- Цей трансфер в «Ліверпуль», який був, тоді дуже багато людей хотіло тебе там бачити. Ти казав, що це тебе мучило – цей один із моментів, що не зрослося з «Ліверпулем».
- Цей момент так. Знаєте, я така людина, що легко все відпускаю. Навіть якщо хтось мене так вже прокине, якась людина, що я злюсь. Але я можу забути за неї за пів дня і більше не дзвонити.
А тут не зміг, тому що я ж кажу, мені вчора дзвонить Манчіні, він був в «Інтері», каже: «Давай до мене зараз». Я: «Ні». Тут «Ліверпуль» - кажу «Так». Знаєш, дзвонить «Сток Сіті», вся Англія. «Вільярреал», «Валенсія» мені дзвонили. Багато клубів дзвонили, я там, знаєш: «Ні, ні, думаю, там, там, там». І тут мені зовсім кажуть: «Ні». І я такий: «Як ні? Нікуди? Як це – ні? Заробіть».
Ти розумієш, якщо б всі любили в клубі, хочуть, щоб я залишився. Я бачив, що всі – президент, всі хочуть, щоб я був тут – можна щось там придумати, хоч поспілкуватися. Але ж ти розумієш, нікого не було, я тут один залишився, контракт залишився 6 місяців і ніхто нічого не каже і не відпускає. Я не розумію, що робити. І тут трішки боляче, тому що повинно було все це зростися, я гадаю.
Тоді всі дзвонили – Джеррард, Шкртел, Суарес, я тоді «Хо-хой, лечу». Я вже пісню цю на МРТ співаю «You’ll Never Walk Alone». Я там уже як танцювати на стільці. Розумієш це все? Я там вже був, реально. Ці кажуть: «Ми заплатимо і 25 (млн – прим.) фунтів».
- Тобто починалося з 15 – ОК, потім 20 – ОК, 25 – ОК, а потім вже коли стало 30, то вже не ОК.
- Та які 30? Там скільки би не дали. Вони приїздили з такими обличчями, знаєш, такі сидять: «Та не переживай, Коно, домовимося. Дамо, скільки вони захочуть, все ОК». І в підсумку вони з таким обличчям поїхали, як я був на початку.
- Скажи, якою була та фінальна точка, коли ти зрозумів, що все – ні. З тобою вже сиділи представники «Ліверпуля» підписувати контракт.
- Знаєш, як це все було? Я з ними поїв, повечеряв.
- В Дніпрі це було?
- Так. Вони прилетіли всі. Їх там було чоловік 4-5. Вони відкрили пляшечку вина, поцокалися, такі «За твій трансфер». Я пройшов МРТ, вони кажуть: «Зараз будемо дзвонити і казати під кінець трансфера, що ось даємо максимум 25. Ми домовимося, з 15 розпочали». Я: «Супер, давайте».
І закінчилося все, що я плачу, кажу: «Валерійовичу, будь ласка». Реально плачу.
- Це ти з Коломойським на зв’язку був?
- Так.
- А він тебе чи ти його набирав?
- Я його набирав 3 рази. Я ось так плакав, плакав, плакав. Не допомогло. Я сам на себе не був схожий, тому що я можу спокійно ставитися до всіх речей в житті, тому що це життя. Потрібно бути готовим до всього.
- А як він це пояснив? Чому? 25 мільйонів – це рекорд був трансферний в Україні.
- Сказали, щоб зараз були на карті гроші. Прямо зараз. А вони кажуть: «Так будуть зараз, дайте тільки транзакції день, щоб вони дійшли. Вони ж не дійдуть зараз за секунду». Це ж не крипта, не було ще тоді. І все, - сказав Коноплянка
