– Є люди, які творять на полі, коли вони і достатньо сконцентровані, і, з іншого боку ставляться достатньо легко. Хто був такими людьми в твоїй кар’єрі, кого ти бачив на полі, що творили реально, які просто кайфували від процесу, і ви кайфували від того, що граєте з ними?
– Ярмоленко у збірній, коли я ще в «Зорі» грав. Ти бачиш, як він розкуто грає. Коноплянка також був. Коли вони на флангах тоді грали – ти бачиш, що вони дуже впевнені в собі, не переживають, що вони там…
А, і плюс Ракицький також. Він мені нагадує цим станом своїм, який в нього був, коли він грав так легко і не звертав уваги на помилки свої, Забарного. Вони конкретно знають, що вони можуть зробити, як вони це можуть зробити, і що це буде дуже якісно та дуже ефективно: бачить поле, віддати передачу, відібрати м’яч.
І не зациклюються на помилках. Зробив помилку – так, ти розумієш, що зробив її, ти зробиш аналіз, але це все потім. Зараз я зроблю ще краще – і воно закриє цю помилку. Треба мати таке вміння. В мене, наприклад, такого не було. Я в 20-річному віці, та і потім, якщо робив помилку – то зациклювався на ній, не міг перемкнутися.
– Тобі весь час було шкода, що ти її зробив?
– Ну, не те що шкода – а я переживав, що я зробив, і як хтось сприйматиме це, що скаже тренер, як команда відреагує. Це зайві думки. І те, що я бачу: нове покоління 20-річних – вони…
– Пофігісти?
– Ну, по-приємному – так. Для мене приклад – Забарний. І Миколенко так само. Вони не думають, що… Ну, думають про це, але не показують, що вони зробили щось погане. Вони навпаки: «Зараз буде момент – я зроблю краще». Вони на цьому зациклені.
Оце набагато краще, бо ти зациклений на хорошому, а не на поганому. Воно вже пройшло, ти не можеш це виправити. Ти маєш час, щоб зробити щось краще – оце сильно.
