«Завдання було чітке – вразити ворота»: «Ланс» і ще три клуби, яким забивав у Лізі чемпіонів молодший лейтенант Ващук

Динамо Київ 30 Травня, 15:27 429
«Завдання було чітке – вразити ворота»: «Ланс» і ще три клуби, яким забивав у Лізі чемпіонів молодший лейтенант Ващук | 19-27
Про бомбардирські таланти легендарного динамівця.

Спекотний кінець липня 1997-го. Перший кваліфікаційний раунд Ліги чемпіонів, матч-відповідь. Динамо гостює у найсильнішого клубу Уельсу – Баррі Таун. Тижнем раніше, у Києві, вдалося здолати темну конячку із комфортним рахунком 2:0. Але це ще не гарантія успіху. Господарі, хоча й доволі примітивно, застосовуючи фірмові лонгболи, проте намагаються тиснути на ворота Шовковського. Перший тайм закінчується сухою нічиєю.

Минуло понад пів року з моменту, як Лобановський повернувся на береги Дніпра, щоб підіймати рідний клуб із колін. Репутація Динамо на міжнародній арені справді була сильно підмоченою: 1995 рік – Панатінаїкос, скандал зі шубами і дискваліфікація, 1996 рік – дві принизливі поразки віденському Рапіду.

Після перерви кияни увімкнули оберти і швидко відкрили рахунок зусиллями Белькевича. На той момент Баррі Таун вже опинився у чисельній меншості. Невдовзі дубль Максимова взагалі зняв усі питання з порядку денного. На 79-ій хвилині відзначився ще й Ващук. Захисник Динамо несподівано підключився до атаки, увірвався у штрафний майданчик і в дотик пробив під голкіпером – 4:0. Надалі він ще неодноразово забиватиме за киян у схожій манері. А Динамо у тому сезоні дійшло аж до чвертьфіналу ЛЧ.

Другого голу Ващука у чемпіонській лізі довелося чекати понад рік. Грудень 1998-го, шостий тур групового етапу. Динамо приїхало до Ланса на Стад Фелікс Боллар. Ситуація у групі на той момент склалася таким чином, що для виходу у плей-офф з першого місця киянам була необхідна перемога. Каладзе після першої години напруженої боротьби таки відкрив рахунок. А на 75-ій хвилині сталося неочікуване. Белькевич, Шева і Ващук вибігли в контратаку, перший класно вирізав на дальню стійку, Влад в акробатичному стрибку замкнув. І не підводячись із заболоченого газону, відсвяткував взяття воріт із висолопленим язиком. З усіх його голів цей, мабуть, найвідоміший.

«Досі перед очима ваш гол у ворота Ланса, коли ви промчали через все поле, аби замкнути простріл на дальній штанзі. Універсальний солдат?» – запитав я Ващука багато років опісля в інтерв’ю для Футбол 24.
«Універсалізм не властивий всім футболістам без винятку, – відповів Владислав. – Існують обмеження: хтось може грати ліворуч, хтось – праворуч, а хтось взагалі – лівого центрального захисника. А є такі гравці, які можуть і тут, і там. Хоча Лобановський прагнув до універсалізму, аби кожен гравець міг з успіхом зіграти на будь-якій позиції».
«Той момент відчули інтуїтивно?» – перепитую. «Знаєте, насправді крила розкривалися настільки, що бажання грати, а також інтуїція, несли лише вперед. Ми не контролювали м'яч упродовж тривалого часу, бо завдання було чітке – вразити ворота», – підсумував він.

А як святкували гучні перемоги? Наскільки Лобановський дозволяв розслабитися?

«А він не контролював цей процес, бо увесь час нам довіряв. Повністю, – запевняє Ващук. – Адже наступного дня ми обов'язково зустрічалися на тренуванні, він бачив всі обличчя і міг зробити для себе висновки. Для нього найголовнішим критерієм була гра і футбольне поле».

Четвертого і останнього голу довелося чекати довгих вісім років. За цей час Влад встиг пограти у московському Спартаку та одеському Чорноморці, чим нажив собі величезну кількість хейтерів – в основному зі середовища вболівальників Динамо. До Києва він повернувся у 2005-му. Це була вже зовсім інша команда. Динамівські серця Буряк, Дем’яненко, Сабо, Лужний не спромоглися бодай на третину компенсувати довічний відхід великого тренера.

«Васильович зі всіма був різним, – розповідав Ващук. – Він завжди був стриманим у своїх емоціях. Коли Лобановський усміхався, ми невимовно раділи, адже було зрозуміло, що все добре. Від цього всім ставало радісно. А суворим і жорстким він був практично зі всіма. Кожному щось висловлював, але не на підвищених тонах, як в нас часто прийнято. Це були влучно і чітко сказані слова, на які людина не могла не звернути увагу».

Другого жовтня 2007-го Динамо приймало лісабонський Спортінг і поступалося 0:1 вже зі старту поєдинку. На 28-ій хвилині Ващук відборовся перед штрафним майданчиком португальців, атака киян продовжилась і, зрештою, м’яч прискакав у район 11-метрової позначки, звідки Влад у дотик переправив його в самісінький кутик. На жаль, динамівці розвинути успіх не зуміли – поразка 1:2. Той сезон виявився найпровальнішим в історії команди на рівні групового етапу – шість поразок, жодного набраного очка.

Після Динамо він ще пограв на серйозному рівні три роки – Львів, знову Чорноморець, Волинь. Потім пішов у бізнес, навчався на тренерських курсах, попрацював функціонером, бігав у ветеранських турнірах. 24 лютого 2022 року велика війна не просто прийшла під вікна його дому, а загнала його у підвал. Два тижні Ващук разом зі своїми дітьми не міг вибратися з Гостомеля, хоча запасів їжі було днів на три.

«Я сильно переживав за сина та доньку, щоб у психологічному плані їм не було важко. Намагався жартувати, підбадьорювати словами. Це непросто робити, бо стріляли дуже інтенсивно – справжнє пекло. Коли протягом 15 годин за добу гатять, то це неабияк впливає на психіку. Домовилися з сином, що спатимемо по черзі: то він на посту, то я. На вулиці було небезпечно, адже навколо постійно ходили росіяни. Їх супроводжував один з місцевих. Той чоловік розмовляв суржиком і розповідав, хто і де мешкає», – поділився Владислав із Любомиром Кузьмяком.

Він міг вдати, що його це не стосується. Міг спокійно переїхати за кордон під будь-яким приводом. Натомість рік тому Ващук заявив:

«Я – солдат». І пояснив: «Я усе це бачив на власні очі. Бачив тих, хто прийшов до нас, на нашу землю, безпосередньо до мене у двір. Я бачив трупи, бачив усі жахи. Це страшно, важко… Але кому зараз легко? Вони все ще на нашій землі. Хто як не ми? Ми боремося за наше майбутнє. За майбутнє наших дітей. Хочеться, щоб діти зростали у мирній та вільній країні».

Днями Владиславу присвоїли первинне військове звання офіцерського складу «Молодший лейтенант». Ващук не зрадив собі. Був захисником на футбольному полі, став захисником у житті.