Одна з таких незабутніх подій відбулася у такий же день, 25 червня, але 37 років тому. Очолювана Валерієм Лобановським збірна СРСР, до якої увійшла більша частина його підопічних із «Динамо», виборола срібні нагороди на чемпіонаті Європи 1988 року у Німеччині.
Багато хто із фахівців та вболівальників і нині вважають, що тій команді було до снаги виграти й золото, однак у фінальному поєдинку із Нідерландами спортивне щастя від неї відвернулося. Так вважає і один із ключових гравців тієї збірної – динамівець Ігор Бєланов, який не реалізував пенальті у ворота Ван Брекелена.
Своїми спогадами про той матч він поділився із кореспондентом Sport.ua.
– Події тієї континентальної першості закарбувалися у пам’яті на все життя, – каже він. – Подібне не забувається, адже чемпіонат Європи – турнір найвищого рівня на континенті. Перед фінальним матчем у мене було побоювання щодо того, як поведе себе пошкоджений у зустрічі групового раунду з Англією м’яз на нозі. Справа в тому, що з моменту поєдинку з англійцями пройшов лише тиждень – а тут така відповідальна гра. Та все виявилось не так складно, як гадалося. До того ж неабияк вплинула на мене і атмосфера на стадіоні у Мюнхені, де відбувався наш фінал з Нідерландами.
– Маєте на увазі із знаком «плюс» чи «мінус»?
– Звичайно ж, «плюс». Коли побачив майже усі трибуни стадіону у помаранчевих кольорах вболівальників збірної Нідерландів, будь-які побоювання та хвилювання – як рукою зняло. Навпаки – це у якійсь мірі підстьобувало.
– Та збірна СРСР була досить конкурентноспроможною. Що ж завадило досягти їй успіху у грі з командою із Країни тюльпанів?
– Якби ви знали, як ми ретельно готувались до цієї гри! Відповідальність була максимальна, налаштованість – так само. А от реалізація того вечора нас підвела. У першому таймі я мав один відмінний шанс забити, а у другому – два. Один з них був реальний, коли взявся було виконувати пенальті. Впевнений, що діяв правильно, коли пробивав на силу і по центру «рамки», але… На жаль, недостатньо «підійняв» м’яч – і той влучив у бутсу воротаря Ван Брекелена, який вже був у стрибку у лівий від нього кут. На душі від цього промаху стало гірко, однак нічого не поробиш – потрібно було продовжувати грати і шукати нові нагоди для голу. Та не склалося.
– Той момент часто прокручували у пам’яті, намагаючись знайти для себе причину промаху?
– Попервах – так. Річ у тім, що на стадіоні віддаленість трибун від поля створює ефект оптичного обману: складається враження, що поперечина воріт знаходиться нижче, ніж зазвичай повинно бути. Але ж зрозуміло, що це не так. Проте у тій напрузі мені здавалось, що, аби не пробити вище «рамки», потрібно дещо «притиснути» м’яч до землі – тобто пробити трохи нижче. Як виявилось, оптичний обман спантеличив і призвів до похибки. Виходить, підвів усю команду – та й багатомільйонну армію вболівальників, які стежили за телетрансляцією із Мюнхена, теж розчарував. Після матчу дуже переживав з цього приводу, не одну ніч не міг заснути. А варто було трохи звести очі – як снились якісь жахи. Було дуже прикро, адже ми програли Нідерландам 0:2 і задовольнилися лише сріблом. І 24 тисячами німецьких марок за друге місце.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
