На початку вересня національна збірна України проведе два офіційні поєдинки – перші матчі після провалу на Євро-2024. У рамках Ліги націй підопічні Сергія Реброва зіграють проти збірних Албанії (сьомого вересня) та Чехії (10 вересня).
Я не дарма окреслив виступ нашої головної команди країни на чемпіонаті Європи в Німеччині провалом. Вважаю, не потрібно всоте пояснювати, чому саме це визначення найбільше підходить під характеристику гри «синьо-жовтих» на нещодавньому ЧЄ. Очікувань від команди було на мільйон, а на вихлопі здобули на сотню гривень.
Однак у цьому випадку я аж ніяк не збираюся знову наступати на хворий мозоль. Що минуло – те минуло. Забули! Але перед тим як забути, обов'язково зробили висновки, провели роботу над помилками.
Те, що забули – я не маю сумніву. Однак я дуже сумніваюся, що той, хто за визначенням мав робити висновки, їх зробив. Не кажучи вже про те, що було проведено серйозну роботу над помилками по гарячих слідах. Ну, дійсно, не брати ж до уваги такий собі виконком УАФ, на якому президент нашої асоціації Андрій Шевченко висловив цілковиту підтримку своєму першому віце-президенту Сергію Реброву.
Власне, інакше й не могло бути. Не піднялася б рука у Андрія Миколайовича покарати, не кажучи вже про те, щоб прибрати, Сергія Станіславовича. Не той випадок. Не ті обставини. Та й не ті люди.
Зізнатися, особисто я більше чекав на роботу над помилками у виконанні безпосередньо головного тренера нашої збірної. Якщо на Євро-2024 замість бублика ми отримали дірку, і, якщо головний тренер тієї команди залишився на своїй посаді, то тепер потрібно хоча б постаратися «пересунути ліжка».
Тобто прибрати з команди випадкових, токсичних виконавців і додати нових осіб. Говорячи простими словами, показати, що двері до головної команди країни відчинені для всіх. Але закриті для тих, хто колишні.
Після того, як Сергій Ребров оголосив список футболістів, викликаних на вересневий матч збірної, я зрозумів, що помилявся у своїх очікуваннях. Більше того, у мене зміцнилося відчуття якогось дежавю. Наче це я зараз читаю список кандидатів не на вересневі матчі, а на кваліфікаційні ігри Євро-2024 – проти Боснії та Герцеговини й Ісландії.
Бог мій, ну майже нічого не змінилося. Порівняно з тією командою, яку Ребров возив на Євро-2024, новий цикл нова команда Реброва починає лише з трьома новачками (Кабаєв, Піхальонок та Попов), яких назвати новачками не вдасться за всього бажання, адже всі вони були серед кандидатів на поїздку на ЧЄ-2024, але з якихось причин туди не поїхали.
Зараз ця трійця – у чудовій формі, і не викликати їх до збірної було б, як мінімум, нерозумно. Сергій Ребров – тренер дуже розумний, тому зробив так, як і мав зробити розумний тренер.
Однак далі він чомусь відійшов від узятого на озброєння принципу. І викликав на вересневі матчі тих, з ким у найкращому разі мовчки мав попрощатися ще після Євро-2024. Я маю на увазі, насамперед, Степаненка та Сидорчука.
Так, ці двоє – заслужені ветерани, нещодавні лідери і своїх клубних команд, і збірної. Однак зараз вони ні «Шахтарю», ні, тим більше, «Вестерло» не потрібні. Вони не мають ігрової практики. Майже не мають. Вони втратили практично всі свої найкращі якості, що дозволяли їм колись вважатися одними з найкращих у своєму амплуа. Вони вже давно лише копії себе. Навіщо вони для збірної у новому циклі, орієнтованому на ЧС-2026? Тільки тому, що в автобусі обов'язково мають бути два пасажири з пенсійним посвідченням? Дивно це все, дуже дивно.
Я ще зрозумію виклик Луніна, Коноплі та Судакова, які теж провалили Євро. Або виклик Таловерова, який не має місця в основі свого ЛАСКа. Або виклик Бондаря. Ну, ці хоч молоді. Їм є куди прогресувати. А куди прогресувати Тарасу та Сергію?
З іншого боку, мене здивував невиклик до збірної Гуцуляка, Назаренка, Михайленка, Ярмолюка, Квасниці. Мене здивувало, що у списку лише один номінальний лівий захисник (Миколенко), а Михайличенко лише у резерві. Як і те здивувало, що знову лише у резерві Буяльський.
Не знаю, як кому, але особисто мені здалося, що Сергій Станіславович дуже формально підійшов у даному випадку до визначення кандидатів на вересневі матчі. Формально й консервативно.
Так, я розумію, що збірна – не гумова, і всі гідні футболісти туди не помістяться. Однак, водночас, я розумію і те, що збірна – це не пансіонат для людей похилого віку. І не журі для кінофестивалів, куди беруть за колишні заслуги.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
