«Як я можу забути той день. Я перебував у Москві, спав. Діти мене розбудили зі словами: «Тату, почалась війна». Моєю першою реакцією було: «Яка війна? Дай мені поспати!». Тоді я увімкнув телефон. І було стільки ж повідомлень, скільки я зазвичай отримую на свій день народження. Потім я увімкнув телевізор, і побачив божевілля.
Зараз усе одно важко осягнути, що це взагалі сталося. І ось уже минуло дванадцять місяців. Що довелося пережити людям в Україні за цей час... Наші міста, загиблі мирні жителі, діти, жінки. Давно немає світла, води... Якби хтось передбачив, що це станеться з моєю країною, я б поставив проти цього все.
Як змінився мій погляд на Росію з того часу? Як людині радіти, коли від бомбардувань гинуть діти? Я не можу такого уявити. Але ці люди є в Росії. Кожна нормальна людина має бути проти війни.
Із багатьма росіянами контакти просто втрачено. Розірвано. Але я отримував і досі отримую коментарі від росіян, які докоряли мені: «Ти м***к! Ти був щасливий, отримуючи наші гроші. А тепер ти проти нас».
Гей, це була лише робота, географічно розташована в Москві! Це не забороняє мені мати думку проти війни, яку розв’язала Росія.
Також є люди, які пишуть, що вони проти війни і бажають, щоб все швидше припинилося. Але ясно одне: я не можу пробачити росіянам відповідальність за цю війну. Так вважають усі українці.
Росіяни та українці — ми були більше ніж сусідами. У кожній родині є родичі по той бік. Тому від цього ще більше болить.
Можливо, саме тому зараз російська пропаганда намагається переосмислити війну: вона зовсім не проти України, а проти НАТО. Мовляв, НАТО хоче знищити Росію, їй потрібна тільки сировина, нафта і газ. Бла-бла-бла! Але в Росії багато хто в це вірить.
Я на початку війни казав, шо всього за два-три місяці всі наші міста могли б виглядати як Маріуполь зараз. Знищений. Але! Україна досі є.
Якщо порівнювати армії обох країн на початку війни, то ніхто, правда ніхто в світі, не чекав від нас опору. Те, як боролися наші люди на початку — неймовірно. Стояли з бейсбольними битами! Просто несли все, що в них було вдома. Мій друг вивіз свою родину закордон, а сам сказав: «Я залишаюся. А якщо приїдуть, то я заберу з собою двох на той світ». Ось такі вони — українці.
Зараз ми можемо дякувати, що США, Німеччина, Франція дають нам зброю і гроші. І так, із Божою допомогою, ми також виграємо війну. Люди продовжують вмирати. Але цьому треба покласти край. Не має бути більше мертвих і зруйнованих міст, таких як Маріуполь чи Бахмут.
Я хочу сказати людям, які досі нас підтримують: «Дякую!». А іншим: «У кожного своє життя, і, звичайно, всім набридло, що в світі й досі йдуть війни». У Європі ціни лізуть угору, інфляція, невизначеність. Але будь ласка, розплющить очі: в Україні щодня від російських бомб гинуть люди.
Ми всі хочемо миру. Але це просто неможливо з такою Росією, якою вона є на сьогоднішній день. Якщо Путін піде, то можливо, а може й ні.
Чи повернусь я до України? У будь-якому випадку — так. Я мрію, сподіваюся, молюся, щоб закінчилася війна, щоб я міг поїхати з дітьми туди, де я народився. Мама померла незадовго до початку війни. Я не був на її могилі 14 місяців. Це дуже сумно. Я хочу її відвідати — хоч би тільки на кладовищі.
Чим закінчиться війна? Я задаю собі це питання кожен день. І не можу знайти відповіді. Ми всі сподіваємося, що це станеться якомога швидше. Щоб ми повернули наші міста. Але ніхто не знає, скільки це займе часу, скільком людей доведеться за це померти. Цього не знає навіть Господь», — заявив український виконавець.
Хочеш допомогти ЗСУ 🇺🇦?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
