, – під таким заголовком на нашому сайті вийшов останній тематичний матеріал про збірну Словаччини. Західний сусід України не є впливовою і багатою країною за мірками Євросоюзу, проте словаки не сидять на місці. Впродовж останніх років у цій державі, яку населяють трохи більше п'яти мільйонів осіб, а більшу частина території займають гори, спостерігається чималий економічний ріст. Розвивається інфраструктура, знижується безробіття, підвищуються зарплатні, пенсії, поліпшуються соціальні стандарти. Одним словом, створюються умови для життя простих людей, а не лише чинів та багатів.
Тому з західних регіонів України і спостерігається трудова міграція в напрямку Словаччини. Звісно, більше наших співвітчизників повиїжджало до Польщі, Чехії чи більш західних європейських країн, однак навіть словацькі зарплатні манять українців, наче мед. Хоча для того, аби відчути різницю в рівні добробуту двох країн, не обов'язково надовго занурюватися у життя Словаччини. Достатньо перетнути кордон і порівняти стан дорожнього полотна в місті Ужгороді і на прилеглих до України околишніх та селищних територіях Словаччини. Рахунок буде явно не на нашу користь.
У футболі такої різниці немає, бо ми все ще тримаємося на плаву за рахунок олігархів - власників клубів. Проте в глобальному розрізі виховання футбольної нації словаки стали на рейки самодостатності швидше, аніж ми. Вони, звісно, не серби, хорвати чи бельгійці, але їхня збірна також формується в основному з легіонерів. Потроху приходимо до цього і ми.
Словаки вміють пишатися своїми знаковими постатями. Обличчя Гамшіка, Куцки, Шкртела чи Мака красуються на зупинкових стендах, біл-бордах чи вітринах, закликаючи молоде покоління любити спорт і рівнятися на найліпших, навіть в найменших містечках Словаччини. І це при тому, що футбол не є для наших західних сусідів загальнонаціональним опіумом. В більшій пошані тут хокей.
Такий ліричний вступ запропонували читачам замість монотонної розповіді про історію словацького футболу. Незалежною ця історія стала в 1993-му році з розпадом Чехословаччини. Словаччина стрімко розвиває футбол зараз, проте період становлення його явно затягнувся. Перший великий успіх прийшов в 2009-му році, коли вдалося здобути путівку на німецький мундіаль. А вже влітку 2010-го «словацькі соколи» вистрілили і безпосередньо на чемпіонаті світу, вийшовши з групи по головах Італії та Нової Зеландії (Парагвай виявився не по зубах – посів перше місце турнірної таблиці), а на першій стадії плей-офф створивши гідну протидію майбутньому фіналісту збірній Нідерландів.
Той чемпіонат світу можна вважати початковою точкою нової епохи словацького футболу – уже сформованого, самодостатнього і з чіткими орієнтирами. Футболісти з національного чемпіонату легко прокладали собі шлях до чемпіонатів західних країн, а збірна прописалася в когорті міцних середняків. Наступним досягненням стало потрапляння на чемпіонат Європи 2016 і вельми гідний виступ на ньому (вихід в 1/8-у фіналу). І хоч словакам не вдалося відібратися на Мундіаль 2018, ставши єдиною командою, кому друге місце в кваліфікаційній групі не дозволило зіграти у плей-офф, свого статусу міцного горішка команда не втратила. Навіть більше: з того часу Словаччина зміцніла перш за все ментально.
У нас завжди зі словаками були складні матчі. І вигравати вдавалося лише тоді, коли на кону не стояли залікові очки. В 2009-у на турнірі на Кіпрі перемогли 3:2, минулого року у Львові здобули вольову звитягу завдяки голам Коноплянки та Ярмоленка, а на початку 2000-х розписали з сусідами дві нічиїх. Але в двох матчах кваліфікаційної групи до чемпіонату Європи 2016 взяли зі словаками лише один заліковий бал (0:1 і 0:0). Тоді ми вимушені були танцювати під дудку суперника, прийнявши третє місце (а з ним – і плей-офф) як належне.
Ліга націй – далеко не турнір життя і смерті, але поблажок від Словаччини не буде. Для команди важливо виграти свою групу і підвищитися до Ліги А, де буде можливість протистояти визнаним грандам. Безперечно, словаків не можна порівнювати з чехами, з якими Україна з розмахом розібралася кількома днями раніше.
Словаки не будуть так глибоко притискатися до власних воріт і не віддадуть українцям без бою центр поля. Продуктивніше, аніж у чехів, працюватимуть фланги. Більше небезпеки приходитиме зі стандартів. А головне – пресинг у виконанні підопічних Яна Козака може не дозволити команді Шевченка так легко розпоряджатися м'ячем.
Після нашої останньої зустрічі (10.11.2017) Словаччина провела шість товариських матчів, з яких програла лише один. Цікаво, що Ян Козак, який працює зі збірною з 2013-го року, активно випробовував схему з трьома нападниками. Так були обіграні Норвегія і наполовину аматорська Данія, була здобути нічия з Нідерландами, але в такій формації словаки зазнали поразки від Марокко.
Воротарі: Мартін Дубравка ( «Ньюкасл»), Матуш Козачик ( «Вікторія»), Міхал Шулло ( «Слован»).
Захисники: Петер Пекарик ( «Герта»), Мартін Шкртел ( «Фенербахче»), Роберт Мазань ( «Сельта»), Мартін Вальєнте ( «Мальорка»), Норберт Дьомбер ( «Перуджа»), Мілан Шкріньяр ( «Інтер») , Любомир Шатка ( «Дунайська Стреда»), Томаш Губочан ( «Марсель»), Ерік Сабо ( «Бейтар»).
Півзахисники: Станіслав Лоботка ( «Сельта»), Патрік Грошовські ( «Вікторія»), Юрай Куцка ( «Трабзонспор»), Ян Грегуш ( «Копенгаген»), Марек Гамшик ( «Наполі»), Ондрей Дуда ( «Герта») , Роберт Мак ( «Зеніт»), Альберт Руснак ( «Реал Солт-Лейк Сіті»), Володимир Вайсс ( «Аль-Гарафа»).
Нападники: Ерік Пачінда ( «Дунайська Стреда»), Міхал Дуріс ( «Анортосіс»), Адам Німець ( «Пафос»).
Міхал Дюріш або Адам Нємєц грають на вістрі атаки, Роберт Мак, Альберт Руснак, Ондрей Дуда, Владімір Вайсс – це ті, хто готовий атакувати з флангів. Прекрасний вибір виконавці. Усі четверо готові для гри в основному складі, тож тренер має можливість варіювати і дивувати суперника. В глибині поля стрижневим футболістом є Марек Гамшік, але й тили у нього вельми міцні. Юрай Куцка, Ян Грегуш, Патрік Грошовський – досвідчені, загартовані футболісти, а Станіслав Лоботка – запальний і амбітний молодий чоловік, для якого «Сельта» є лише перехідним етапом до чогось більшого.
При потребі в півзахисті може зіграти футболіст «Інтера» і найдорожча бойова одиниця збірної Словаччини (він, а не Марек Гамшік) Мілан Шкріньяр. Але навряд чи Ян Козак стане розбивати захист заради ефемерної вигоди у півзахисті. Тим паче, що середня лінія укомплектована не бідно. Шкріньяр – футболіст, який здатен один в один нейтралізувати найсильніших форвардів Європи. Поряд з ним зіграє або Томаш Губочан, що нині представляє «Марсель», або Мартін Шкртел («Фенербахче»), або Норберт Дьомберт («Перуджа»), чи навіть Любомір Шатка («Дунайска Стреда»). Губочан може закрити проблемну позицію лівого оборонця, де номінально за амплуа є лише резервіст «Сельти» Роберт Мазань. Праворуч майже безальтернативною є кандидатура Петера Пекаріка із «Герти».
Дискусійною також є позиція воротаря. В контрольних матчах почергово грали і Мартін Дубравка («Ньюкасл»), і Матуш Козачік («Вікторія» Плзень), і Міхал Шулла («Слован»). Про рішення тренера можна лише здогадуватися.
Україна дуже високо задерла планку в матчі з Чехією. Вболівальники, як і решта суспільства, дуже швидко звикають до хорошого, тож сподіваються на продовження банкету. Словаки – сильніші від чехів, та все одно не непрохідні. Можливо, феєрити в матчі проти них не вдасться, але зіграти гідно, здобувши прийнятний результат, можна. Головне, аби чеський вояж не виявився емоційним сплеском, після якого обов'язково наступить затухання.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
