Досвідчених фахівців, тренерська кар'єра яких починалася ще в далекі радянські часи, в українському футболі нині раз-два і край. У цьому списку головний тренер «Дніпра» Мирон Маркевич стоїть осібно, - зазначає «СЕ».
На його рахунку найбільше матчів у прем'єр-лізі, проведених в ролі наставника шести команд - «Волині», «Карпат», «Кривбасу», запорізького «Металурга», «Металіста» і «Дніпра».
Матч минулого туру для 64-річного Маркевича став ювілейним - 600-м. В неділю він проведе 601-ий. І його суперником «Дніпра» буде не хто-небудь, а один з наших грандів - «Динамо».
КОМФОРТНИЙ «МЕТАЛІСТ»
- Як вважаєте, 600 матчів - це багато?
- Якщо брати тільки ігри чемпіонату, то цей показник справді чималий. Шість сотень матчів - хороший результат. Бажаю досягти кожному тренеру (посміхається).
- Рахунок своїм ювілейним ігор не ведете?
- Ні. Про те чи інше досягненні мені, як правило, говорять вже після доконаного факту.
- Дебютний матч в чемпіонаті України в ролі тренера пам'ятаєте?
- Звичайно. Це було у 1992 році, у першому за рахунком чемпіонаті. Я тоді працював у Луцьку, очолюючи «Волинь». Стартовий матч луцька команда проводила в Івано-Франківську проти «Прикарпаття», зігравши в ньому внічию 0:0. Запам'яталася мені і перша гра в рідних стінах, в якій «Волинь» переграла «Дніпро» Миколи Павлова - 1:0. Автором голу став воротар Михайло Бурч, який реалізував пенальті на початку другого тайму.
- За 22 роки, що минули з моменту переходу українського футболу на самостійні рейки, ви працювали у шести клубах. Де вам було найкомфортніше?
- Мабуть, в «Металісті». В Харкові я відчував повну довіру, там все було зосереджено на футболі. Кожен в клубі займався своєю справою.
- Тренерська робота - це не тільки вирішення турнірних завдань, але і підготовка гравців. Кого вважаєте своїми кращими підопічними?
- Можна згадати багатьох – Лужного, Гусіна (на жаль, нині вже покійного), Кардаша, Ковальця, Стронціцького, Покладка. Всі вони залишили слід у нашому футболі. З нині діючих футболістів це Тайсон і Марлос, які починали свою українську кар'єру в моїй команді. А ще Коноплянка. Ми з ним разом працювали хоч і недовго – всього один рік, але цей період залишив приємне враження. Взагалі кваліфікованих підопічних, які виявили себе у футболі з кращого боку, на моєму тренерському шляху було багато. І мені не хотілося б когось із хлопців обділити увагою.
ЩОБ УНИКНУТИ ЗВОРОТНОГО ЕФЕКТУ
- Кого з футбольних людей, з ким познайомилися за час тренерської діяльності, ви завжди будете раді бачити у своєму домі?
- Якщо чесно, то майже всіх. Ми разом робили і робимо спільну справу. Більшість з цих людей були і є фанатами своєї справи, і я завжди радий їх бачити. Насамперед, це стосується представників мого покоління – сподіваюся, лише тимчасово не працюючого Миколи Павлова, наставника національної збірної Михайла Фоменка, з яким ми разом починали тренерський шлях, інших колег. Зараз працює багато тренерів, які колись грали під моїм керівництвом. Мені приємно, що всі вони стали на стезю наставників – це і Роман Григорчук, і Олександр Севідов, і Юрій Вернидуб, і Олександр Бабич, і Сергій Ковалець. Впевнений, що у нашого тренерського цеху хороше майбутнє.
- У футболі ви досягли багато чого – очолювали національну збірну, грали у фіналі Ліги Європи, здобували бронзу і срібло. Про що мрієте?
- (Посміхається). Само собою зрозуміло - про чемпіонство.
- Настільки серйозне особисте досягнення, як 600 матчів, ваших підопічних напередодні матчу з «Динамо» до чого зобов'язує, чи не так?
- Я не думаю, що на даному факті варто акцентувати увагу, адже це може дати зворотний ефект. Нічого з цього приводу не буду говорити.
- У якому клубі ви не працювали, матчі з «Динамо» завжди мають особливе значення. З якою з команд до переходу в «Дніпро» перемогти гранда хоча б один раз вам так і не пощастило?
- З «Волинню», запорізьким «Металургом» і «Кривбасом». А ось з «Карпатами» і «Металістом» динамівців перегравали.
- У минулому сезоні ваша нинішня команда двічі поступилася динамівцям у чемпіонаті. Що тоді завадило зіграти з командою Сергія Реброва більш вдалим?
- У поєдинку осінньої частини чемпіонату, який відбувся в Дніпропетровську, добре зіграло «Динамо». Кияни нас спіймали на контратаках, забезпечивши собі перемогу. А матч другого кола в Києві ми грали фактично другим складом – справа в тому, що перед цим «Дніпро» проводив півфінальний поєдинок Ліги Європи з «Наполі». Випускати «основу» проти «Динамо» тоді не було сенсу.
- На старті нинішнього сезону «Дніпро» вже вдруге зіграв внічию з «Ворсклою» в Полтаві. Це очко можна занести в актив?
- Ні, звичайно ж. І не тільки в Полтаві, але і в матчі проти «Говерли» в Ужгороді ми зобов'язані були вигравати. За два дні до гри з нами «Ворскла» проводила поєдинок у Словаччині – переліт і втома не могли не накласти відбиток на суперника. А в Ужгороді тамтешню команду взагалі зібрали лише напередодні чемпіонату, і ми маємо цим скористатися. Але, на жаль, поки «Дніпро» не грає так, як хотілося б.
«ЗАКОСТЕНІЛІ» ЗАБОБОНИ
- Відхід Євгена Коноплянки в «Севілью» якимось чином позначився на грі і мікрокліматі «Дніпра»?
- Звісно. Коноплянка був для нас одним із знакових гравців. Одне його поява на полі вже багато чого давала. Це зараз, можливо, здається, що його наявність не грала особливої ролі. Але це не так. Насправді ж суперник тримав за два-три гравця на тому фланзі, де діяв Євген. Зрозуміло, укупі з його індивідуальною майстерністю це полегшувало наше завдання. А тут ще й виникають розмови про те, що можуть піти з «Дніпра» та інші футболісти. Все це не кращим чином позначається на команді.
- Останнім часом все частіше з'являється інформація про можливе посилення «Дніпра».
- Поки ми недоукомплектовались. Сподіваюся, що «поки».
- А між тим до закінчення трансферного періоду залишилося зовсім небагато часу...
- У клубі працюють по цій частині. Я, як тренер, попросив потрібних мені виконавців. Сподіваюся, що вони все-таки з'являться. От тільки необхідно було робити це трохи раніше, так як попереду у «Дніпра» матч з «Динамо», а трохи пізніше – з «Шахтарем».
- Ви надали список з конкретними прізвищами потрібних вам футболістів?
- Ніякого списку немає. Я повністю довіряю селекційному відділу, який поінформований, на які саме позиції мені потрібні гравці. Ясна річ, що кожного кандидата я буду вивчати, ознайомлюватися з ним.
- Чи правда, що з роками у кожної футбольної людини почуття забобонів набуває стійкий характер?
- Напевно. У кожного тренера є щось своє, що цілком зрозуміло. З роками все це стає ще більше «закостенілим» (посміхається).
- Для вас важливо, в якому одязі виходити на ту чи іншу гру?
- Ну, звичайно! Я за цим стежу. Взагалі кожен тренер має свої талісмани, і я – не виняток. Правда, на жаль, один з них зник. Він лежав у кишені куртки, в яку я був одягнений під час матчу з «Наполі». Це був медальйон, років сім-вісім тому подарований мені в Італії.
- Значить, замість зниклого медальйона потрібно використовувати щось інше...
- (Здивовано). Так-так, потрібно щось нове.
- На матчі з «Чорноморцем» ви постали перед публікою в оригінальній футболці з тризубом...
- Красива футболка. Її мені подарувала невістка – дружина мого молодшого сина. Однак після гри з «моряками» я презентував її одному з бійців АТО, який знаходився біля нашого автобуса. Думаю, що вона потрапила в хороші руки.
- На якій новий рубіж будете себе націлювати?
- Ой, не знаю! Не хочеться загадувати наперед. Поки є бажання працювати, а там час покаже.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
