- Динамо 0:1 Карпати
xG графік
Динамо - 1.62 xG; 19 ударів та 4 в площину (8 з-за меж штрафного)
Карпати - 0.86 xG; 8 ударів та 3 в площину (1 з-за меж штрафного)
Якщо винести за дужки результат, то Шовковського критикували за дві речі:
• відсутність системного пресингу. Команда епізодами вмикалася проти статичного розіграшу від воріт, але динамічного пресингу як явища не було
• надмірну горизонтальність.
Це формувало чіткий запит - більше інтенсивності та більше вертикальності. Але Шовковський від цього відмовився не випадково. Ключова причина - нездатність команди витримувати інтенсивність, необхідну для такого стилю. Вертикальний футбол - це постійні відкривання під передачі середньої довжини і лонгболи. Це автоматично означає більше втрат мʼяча і, відповідно, більше повернень у середній або навіть низький блок. І саме тут Динамо не тягнуло. Це видно навіть по чемпіонському сезону:
• команда була горизонтальнішою за Шахтар
• пресинг використовувався обмежено, переважно проти статичних введень мʼяча
Тобто це був не вибір від хорошого життя, а адаптація під можливості. Костюк пішов у протилежний бік. На старті: додалася вертикальність, зросла тривалість відрізків тиску та стало більше динамічного пресингу. І певний час це давало ефект. Але далі почали проявлятися обмеження моделі.
Перша проблема - пресинг. Матч із Карпатами показав просту річ: достатньо регулярно виходити через лонгболи - і цей пресинг втрачає ефективність.
Бо пресинг - це не лише намір, а структура і профіль гравців. І коли в першій ланці немає гравців, здатних стабільно закривати варіанти - система починає розвалюватися на епізоди.
Друга проблема виникає вже з мʼячем. Якщо пресинг не дає стабільних високих повернень, доводиться грати позиційні атаки проти організованого захисту. І тут виявляється, що у Динамо обмежений набір рішень: кроси та дальні удари.
Різниця в якості оборони суперників лише підсилює цю проблему. Можна як завгодно ставитися до xG, але різниця між 12.6 xGA у Металіста 1925 і 42.0 xGA у Епіцентра - це різниця в здатності тримати структуру в захисному блоці. І проти організованих команд прості рішення перестають працювати. Тут і проявляється головне обмеження.
Команда не демонструє інструментів для «складного» футболу:
• мало руху між лініями
• мало рішень через центр
• залежність від флангів навіть тоді, коли центр відкритий
Показовий момент - Буяльський. Навіть коли він виходить, структура не змінюється. Він залишається вільним у півколі, але мʼяч продовжує йти на фланги. Тобто проблема не у відсутності гравців, а у відсутності механізмів їх використання.
Далі - інтенсивність починає бити по самій моделі. Після збірних і в щільних циклах:
• інсайди і Ярмоленко регулярно сідають після 60-ї хвилини
• темп, щільність і якість рішень падають
І це прямо бʼє по грі, яка залежить від постійного руху і тиску. У матчі з Карпатами це було видно ще й через менеджмент складу: лише три заміни. І це вже виглядає або як обмежена довіра до резерву, або як відсутність інструментів для зміни гри.
Рішення з молоддю виглядає логічним з точки зору фізики. Редушко і Коробов дають обсяг: можуть витримувати інтенсивність та здатні грати повні матчі. Але це одразу створює іншу проблему - просідання ігрового IQ. І тоді проти низького блоку команда знову повертається до базових рішень.
У підсумку Динамо опинилося в точці, де: від пресингу немає стабільного профіту, позиційна атака обмежена, а інтенсивність не тримається на дистанції. Тобто команда перейшла з однієї крайності в іншу, але баланс не зʼявився. І головний ризик тут у тому, що без цього балансу стеля цієї моделі вже проглядається. Проти слабших суперників вона ще може давати результат. Але проти відносно організованих команд:
• пресинг буде ламатися через лонгболи
• позиційна атака - буксувати
• фізика - просідати по ходу матчу
І якщо цей баланс не буде знайдений, Динамо ризикує застрягнути в циклі: або інтенсивність без контролю, або контроль без загрози.
