Брак молодих талантів або В бій йдуть лише старі
Збірна Італії провалила відбір до ЧС-2018. Однією з причин фіаско стала відсутність молоді. «Таке величезне розчарування, як невихід на ЧС-2018, ми можемо використовувати в якості нової можливості. Нам потрібно перебудувати підхід, щоб ми могли дивитися в майбутнє без страху, бо я все ще бачу ті ж обличчя в італійському футболі, що і 15 років тому, коли я пішов зі збірної Італії», – висловився легендарний Паоло Мальдіні одразу після двоматчевого протистояння зі Швецією.
І дійсно, в заявці на найближчі матчі лише 6 гравців віком до 23 років: Доннарумма, Романьйолі, Барелла, Пеллегріні, К’єза та Кутроне. На досвіді не завжди можливо добиватись результату, а тому італійцям слід більш уважно стежити за молодими даруваннями.
При цьому, викликана така ж кількість гравців, яким 30 років і більше: Ачербі, Д’Амброзіо, Крішіто, Джовінко, К’єлліні та Бонуччі. Цікаво, що лише Джовінко в цій компанії – гравець атаки, що свідчить про брак юних захисників. І не дивно: навіщо шукати нових гравців, якщо К’єлліні та Бонуччі ще живі та можуть грати?
Нестача харизматичних лідерів
Із завершенням міжнародної кар’єри Буффона в збірній є буквально 2-3 людини, які можуть повести за собою: К’єлліні, Бонуччі і, можливо, Чіро Іммобіле. Чому ж так сталось?
Пам’ятаєте останній гучний тріумф збірної Італії? Тоді, коли Зідан буцнув головою Матерацці, а «Скуадра Адзурра» вчетверте у своїй історії стала чемпіоном світу. Так от, там команда складалась із сильних Особистостей, які діяли в команді: Буффон, Каннаваро, Неста, Дзамбротта, Гаттузо, Пірло, Тотті, Індзагі, Дель П’єро, Амброзіні. Кожного з них сміливо можна назвати легендою італійського футболу. І легенди конкурували між собою за місце в цій величній збірній, при цьому допомагаючи як одне одному, так і тим, хто тільки-но розпочав свою футбольну дорогу (Де Россі, наприклад).
Але після сумнозвісного Кальчополі інтерес до Серії А впав, зірки чемпіонату роз’їхались хто куди і конкуренція почала зменшуватись, стало з’являтись більше посередніх гравців. Саме тому з Балотеллі, Ель-Шаараві та Верратті буквально здмухували пилинки, коли ті починали виблискувати. Однак з цих трьох зараз до збірної викликали лише останнього.
Після переходу Кріштіану Роналду в Ювентус інтерес до Кальчо знову зростає, що робить чемпіонат більш конкурентним. Конкуренти «Старої синьйори» також посилюються, що може стати причиною нового підйому італійського футболу. Але лише у перспективі.
Слабкий півзахист
Дивина, але в цій збірній майже відсутні зірки в середній ланці. Можна назвати лише двох – Жоржінью та Верратті. Останній продовжує розчаровувати, провалюючи ключові зустрічі на клубному рівні (1/8 фіналу ЛЧ проти Реала, де Марко отримав дурне вилучення за розмови з арбітром, коли команді необхідно було відігруватись). Цікаво виглядає Лоренцо Пеллегріні, який завоював місце в стартовому складі Роми, але цього поки що замало, аби повернути свою колишню велич.
Єдине, в чому італійці мають якісне оновлення – фланги атаки. Інсіньє та Бернардескі можуть затероризувати будь-кого, на зміну є вічно перспективний Берарді та лідер Фіорентини К’єза.
Фігура тренера
До всього цього додається ще й фігура головного тренера збірної Італії. Роберто Манчіні завжди був хорошим клубним менеджером, проте без приставки топ. Клубна кар’єра в нього виявилась досить успішною, однак Манчіні завжди перемагав у комфортних умовах.
З Інтером він майже не мав конкурентів (окрім Роми), скуповуючи все, що блищить в Серії А. У Манчестер Сіті Роберто мав змогу купувати зірок і вибудував фактично два рівноцінні склади. Саме тому більше в топ-клуби його не запрошували (Галатасарай та Зеніт лише локальні топ-клуби).
І от Роберто опинився біля керма головної команди Італії після проваленого відбору до чемпіонату світу в Росії та звільнення Вентури. Але результати команди не лише не покращились, але й погіршились. Єдина перемога італійців у 2018 році – в матчі проти Саудівської Аравії. Тому слід замислитись і над іншими тренерськими варіантами.
Низька результативність
За 2018 рік збірна Італії провела сім зустрічей, в яких забила всього шість м’ячів, у середньому 0,85 гола за гру. Звичайно ж, з’являється логічне запитання щодо нападу. А підбір форвардів у «Скуадри Адзурри» досить посередній. Окрім Іммобіле, який став найкращим бомбардиром чемпіонату Італії минулого сезону, у заявці молодий Кутроне, Дзадза, який відзначився 13 разів у Ла Лізі, і Джовінко, який феєрить в МЛС. Однак чомусь в матчах за збірну ця результативність кудись зникає.
Підбиваючи підсумки, хочеться ще раз зазначити, що таку збірну Італії не потрібно переоцінювати. Проблеми у «Скуадри Адзурри» наявні майже в кожній ланці, окрім воротарської.
Вікова лінія захисту, яка намагається досвідом перекрити брак у швидкості.
Півзахист переживає оновлення, а тому гравці цієї лінії поки що лише звикають одне до одного.
Форварди, які в клубах є значно результативнішими, ніж у збірній.
Слабка фігура тренера.
На цьому тлі збірна України має цілком реальні шанси не тільки зіграти внічию, але й здобути історичну перемогу над італійцями.
Микита Ковальчук
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
