«Про найкраще, що було в українському класико, можна лише згадувати»
- Результат матчу вважаю цілком закономірним та справедливим, він абсолютно по грі. Жодна з команд не награла на перемогу, щоб було видно, що вона сильніша за іншу. Сценарія гри я очікував дещо іншого, але команди були надто затиснуті результатом та принциповістю. Все це наклало відбиток на гру, тому що за недостатньої майстерності та класу команд ще наклалася величезна кількість банальних помилок. Гра по суті була парадом помилок. І, на жаль, те, що завжди супроводжувало ці поєдинки минулими роками – високий рівень футболістів, командної гри, тренерські ідеї – сьогодні про це можна лише згадувати.
Щодо «Шахтаря», говорити, що це чемпіонська гра та чемпіонське золото у кишені – я б не поспішав цього робити. З такою грою можливі будь-які осічки. «Динамо» ж сьогодні, гадаю, видало свій максимум, більшого вони продемонструвати просто не можуть через те, що йде пошук нових лідерів, психологічний тиск дуже високий. Скажу, що вперше за багато років, дивлячись на протистояння «Динамо» й «Шахтаря», мені хотілося переключитися на інший канал і подивитися інший футбол інших чемпіонатів.
«Сумний футбол із квадратом»
- Які саме помилки ви виділили б у грі?
- Неточні передачі, перетримка м'яча, бажання у простій ситуації вигадати щось дуже складне. У гравців «Шахтаря» вихід з оборони – це взагалі проблема. Взяти всім зупинитися та пограти у квадрат. Я думав, що, погравши в Лізі чемпіонів, якийсь досвід можна набути у плані інтенсивності, командного руху, швидкості прийняття рішення, передачі м'яча. Але неможливо дивитися футбол, коли захисник зупиняє м'яч підошвою і десять секунд стоїть і розглядає, а його партнери так само зупиняються і дивляться на пасуючого. Уболівальники при цьому дивляться на футболістів, ті – на суперників, останні роздивляються м'яч під підошвою. І все закінчується тим, що віддається м'яч воротареві, а останній його виносить абияк.
Щодо «Динамо», то тренерське кредо Луческу побудовано на зовсім іншій грі, інших футболістах, на грі комбінаційній, технічній, з високою індивідуальною майстерністю. Але сьогодні у нього немає таких гравців, проте хоча б вчити пресингу, який є необхідним елементом гри практично у всіх чемпіонатах якось треба. У сучасному футболі, якщо футболісти не вміють здійснювати пресинг, не здатні включатися в гру та виконати чорнову роботу – вони приречені, навіть за наявності висококласних гравців.
У «Динамо» зараз все те саме – втрачаючи м'яч, біжать назад, вибудовують два-три ешелони і спокійно споглядають, як «Шахтар» стоїть з м'ячем. Кому може подобатися такий футбол? Вийшов той самий Царенко – молодий хлопець, 18 років, який не зіпсований ще непотрібним академізмом, і він намагається загострювати, намагається шукати якогось гострого продовження, брати гру на себе, не боїться зустрітися з м'ячем. Ось приклад, як треба ставитись до футболу, як треба в нього грати. А деякі в 22 роки так завмерли, що бояться зайвий раз ризикнути, внести якусь креативну думку. Все побудовано на девізі, що надійність понад усе. В результаті маємо зовсім нудний футбол, який просто нецікаво дивитись. І це у виконанні двох вітчизняних грандів, що вдвічі прикро.
«Пенальті на Ракицькому? 50 на 50»
- Хто більше винен у ситуації, коли забивав Степаненко – голкіпер Нещерет чи партнери, які дозволили Тарасу пробити?
- Степаненко таки бив із дальньої дистанції, такий удар не завжди можуть накрити опорники. Удар був неприємний, м'яч змінив напрямок у процесі польоту. І в цьому полягає небезпека таких ударів. Адже завжди голкіперу простіше зреагувати на удар поблизу, особливо коли ще й правильно пробити. Плюс здалося, що сонце десь засліпило Нещерета. Ну і Траоре, котрий вдало закрив політ м'яча. Все це дещо виправдовує Нещерета, але водночас хороший воротар десь міг і мав зреагувати на цей удар – або відбити, або зафіксувати. Тим не менш, Руслан реабілітуватися в процесі гри, коли в другому таймі продемонстрував кілька гарних рішень, пов'язаних і зі своєчасним виходом із воріт та правильною позицією при кутовому в кінці матчу.
- В епізоді з влучанням м'яча в руку Ракицькому були підстави призначати пенальті?
- Ракицький таки руку не відводив від тіла, а навпаки – притискав до тіла. Влучило у лікоть. Якби Романов ухвалив рішення давати пенальті, підстави також могли б бути. Тож тут швидше 50 на 50.
«Ейфорія від чемпіонства зіграла з «Динамо» злий жарт»
- Як оціните гру Андрієвського? Чи не пересидів він у дублі та в орендах?
- Важко влізти в голову тренера, який стежить за тренувальним процесом, вибудовує ті чи інші тактичні схеми. Мені подобалося, як Андрієвський показував себе у «Зорі», демонструючи гарне розуміння гри. Але він, гадаю, в обсязі руху, у захисних функціях не такий, як Сидорчук. Удвох вони зазвичай спрацьовують, що й сталося сьогодні. Коли грав Шапаренко, то хтось із цієї трійці був зайвим, тут Андрієвський програв конкуренцію саме Сидорчуку. У той же час, сильні сторони в нього є, він показав їх. І якби грав в іншій команді, в іншого тренера, мав більше ігрового часу, то виглядав би набагато краще, ніж у «Динамо». Але, можливо, сьогоднішній гол якось його окрилить і у футболіста розпочнеться новий етап у динамівській кар'єрі.
- «Динамо» не вистачає кадрового потенціалу, щоб переламати несприятливий перебіг гри чи в команді вже змирилися, що чемпіонські перегони для киян фактично закінчені?
- Чемпіонські, швидше за все, закінчені. Але має бути інша мета, не менш важлива – зайняти друге чи третє місце. І ця боротьба з кожним туром дедалі складніша. Думаю, що нинішній стан «Динамо» має багато причин, які зійшлися. Вважаю, що команда в плані селекції останніми роками пробуксовувала дуже сильно. І перемога у чемпіонаті країни два роки тому просто відклала цю проблему на майбутнє. Усім здавалося, що перемогли впевнено, самотужки, і все це замилило проблеми, які були у «Динамо». Цей успіх треба було правильно оцінити. Так, він був невипадковим, вийшла хороша тренерська робота. Але водночас зіграло роль і те, що «Шахтар» провалив сезон. Наступний етап для «Динамо» був набагато складнішим, для нового ривка вперед потрібні були інші футболісти, з якими Луческу міг би реалізувати свої тренерські ідеї. Але можливо, через вік він не хотів псувати собі нерви та життя, десь пішов на поводу у керівництва клубу в плані комплектації, адже якщо згадати всіх футболістів, які приходили тоді, то ніхто не закріпився і не став лідером команди. А з відходом Циганкова, Забарного та втратою Шапаренка команда втратила свій кістяк.
Плюс Луческу замість тренерської роботи десь почав виконувати функції менеджера. Воно, напевно, і правильно, адже в клубі дуже багато було запущено – з тим самим оновленням бази, автобуса, нових стосунків тощо. Але він настільки цим захопився, що все це почало йти на шкоду ігровій складовій. Ейфорія після першого успішного року не дала змоги об'єктивно оцінити можливості. А потім, коли вже почалася війна, говорити про нових футболістів уже можливості не було, поїзд, як кажуть, пішов.
Ми бачимо, як у тій самій «Зорі», де багато молодих футболістів, у тому числі орендованих у «Динамо», поставлено гру, гравці не бояться битися, не бояться брати відповідальність на себе. Те саме у Кучера. Ніхто не каже, що ми на етапі розбудови, що немає футболістів і таке інше. Адже всі розмови про перебудову – це ще не гарантія того, що так і станеться. Без футболістів, а найголовніше, без нових тренерських ідей команда прогресувати не буде. Луческу, на мою думку, надто сподівається на свій досвід, а досвід, у свою чергу, породжує стереотипи, які завжди зупиняють тренерську ідею. Досвід та інтуїція, безумовно, допомагають, іноді дозволяючи виграти якусь гру, але побудувати команду лише на цих складових дуже важко. Не ставлячи під сумнів значимість Луческу як тренера, все ж таки вважаю, що на цьому етапі перебудовувати команду та інтегрувати до неї молодих гравців міг би тренер не такого калібру.
«Найбільш авторитетні кандидати на заміну Луческу – Шевченко та Ребров»
- Багато розмов про те, що Луческу допрацьовує свій контракт і йтиме. Кого в цій ситуації вважаєте оптимальною кандидатурою на його місце?
- Важливо, щоб це, як я вже зазначав, був тренер, який вміє позбавлятися стереотипів, вміє жорстко обстоювати свої принципи. Думаю, «Динамо» вже можна і треба якось визначитись із майбутнім. І по-людськи, і для користі клубу загалом. Очевидно, президент клубу вважає, що Луческу може ще щось дати. Можливо, ця надія, як і те, що тренеру дають можливість допрацювати контракт, показує невпевненість керівництва клубу щодо того, що робити далі. Коли не знаєш, що робити далі, краще нічого не чіпати і не намагатись щось міняти, якщо не знаєш, що з цього вийде. Почекаємо кілька місяців і подивимося, що буде.
Якщо про нових кандидатів, то можна назвати цілу низку тренерів, які мають потенціал, які знають наш футбол. Ті ж Калитвинцев, Максимов, можливо, Скрипник, який ніби й наш, але при цьому в ньому є трохи західної ментальності, підходу. Інша річ, що він не мав команди з потенціалом, завданнями. Той самий Костюк, який, напевно, вже переріс юнацьку команду. Кандидати є. Важливіше тут, мені здається, щоб був кредит довіри від президента клубу, і тренери, які прийшли, не думали про те, як догодити чи не догодити керівництву, можливо, навіть навпаки – як би бути жорсткішим і принциповішим. І боюся, що тут ці кандидати можуть дати слабину. Єдині, на мій погляд, хто можуть діяти з позиції авторитету, ваги, впливу серед футболістів і при цьому не заглядатимуть до рота президенту – це Ребров та Шевченко. Інше питання – наскільки вони через різні обставини готові прийти до клубу.
«Вік Луческу бере своє, йому вже складно бути у найкращій формі»
- Якраз стало відомо, що Луческу лягає на операцію, а його обов'язки виконуватиме Олександр Шовковський, причому Мірча, як він сказав, буде постійно на зв'язку з командою. Що скажете про це рішення?
- Думаю, що не в кращій формі Луческу – це не найкращий стан команди, ніж якби на тренерському містку знаходився той самий Шовковський чи хтось інший. Бачити тренера, який із згаслим поглядом, з болем в очах виходить на тренування – воно не підвищує мотивації. Важко в такому віці бути в кращій формі, і вже це одна з причин, щоб завершити роботу в «Динамо».
Друге - він далеко не бідна людина, і не думаю, що не хоче йти тільки через те, щоб не втратити гроші. До його проблем, вважаю, повинні поставитися з розумінням, тим більше, що він багато зробив для розвитку клубу. І не лише як тренер, а й, як я вже зазначав, у ролі менеджера. Сісти за стіл, розлити по 50 грамів гарного віскі та обговорити, як вийти з цієї ситуації. Я не вірю, що за місяці роботи, що залишилися, вони зможуть знайти щось принципово нове. Не можна мучити тренера, клуб, громадськість, уболівальників, давати їжу для злих язиків. Можна зробити хорошу прес-конференцію, посиденьки з командою та гідно його проводити. Навіщо доводити ситуацію до того, щоб тренера освистували в останніх матчах, а він тікатиме нічним поїздом чи не попрощавшись?
«Йовічевіч не хоче ображати гравців, але вимоги мають бути жорсткішими»
- Щодо «Шахтаря», сезон Йовічевіч однозначно може занести собі в актив, незалежно від того, виграє чемпіонат чи ні. Насамперед завдяки єврокубкам, де, всупереч усім очікуванням, команда показала сенсаційний результат. Чи не видав тренер із «Шахтарем» цього сезону свій максимум, чи здатний він дати більше, враховуючи те, що далі від нього вимагатимуть виступити як мінімум не гірше?
- Йовічевича оцінюватимуть, вважаю, не лише за результатом. На початку сезону команди фактично не було, зібрали все, що могли і при цьому дали абсолютно несподіваний результат у Лізі чемпіонів. Плюс у чемпіонаті не розвалилися, ще й лідерами стали. Ефект виявився дуже великим. Однак для мене це ніби перший етап. А динаміка розвитку команди для мене не менш важлива за результат Ліги чемпіонів. Зараз, на жаль, «Шахтар» демонструє футбол, на який я від Йовічевіча зовсім не очікував. Це якась версія навіть не Де Дзербі, а в деяких моментах Луїша Каштру – як би чого не вийшло. Стоячий футбол, гра з воротарем у ролі найкращого плеймейкера – це не крок уперед, а повернення до того, що було три роки тому. Якщо нинішній наставник вважає, що це футбол майбутнього, то я, чесно кажучи, буду розчарований. Нинішні гравці, які ще не наїлися футболу, мають грати з більшою інтенсивністю, більшим бажанням та самовіддачею, єдиноборствами тощо. А за останніми 5-6 іграми складається враження, що команда вирішила, мовляв, ми вже великі, всього досягли і можемо грати у ветеранський футбол. З таким підходом можна не лише не виграти чемпіонат, а й розгубити свій потенціал. У цьому, вважаю, винні як футболісти, так і тренерський штаб. Усі інтерв'ю Йовічевіча, мовляв, все чудово, у нас така команда – розумію, що є в цьому певний педагогічний момент, він не хоче кривдити своїх футболістів. Але вимоги мають бути більш жорсткими і мають бути помітні в іграх. Дуже багато питань щодо того, як команда грає у захисті, як виходить з-під пресингу. І ці проблеми видно від гри до гри, вони не вирішуються.
Йовічевіч дуже багато зробив, він зумів зібрати команду, не дав провалитися в Лізі чемпіонів. За нього «Шахтар» виростив свого гравця і продав так, що фінансування забезпечене на кілька років. Вже за це тренера можна і відзначити, і подякувати. Але тренерська робота – це незмінний пошук, виклики. Не хотілося б, щоб Йовічевіч, як і футболісти, зупинився у своєму розвитку.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
