- Мироне Богдановичу, 600 поєдинків в еліті українського футболу - гросмейстерський показник?
- Не мені судити. Хоча, звичайно, приємно залишатися на плаву протягом більш ніж 20-ти років, - розповів Маркевич в інтерв'ю газеті «Команда», яке цитує Sport.ua.
- А коли ви для себе вирішили, що станете тренером?
- Коли в Луцьку закінчував грати. Адже я на заході футбольної кар'єри виступав як граючий тренер. А в 28 років почав тренувати дітей в «Карпатах», і згодом це допомогло мені в 1981 році вступити в Москві у Вищу школу тренерів, оскільки тоді на це звертали увагу.
- Так рано закінчити кар'єру можна було тільки з причини травм...
- Абсолютно вірно. Після служби у львівському СКА я відправився в «Спартак» (Орджонікідзе). Там, на жаль, надірвав в коліні сухожилля і випав на два роки. Зараз такі пошкодження лікуються легко, а раніше з цим були великі проблеми. Уколи, за великим рахунком, нічого не давали. Потім, працюючи в сільській школі вчителем фізкультури, відчув, що коліно не болить, тому поїхав до луцького «Торпедо» і пограв ще два роки.
- З ким із відомих людей вам довелося перетнутися під час навчання в Москві?
- У нас була досить колоритна група. Хто знає радянський футбол, той напевно пам'ятає Едуарда Стрельцова, Віктора Папаева, були й інші відомі в минулому фахівці.
- Кожен наставник має своє бачення футболу. Але на зорі своєї тренерської діяльності ви користувалися конспектами Валерія Лобановського?
- І ними теж, оскільки я був на стажуванні у Валерія Васильовича. Втім, трохи більше я схилявся до методики Костянтина Бєскова. Бував я і в «Аяксі», коли навчався в ВШТ. А взагалі багато хорошого я взяв і від Лобановського, і від Бескова, і від «Аякса», в якому тоді виступав Йохан Кройфф.
- Пам'ятаєте свій дебют в чемпіонаті України?
- А як же! Я тоді очолював «Волинь». 7 березня 1992 року лучани протистояли «Прикарпаттю» в Івано-Франківську. Той поєдинок завершився з рахунком 0:0. А перша перемога прийшла в третьому турі, ми обіграли «Дніпро» - 1:0.
- Перед дебютом хвилювання було присутнє?
- Не без того. Але це не порівняти з тим, що було при Союзі, адже тоді командами займалися обласні комітети партії. Не раз доводилося бути викликаним на килим, особливо після домашніх поразок. Так що в той час побоювалися не так суперників, як своїх босів (посміхається).
- Перший значущий результат прийшов до вас у 1993 році, коли очолювані вами «Карпати» вийшли у фінал Кубка України. Обіграти «Динамо» було можливо?
- Тоді, по суті, все вирішила майстерність Віктора Леоненка, на рахунку якого, до речі, виявився один з голів у наші ворота.
- До приходу в «Металіст» найбільше часу ви провели біля керма «Карпат». Ті роки занесете собі в актив?
- Безумовно. Це все той же 1993-й, а також 1997-й і 1998-й. У ці періоди нам вдавалося створювати боєздатні команди, починаючи практично з нуля. І одним з головних запорук успіху були класні керівники. У 1993-му це президент клубу Богдан Кобрин, а трохи пізніше - Георгій Кірпа, який очолював Львівську залізницю, губернатор області Михайло Гладій і, природно, президент футбольного клубу - Остап Семків. Останні троє дали мені картбланш, і в підсумку «Карпатам» вдалося піднятися на третю сходинку турнірної таблиці.
Шкода тільки, що все так швидко закінчилося. Нове керівництво звільнило мене від займаної посади і продало всіх провідних футболістів, на цьому порахувавши свою місію виконаною...
- Справжнє визнання прийшло до вас трохи пізніше, коли ви з «Металістом» завойовували бронзові (шість разів) і срібні медалі чемпіонату, доходили до чвертьфіналу Ліги Європи...
- Це поки кращі роки моєї тренерської діяльності. Було розуміння з боку президента, та й усіх працівників клубу і команди. Ми працювали як єдиний механізм.
- Паралельно в 2010 році ви очолювали національну збірну України. Не шкодуєте, що довелося піти?
- Що зараз говорити... Так склалася ситуація, що в мене не було шансів залишитися.
- За час тренерської кар'єри ви багато разів вигравали медалі, але титулів ще не маєте. Це мрія, яка поки не збулася?
- Напевно, так. Кожен тренер хоче добути трофей, і я не виняток. Я, правда, працював в таких командах, які не претендували на завоювання серйозних титулів.
- З нинішнім «Дніпром» це можна зробити?
- Хотілося б, звичайно. Але для цього потрібен стабільний склад, і якщо людина покидає команду, то на його місце має бути рівноцінна заміна.
- До речі, наприкінці 1990-х у вас була можливість попрацювати за кордоном. Чому не зважилися виїхати до Польщі?
- Мене тоді все влаштовувало в запорізькому «Металурзі». Внутрішнє чуття підказало мені, що не варто зриватися. І в підсумку воно мене не підвело, оскільки через один сезон завдяки керівництву польський колектив вилетів у нижчий дивізіон.
- А зараз є бажання попрацювати з сильною європейською командою?
- У мене контракт з «Дніпром», який я намагаюся відпрацьовувати сумлінно. Хоча, звичайно, якщо помріяти, то чому б не спробувати свої сили в Європі?
- Чому, на ваш погляд, наші фахівці не затребувані на Заході?
- Це ж стосується не тільки наставників. Напевно, таке до нас ставлення. Спочатку на високому рівні повинен бути імідж країни, а потім - усе інше. Втім, враховуючи мій єврокубковий досвід, з упевненістю можу сказати, що багато українських тренерів ні в чому не поступаються своїм колегам з-за кордону.
- Ви володієте якоюсь іноземною мовою?
- Польською і, в принципі, англійською.
- Тобто можна їхати на туманний Альбіон?
- Чому ні (посміхається)? А якщо серйозно, то про це не замислююся, оскільки роботи - непочатий край. Хочеться, щоб «Дніпро» підійшов у всеозброєнні до старту в Лізі Європи.
- Хто з футболістів за час вашої тренерської діяльності був прикладом для наслідування?
- Олег Лужний. Я його вів ще з юнаків, і незабаром він опинився в «Динамо». Він щодня працював над собою, тому й грав у серйозний футбол в класних командах. До речі, Олега зараз чимось нагадує Валерій Лучкевич, який завжди діє з повною самовіддачею і спрагою боротьби з першої до останньої хвилини. Таких гравців і хочеться бачити в «Дніпрі».
- Порушників режиму часто карали?
- Звичайно. Бувало, навіть виганяв з команди, але, в принципі, я відхідливий. Для мене головне, як футболіст відпрацьовує під час матчів.
- До речі, про «Дніпрі». Ви не раз підкреслювали, що склад потребує посилення. Віз і нині там, або є зрушення?
- Не хочу щось говорити, щоб не наврочити. Робота в цьому напрямку ведеться, і коли хтось підпише контракт, тоді все й стане відомо. Я ще переживаю за те, щоб не виїхали ті, хто є...
- Канкава перебирається у французький «Реймс»?
- Якщо футболіст хоче піти, що я можу зробити? Людина бажає спробувати свої сили в Європі. Тим більше що Джаба служив «Дніпру» вірою і правдою багато років. Від такого виконавця вже складно вимагати максимальної допомоги. Погано те, що на його місце немає заміни. Агенти смикають інших гравців, і це теж позначається не тільки на їхніх діях, але й на командних.
- Безус прислухався до вашої критики?
- Роман забив «Говерлі», «Чорноморцю». Упевнений, він може класно грати, і це ні для кого не секрет, але я хочу подивитися на нього в більш серйозних поєдинках, як він себе проявить там.
- Коли ви востаннє зустрічалися з власником клубу Ігорем Коломойським?
- Давненько. В основному ми спілкуємося в телефонному режимі. Я ж не вимагаю чогось надприродного, а просто прошу заповнити ті втрати, яких зазнав «Дніпро» за останній час. Тим більше що через травму вилетів наш ключовий виконавець, Матеус, а попереду матчі проти «Ворскли», «Динамо», «Шахтаря», а там і старт в Лізі Європи...
- До речі, я чув, що якщо Олександр Алієв приведе себе в порядок, то він може опинитися в «Дніпрі».
- Таких думок у мене не було, він просто підписав контракт з «Рухом» і там виступає.
- Ви якось сказали, що не заспокоїтеся, поки не підкорився рубіж в 1500 поєдинків на посту головного тренера...
- Це був жарт. Хоча... Якщо брати до уваги матчі в Союзі, Кубку України, єврокубках, то, як мені сказали, вже набігло більше 1100 ігор. Так що - чим чорт не жартує...
- Микола Павлов, що йде в списку тренерів-гвардійців на другому місці, зараз без роботи...
- Микола Петрович дав мені можливість трохи піти у відрив (посміхається).
- Тобто на пенсію в найближчі роки ви поки не збираєтеся?
- Я намагаюся і сам грати у футбол, так що ще трохи попрацюю.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
