Джеррард із Дніпродзержинська

Роман Сиволап

«Да, были люди в наше время,

Не то, что нынешнее племя:

Напередодні стартового матчу чемпіонату зі «Сталлю» пропоную вам розповідь про гравця, що народився в Дніпродзержинську та залишив помітний слід в історії «Динамо».

Хоча професійний футбол у Дніпродзержинську то вмирав, то воскресав, з дитячо-юнацьких шкіл батьківщини генсека Леоніда Ілліча Брежнєва та лідера Правого Сектору Дмитра Яроша вийшло багато відомих гравців: Володимир Багмут, Віктор Кузнецов, Геннадій Литовченко, Геннадій Попович, Артем Кравець.

Вже один той факт, що місто з берегів Дніпра подарувало світу такого гравця, як Геннадій Литовченко, дає право на отримання місця для команди з Дніпродзержинська в турнірі для кращих команд країни.

Литовченко народився в родині робочих металургійного комбінату, до дванадцяти років займався в ДЮСШ міста Дніпродзержинська. З 1976 року Геннадій починає займатися в групі тренера Ігора Ветрогонова в школі «Дніпро-75», де знайомиться з майбутнім багаторічним партнером Олегом Протасовим. Після академії кар'єра Литовченко стрімко пішла вгору. В сімнадцять років - дебют у вищій лізі чемпіонату СРСР, у вісімнадцять років Геннадій стає стабільним гравцем основного складу «Дніпра». У двадцять - сенсаційна перемога в першості Радянського Союзу. У вирішальному матчі зі «Спартаком» Литовченко віддає дві гольові передачі. 1984 рік для двадцятирічного півзахисника стає тріумфальним: він - капітан «Дніпра», дебютує в збірній із забитим м'ячем у ворота збірної Німеччини, забиває надважливий м'яч у відбірковому матчі ЧС-86 у ворота Норвегії, визнається кращим футболістом року країни.

Манеру гри юного капітана «Дніпра» можна було охарактеризувати, як ефективний мінімалізм. За сучасною кваліфікацією Литовченко був класичним центральним півзахисником «box-to-box», але він належав до елітних гравців, здатних одним дотиком перевернути хід матчу. При цьому робити це він міг у найважливіших матчах. Геннадій кілька разів рятував збірну СРСР від поразок у офіційних матчах за обставин, коли гра команди не клеїлася. Його удар з правої був одним з найсильніших у тогочасному світовому футболі. Якщо порівнювати з сучасними гравцями такого амплуа, то найбільш схожим на легенду «Дніпра» є Стівен Джеррард. Сподіваюсь, що ні Геннадій, ні Стівен не образяться за таке порівняння.

Взаємодія на полі Литовченка зі своєм другом Олегом Протасовим була просто фантастична. Взагалі, кар'єра Литовченко і Протасова склалася унікально - з 1976 року по 1994 рік вони були повсюди разом, школа «Дніпро-75»,«Дніпро», збірна СРСР, «Динамо», «Олімпіакос».

Якби в «Дніпрі» зараз з'явилися такі гравці, то топові клуби Європи оббивали б пороги офісу клубу, пропонуючи за футболістів суми з багатьма нулями. Але тоді були інші часи. Лідери «Дніпра» поїхати закордон можливості не мали, крім того, вони були вірні своєму клубу.

Валерій Лобановський пройти мимо таких діамантів не міг, тому намагався здійснити перехід зірок «Дніпра» Литовченка та Протасова до «Динамо». Цивілізованої системи переходів футболістів між клубами на той час не було. Професії «футболіст» не існувало, зате існувала загальна військова повинність. Геннадій та Олег довго відмовлялися від переходу, але під тиском умовлянь, погроз відлучення від збірної та необхіністю проходження військової служби вимушені були погодитися на перехід у «Динамо».

Пік кар'єри Литовченко в збірній СРСР: полуфінальний матч чемпіонату Європи-88.

Литовченко та Протасов, мабуть, найприкріша невдача Лобановського в плані досягнення індивідуального розвитку гравців. Так, обидва постійно грали в основному складі, провели в «Динамо» три сезони, але значного прогресу в своїй грі не досягли. При цьому вони переходили в статусі зірок європейського футболу. Саме в середині та кінці вісімдесятих Валерій Васильович допоміг повністю розкритися та досягти світового визнання багатьом футболістам: нікому не відомому до ЧС-86 Ігорю Бєланову, Олександру Заварову, Олексію Михайличенку, Олегу Кузнецову. З Литовченком та Протасовим - не вийшло.

Які причині цієї відносної невдачі? Звиклі бути лідерами «Дніпра», Геннадій та Олег не могли одразу стати лідерами «Динамо» за наявності в киян своїх авторитетів: Михайличенка, Заварова, Дем'яненка, Кузнецова. Литовченку навіть довелося міняти місце на полі – в центральній зоні «Динамо» господарював Олексій Михайличенко, який знаходився на піку своєї кар’єри. Сезон 1990 року Михайличенко через травму та перехід до «Сампдорії» пропустив практично повністю. І саме цей сезон став для Геннадія кращим в «Динамо».

Крім того, велику роль відіграло те, що Лобановський тренував збірну СРСР та намагався поєднати непоєднане - досягати успіху на всіх фронтах. У 1988 році вдалося досягти успіху зі збірною на Євро-88, але поступилися титулом чемпіона СРСР феноменальному «Дніпру». В 1990 навпаки: кияни стали чемпіонами, а збірна провалилася на чемпіонаті світу. Саме провал на тому турнірі вплинув на подальшу долю більшості гравців «Динамо» та самого Валерія Лобановського. Замість найсильнішої на той час Серії А, Литовченко та Протасов опинилися в слабкому чемпіонаті Греції, а Лобановський - у Об’єднаних Арабських Еміратах. Можливо, нашим героям не варто було поспішати. Витримати паузу після невдачі на Чемпіонаті Світу, досягти чергового успіху в єврокубках з «Динамо» та перейти в більш престижні чемпіонати. Зараз значно легше про це розмірковувати, а тоді, в часи краху СРСР, після того, як відкрили «залізну завісу», намагалися скористатися першим шансом скуштувати дари західного світу.

В часи великих змін людські долі молох історії перемелює нещадно. Доля до Литовченка була прихильна, він мав яскраву кар’єру гравця, двічі ставав чемпіоном СРСР, визнавався кращим футболістом країни, став віце-чемпіоном Європи. Але, якби тоді в 1990 замість Греції Геннадій поїхав у Англію, можливо, британські журналісти писали би про Джеррарда, як про другого Литовченка, а маленькій Стівен пишався б автографом української зірки.