Мирон Маркевич:
– На Лужного звернути увагу мені порадив батько. Олег спочатку нічим не виділявся. Але тренуватися готовий був цілодобово. На базі «Торпедо» я прокидався о сьомій ранку від стуку м'яча. Визираю у вікно – а на полі Юрчишин, який вже закінчував кар'єру, і Лужний. З сьомої до дев'ятої вони відпрацьовували удари. О дванадцятій, якщо не було ранкового заняття, ця парочка знову виходила на поле.
О п'ятій – звичайне тренування, після якого Юрчишин з Лужним перебазовувалися на сусідній майданчик, де продовжували вовтузитися з м'ячем. І так – чотири роки! У команді були хлопці, талановитіші від Олега, але, бачачи, як він тяжко працює, я не міг не включати його до складу.
На фото: Атакує Олег Лужний (1990 рік)
Володимир Безуб’як:
– Лужного я пам’ятаю ще з дитячих років. Якраз коли я розпочинав тренерську кар’єру, Олег робив перші кроки в нашій школі. Ярослав Луцишин, який тренував майбутнього капітана збірної в спортінтернаті, якось згадував історію.
Грала їхня команда в першості СССР. Перший тайм складався для львів’ян дуже погано. Тренери збиралися внести в перерві корективи. Але коли прийшли до роздягальні, то зауважили, що капітан Лужний уже з усіма розібрався, комусь навіть пустив кров. Луцишин подивився і сказав: «Нам вже робити нічого». Розвернувся і пішов.
У другій половині команда вийшла і суперника розірвала.
Сергій Танасюк:
– Той же Лужний – ну бик конкретний, він ходив і плювався. Все. Але потрапив до хороших тренерів, які оцю його бичість направили у правильне русло.
Олександр Хацкевич:
– Лужний міг в роздягальні і по печінці дати, коли треба.
Шандор Варга:
– Коли я вже влаштував Олега Лужного в лондонський «Арсенал», він ще догравав три місяці за київське «Динамо». Я полетів на виїзний матч киян у Запоріжжі на особистому літаку Григорія Суркіса, а на зворотному шляху до нас приєднався Валерій Васильович (Лобановський, – прим. «Футбол 24»).
Ми душевно поспілкувалися, заодно обговорили відхід Лужного. Щоб ви розуміли, Олег в тій команді був незаперечним авторитетом: ганяв у роздягальні всіх, включаючи Шевченка, який ховався від нього в туалеті. І Лобановський тоді сказав: «Можливо, ми знайдемо хорошого правого захисника, але такого капітана у «Динамо» вже ніколи не буде».
Володимир Єзерський:
– За збірну України мій дебют відбувся із червоною карткою, це було в грі проти Вірменії. Мені тоді сильно дісталося від капітана команди Олега Лужного. А ще оштрафували на 7000 євро.
Арсен Венгер:
– Все, що можу сказати – цього хлопця тут дуже поважають. Він – суперпрофесіонал.
Анатолій Дем’яненко:
– Олег може зробити те, що з успіхом вдавалося йому під час перебування капітаном «Динамо». Він може залізною рукою встановити в команді дисципліну і надихнути гравців на боротьбу навіть із суперником калібру «Манчестера» до останнього подиху – кого простим російським або українським словом, кого – даром переконання. Важливо при цьому відчувати грань між необхідною суворістю і тренерською дипломатією.
Тарас Павлів:
– Лужний – це особистість, яка не бігає за грошима. Він хотів би зробити в рідному місті сильну команду, але ж йому не дадуть. Він це розуміє і тому взяв оцю паузу на кілька місяців аби придивитися, що в «Карпатах» і як. Чув, він казав, що в команді залишив би лише одного футболіста!
Андрій Воронін:
– У 19 років, якщо він (Зінченко, – прим. «Футбол 24») віддав передачу не тому, повинен побігти і відібрати м'яч. А не розводити руками. Це свідчить про атмосферу в збірній. Якби я 10 років тому таке вчинив на полі, мені б Лужний голову проламав у роздягальні. І мав би рацію.
Віктор Леоненко:
– Я б хотів подивитися на Ярмоленка і Коноплянку, якби забігав Лужний. Він би раз пробіг, другий, а потім відірвав би голову. Забіг би двічі, а коли не віддали втретє – дав би в «табло», або в роздягальні вбив би.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
