для наших футболістів. Тому потрібно не тільки лекції їм читати, але й доводити ділом.
– А такі епічні падіння, як у Сімоне Індзагі?
– Ой, спіткнутися я можу. Іноді не бачиш, куди ступаєш. Впав, підхоплюєшся і думаєш: «Йо-ма-йо, зараз покажуть по всіх телеканалах!» (Сміється) Але нічого, це не найгірше, що може трапитись.
– У Юрія Дячука-Ставицького є фраза: «Прокидаюся і лягаю спати з думками про Бога». Чи відчували ви втручання вищих сил у свою роботу?
– Віра повинна бути завжди. Не можу назвати себе дуже побожним, але хрещуся, іконка постійно на мені. Я вірю у Бога по-своєму. Є моменти, коли можу сходити до церкви. У своєму житті потрібно у щось вірити. Якщо не буде віри, то для чого ти живеш?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
