— За своїми колишніми командами, «Шахтарем» та «Динамо», слідкуєте?
— Аякже. Напевно, зараз було б неправильно піддавати обструкції як одних, так і інших. Провал «Динамо» на європейський арені — безпрецедентний випадок в історії клубу. Водночас у національній першості команда демонструє впевнену гру та лідирує з комфортним відривом.
У деяких відрізках матчів Ліги чемпіонів «Шахтар» демонстрував доволі пристойну гру й зумів набрати очки. Проте в чемпіонаті України команда виглядає вкрай непереконливо: рівень гри помітно впав, колишня сила й клас кудись зникли. Це вже не той «Шахтар», яким він був кілька років тому.
— Але ж ми очікуємо кращого, правда? Коли наші гранди заграють на колишньому рівні?
— Зрозуміло, що в нинішніх умовах, в яких перебуває наш футбол, розраховувати на більше не доводиться. Напевно, потрібно запастися терпінням й дочекатися кращих часів — коли буде стабільне фінансування, належні умови для підготовки, покращиться логістика, і футболісти перестануть витрачати значну частину часу на переїзди. Ость тоді вже можна буде спитати з них по повній.
— Перспективні українські футболісти, які зараз грають у нас, часто стають об’єктом обговорень. Багато критики у соцмережах лунало на адресу Судакова та Бражка. Яке ваше ставлення до цього?
— Як тільки футболіст проводить кілька яскравих матчів, починаються вигуки: «Ось це зірка! Він коштує стільки-то і стільки-то», видаючи бажане за дійсне. Ми самі формуємо завищені очікування щодо гравця. Але варто йому провалити кілька матчів, ті ж самі люди, які вчора створювали йому імідж зірки вже кричать, що він переоцінений і грати не вміє.
Люди починають виливати весь негатив, який накопичився через умови, в яких зараз живуть на футболіста. Стають нетерпимими, забуваючи про елементарну повагу до гравця та його професії.
Якби у нас був інший рівень чемпіонату, інший рівень команд, то, можливо обом довелося б поборотися за місце в основному складі «Шахтаря» і «Динамо». І не факт, що вони стали б лідерами. Для них було б добре, якби вони потрапляли до основи.
В якомусь сенсі вони — Судаков і Бражко — перебувають в тепличних умовах.
Вже с самого юнацтва вони стали зірками, виділялися серед своїх однолітків і автоматично потрапили у великий футбол. Там вони також одразу отримали статус зірок. Навколо них постійно крутяться агенти, які трохи збивають їх з пантелику. Я не кажу, що вони не професіонали. Я добре знаю обох. Вони дуже хороші, порядні хлопці, які прагнуть грати на високому рівні у великий футбол, але, можливо, трохи завищують свої можливості. Тому дуже нетерпеливі і якнайшвидше хочуть поїхати за кордон.
— Ви вважаєте, що Бражко та Судаков повинні ще пограти в Україні?
— Ні. Вони цілком готові грати там — в зарубіжних чемпіонатах. Питання лише в тому, в якому клубі. Якщо це топ-клуб, то можливо, вони ще не готові. Розпочинати можна з будь-якого закордонного клубу. Головне — потрапити до свого тренера, до команди, яка підходить тобі за стилем гри. Бути готовим ментально. Мати відкритість, комунікабельність, почуття гумору і працювати старанно на тренуваннях. Слухати тренера і виконувати його вказівки. Не закриватися в собі, не піддаватися стражданням і тим більше не виявляти незадоволення.
— Ви, хай і в пізньому віці, стали легіонером. У чому різниця між грою тут і там?
— Там не будуть з тобою «сюсюкатися», як у нас. Там кожну наступну гру потрібно зіграти краще, ніж попередню, бо на твоє місце є інші претенденти з Африки чи Латинської Америки, які чекають щоб отримати свій шанс. Для них зайвих грошей не буває, бо вдома мають по 20 братів і сестер, яких потрібно годувати. І вони не проґавлять свій шанс.
Але їхати за кордон потрібно, бо футбольне життя коротке, іноді обривається дуже швидко через травми. Тому потрібно ставити перед собою такий виклик — зрозуміти, на що ти здатний, та заробити зовсім інші гроші.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
