На Мундіаль у Катар поїхали чимало футболістів, які народилися в інших країнах. Кожного шостого учасника ЧС-2022 можна називати натуралізованим, хоча не до всіх це підходить повною мірою.
Іспанські журналісти підрахували, що аж 137 гравців, представлених у заявках на катарському Чемпіонаті світу, народилися не в тих країнах, національні команди яких представлятимуть. Після попереднього Мундіалю ця кількість зросла відразу на 55 натуралізованих! Кожен шостий збірник родом з іншої країни дає 16,4% від загальної кількості, тоді як 4 роки тому таких було 82 із 736, тобто 11,1%. Лише 4 країни стоять осторонь цих тенденцій. Бразилія, Аргентина, Саудівська Аравія (єдина така пара в одній групі) та Південна Корея обійшлися без подібних запозичень і підсилень з чужих земель. Зате поділилися з іншими.
Аргентина дарувала Уругваю Муслеру, Еквадору – Галіндеса (обидва воротарі, що цікаво), а Мексиці дістався Рохеліо Фунес Морі. Щоправда знаменитий страж воріт образиться, якщо його назвати аргентинцем. Муслера, в паспорті якого написали чуже йому громадянство, запевняє: «Я стовідсотковий уругваєць». Його навіть назвали на честь Фернандо Морени. Це знаменитий бомбардир збірної Уругваю, від якого фанатіла мама Муслери. Приклад воротаря, котрий їде вже на 4 свій Мундіаль (вперше ризикує бути не основним), показує, що існує органічна натуралізація, коли батьки футболістів повертаються на рідну землю з еміграції або зберігають культурну ідентичність і пам'ять про коріння.
А в сучасному світі все частіші випадки, коли діти народжуються в інших країнах, але від цього не забувають своє походження. Відомий приклад Джованні Сімеоне, який народився в Іспанії, адже його тато саме розвивав тоді свою кар'єру гравця. Найщедрішою до інших країн стала Франція, що відрядила в інші національні команди аж 37 футболістів, які народилися на її території. Зокрема, в Іспанію (Ляпорт), Португалію (Геррейро) та Німеччину (Белла-Кочап). Найбільше французи поповнили лави збірних Сенегалу, Камеруну, Тунісу, Марокко та Гани. У склад «атлаських левів», до слова, потрапили аж 14 гравців, які могли б виступати за інші країни. Марокканці стали єдиними, в яких відсоток таких футболістів перевалив за 50.
Серед них такі зірки, як Хакімі (ПСЖ, народився в Іспанії), Мазрауї (Баварія), Зієх (Челсі, обидва Нідерланди), Буну (Севілья, Канада), Саїсс (Бешикташ, Франція), Показовий приклад із травмою «француза» Харіта, якого має замінити народжений у Бельгії Зарурі. Адже останній навіть не отримав ще дозволу від бельгійської асоціації! Варто, втім, зауважити, що на російському чемпіонаті 4 роки тому Марокко й так представляли ще більше емігрантів (73%). На подіумі також знайшлося місце для двох інших африканських країн. Туніс і Сенегал нашкрябали по 12 емігрантів, розбавивши французьке представництво Німеччиною, Данією, Швейцарією і Гамбією.
Катар підсилився цілою командою іноземців. Хоча тут обійшлося без традиційних у таких випадках бразильців. Виділяється походженням Педру Мігел, або Ро-Ро, як себе називає цей португальський ветеран, за плечима якого школа лісабонської Бенфіки. Є ще ганець Мохаммед зі славетним футбольним прізвищем Мунтарі. Уельс 9 зі своїх 10 натуралізованих запозичив у сусідів, запасного голкіпера Адама Девіса – у Німеччини. А ось самі англійці переманили в Ямайки Стерлінга ще з юнацьких років.
У кількох збірних є виконавці, які вже навіть грали за інші збірні. Зокрема, Саман Годдос з Брентфорда забивав у товариському матчі за Швецію, а на Мундіаль їде у складі Ірану. Іньякі Вільямс тепер уже не іспанець, як його брат, а ганець. Деніс Одой, один зі стовпів сенсаційної оборони Брюгге на груповому етапі ЛЧ 2022/23, якихось 10 років тому піднімався по кількох щаблях збірної Бельгії, але на самій вершині конкуренції не витримав. У свої 34 екс-захисник Фулхема дебютував за Гану. Джейсон Каммінгс проміняв туманні перспективи у Шотландії на Австралію. Згаданий уже Рохеліо Фунес Морі виступав на товариському турнірі за Аргентину, як і брат-близнюк Раміро.
Польща традиційно натуралізує гравців перед великими форумами. Однак, якщо раніше це були нігерійці чи бразильці, тепер «Кадру» поповнили футболісти, для яких біло-червоні прапори не такі вже й чужі. Нікола Залевскі, чиї батьки втікали подалі від злиднів, спричинених комуністичним терором, цілком міг би грати за Італію, адже зростав виключно у місцевій футбольній традиції. Якщо вихованець Роми непогано, хоч і з певним акцентом, розмовляє мовою батьків, то Матті Кеш, родина якого давно асимілювалася в Англії, тільки намагається її вивчити. Фулбек Астон Вілли жартує, що польська – найважча мова світу.
Серед інших знакових фігур на ЧС-2022, які могли б грати за країни, в яких народилися: Ансу Фаті (Гвінея-Бісау), Альфонсо Девіс (Гана), Джонатан Девід (США), Едуар Менді (Франція), Матео Ковачіч (Австрія), Маріо Пашаліч (Німеччина), брати Мілінковічі-Савічі (Іспанія), Ерік Шупо-Мотінг (Німеччина), Маркус Тюрам (Італія), Діогу Кошта, Люк де Йонг (обидва Швейцарія), Джованні Рейна (Англія, португальське громадянство, аргентинське коріння), Сержінью Дест (Нідерланди), Едуардо Камавінга (Ангола), Юссуфа Мукоко (Камерун), брати Айю (Франція), Пепе, Матеус Нуьєс, Отавіо (потрійний бразильський десант у Португалії).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
