— Артеме, чому ви обрали варіант продовження кар'єри в Туреччині?
— Дійсно, пропозиції були різні, і з Європи в тому числі. Але мені не хотілося їхати до команди, яка бореться за виживання. Не буду кривити душею, звертав увагу також і на фінансову сторону питання. Усе-таки мені вже не 20 років, необхідно забезпечувати сім'ю, тому так склалося, і я обрав чемпіонат Туреччини.
— Що найбільше вам подобається в цьому чемпіонаті і що, навпаки, неприємно здивувало?
— Приємно вражений, що на матчах чемпіонату збирається багато вболівальників. До футболу в Туреччині великий інтерес, рівень досить високий. Не дуже сподобалося, що в Україні я звик до більш тактично дисциплінованого футболу, а в Туреччині він більш емоційний. Хоча, можливо, іноді це й краще.
— Нещодавно в поєдинку чемпіонату Туреччини ви двома голами засмутили свого земляка Олександра Рибку. Розмовляли з ним після гри?
— Так, але це футбол, як то кажуть, робочі моменти. За межами поля у нас гарні відносини, але у футболі таке трапляється.
— Як у вас складаються стосунки в клубі з Олександром Кучером, адже раніше ви виступали за клуби, які є непримиренними суперниками в чемпіонаті України?
— Не бачу в цьому великої проблеми. Так само і в збірній гравці «Динамо» й «Шахтаря» нормально спілкуються між собою. Але на полі, звичайно, друзів немає. Спілкуємося із Сашком Кучером добре, допомагаємо один одному як можемо.
— Рівень турецької першості вищий, ніж української?
— Є багато об'єктивних причин, через які наш чемпіонат не такий, як раніше. Думаю, це не буде секретом, що чемпіонат Туреччини за рівнем зараз переважає український. І я не шкодую про свій перехід до цієї ліги.
— Ви не виключаєте свого повернення до «Динамо»?
— Складна тема. Але ніколи не кажи «ніколи». Звичайно, розставання з «Динамо» було складним. Зараз, мені здається, в Києві багато талановитої молоді, їй дають шанс, за який треба чіплятися. Думаю, хай краще молоді хлопці проявляють себе.
— Кого ви вважаєте найсильнішими гравцями у збірній України?
— Напевно, не відкрию Америки, якщо скажу, що це Євген Коноплянка та Андрій Ярмоленко.
— Ви берете участь у волонтерських проектах...
— Це складно назвати волонтерством у повному розумінні цього слова. Це, скоріше, допомога. Цим усе-таки більше займається моя дружина. Намагаємося допомогти в міру своїх можливостей, я ж більше зосереджений на футболі.
— Для вас футбол — це більше гра чи робота?
— Хочеться, звичайно, як у дитинстві, зберігати футбольний запал. Але з часом, коли дорослішаєш, починаєш ставитися до футболу як до роботи, тим більше що нас учать бути професіоналами. Проте це приємна робота...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
