«Динамо» Сьоміна сильніше нинішнього на три голови»
- Уже в 17 років Юрій Сьомін взяв тебе на збори першої команди. Наскільки складно було юному хлопцеві варитися у цьому котлі?
- Я був в шоці після того, як дізнався, що поїду на збори з першою командою. Всього сезон відіграв за «Динамо-2» і тут мені телефонує Юрій Калітвінцев: «Ми бачимо, що у тебе є перспектива. Ти багато працював, доводив, і ще багато роботи належить провести. Ми вирішили, що ти поїдеш з першою командою на збори до Австрії».
Тоді вже тренувалися молоді Ярмоленко і Зозуля, а я поїхав в компанії Андрія Фартушняка. Звичайно, я не був готовий скласти повноцінну конкуренцію тим гравцям, які на той момент грали в «Динамо». Якщо ту команду порівняти з нинішньою, то вона на три голови була сильнішою. Але я отримав величезний досвід. Фізично відчував себе добре, але в досвіді програвав. Ніхто не довіриться 17-річному захиснику.
- Юрій Павлович використовував тебе на різних позиціях - в центрі оборони, праворуч, в опорній зоні. Хто був твоїм конкурентом тоді?
- Сьомін брав мене як центрального захисника. Тоді на цій позиції грали Діакате, Михалик, Гаврана. Женя Хачеріді тоді ще в дублі був. Як бачиш, всі захисники висококласні. Мені дуже подобався Тарас Михалик, на той момент найсильніший захисник в Україні.
- А якщо говорити про нинішні часи, хто кращий в своєму амплуа в обороні?
- Безумовно, це Хачеріді і Ракицький.
- Дідівщина була тоді в «Динамо»? Був той, який міг гримнути на молодих?
- З захисниками тоді працював Олег Лужний, він був таким собі заводилою і коли грав сам в футбол, і коли перейшов до тренерської діяльності. Я вважаю, що в кожній команді повинна бути людина, яка буде вміти по-футбольному настукати молодим. Щоб вони розуміли, що їм треба працювати. Мені 30 років, я працюю, а хтось в 18 років тренується і грає так, ніби йому 35, і завтра він закінчує кар'єру. Так бути не повинно. У той час були такі хлопці, як Мілевський, Алієв, Шацьких, вони реально могли сказати: «Малий, ти чого! Давай працювати». Вони могли сказати жорстко, але по-футбольному. Напевно, в нинішньому «Динамо» таких гравців не вистачає.
- Хто з легіонерів вразив тебе найбільше в тому «Динамо»?
- Мені дуже подобалося, як грав Нінкович. Мілош - неймовірно технічний футболіст. Ще високий клас показував Корреа. Легіонери були товариськими хлопцями, особливо бразильці - Сілва, Бетао. Навіть якщо ти не грав, але ви перетнулися десь - вони завжди підходили, віталися, цікавилися, як у тебе справи.
- Бійки в «Динамо» траплялися?
- Не без цього, звичайно. У кожній команді бувають бійки. Футбол - це емоції. Я і сам заводився ледь не до бійок. Бувало в «Динамо-2» якось билися Теміле і Коркішко, але нічого страшного. Потім потиснули руки і пішли далі. Все, що трапляється у футболі, там і має залишатися.
«Ярмоленко за рахунок своїх властивостей доріс до топ-рівня»
- Йожеф Сабо якось назвав ще нікому невідомого Андрія Ярмоленко «хлопчиком з 130-го кілометра». Його в «Динамо» на цей рахунок якось підколювали?
- Ні, в «Динамо-2» ми його так не «травили». Не знаю, може в першій команді якось жартували на цю тему.
- Було видно, що він виросте в яскраву зірку?
- Звичайно, адже його відразу ж почали підпускати до тренувань із першою командою. Тоді шанс давали тільки Кравцю, а Ярмоленко і Зозуля лише тренувалися. Він багато забивав за молодіжну команду. Андрій не тільки талановитий, але ще і великий роботяга. За рахунок своїх властивостей він доріс до топ-рівня.
- Як думаєш, чому тобі не вдалося пробитися в першу команду?
- Важко сказати. Було дуже важко пробитися, своїм вихованцям мало довіряли, адже це, по суті, був «золотий час» української Прем'єр-ліги. Клуб купував футболістів нічим не сильніших за своїх вихованців, але зате за великі гроші. З приходом Реброва все змінилося, він дуже багатьом футболістам з динамівської школи дав шанс. Багато з них ним не скористалися, тим не менш, вони цей шанс отримали. Не просто на зборах, а в чемпіонаті.
- У «Динамо» ти попрацював з багатьма тренерами. З ким тобі було найкомфортніше?
- У Газзаєва були дуже важкі фізичні навантаження, таких я ніде не бачив. Навіть згадувати це важко. Думав, навіщо я в цей футбол граю. Не тільки мені було важко, всім. Мілевський підтримував мене, говорив, потрібно бігти. Якщо говорити про комфорт, то в «Динамо-2» мені було приємно при Калитвинцева і Литовченка. З ними я домігся значного прогресу.
Олег Барков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
