Натуралізація. Світовий досвід

Динамо Київ 2 Жовтня, 15:59 2444
Натуралізація. Світовий досвід
В історії світового футболу було багато випадків, коли молодих, талановитих, зіркових гравців запрошували виступати за іншу, не рідну збірну.

1927.kiev.ua пропонує вам топ-10 таких гравців, які через різні життєві обставини почали виступати за інші, не рідні їм збірні, а дехто і не за одну таку країну встиг пограти.

Раймундо Орсі (Аргентина – Італія)

Перший гравець в історії світового футболу, який грав за дві різні збірні.

Народився у 1901 році в італійсько-іспанській родині та вже з ранніх літ почав грати у футбол на вулицях рідного Авельянеди.

Перший серйозний досвід гри здобув в «Індепендьєнте», де грав з 1916 року і аж до свого переїзду в Європу – до «Ювентуса» у 1928 році, якраз після Амстердамської Олімпіади, де він і його Аргентина поступились у фіналі майбутнім першим чемпіонам світу − уругвайцям – 2:1.

Його переїзду до «Старої сеньори», а також початку виступу за збірну Італії, він має завдячувати Джанні Альєллі, тогочасному президенту італійського клубу, який побачив «Комету» саме на Олімпійських іграх.

За нову збірну дебютує у 1929 році у грі проти Португалії, в якій одразу ж забиває 2 голи. Загалом, у період з 1929 року по 1935-й Орсі зіграв 35 матчів за «скуадру адзуру», виграв з нею чемпіонат світу 1934 року, який проходив саме в Італії.

За словами ще однієї легенди італійського футболу та туринського «Ювентуса» Ренато Чезаріні, «Орсі − найкращий аргентинський гравець, якого я коли-небудь бачив».

Після європейського турне повернувся до рідної Аргентини, де почав виступати за свій рідний «Індепендьєнте», а також провів один матч у складі збірної.

Закінчив кар’єру у 1940 році в бразильському «Фламенго».

Ренато Чезаріні (Аргентина – Італія)

Сім’я Чезаріні майже одразу після народження майбутньої зірки «Ювентуса» переїхала до Буенос-Айреса у бідний район Палермо.

З ранніх років Ренато манило нічне життя, де було усе: гроші, танці, дівчата. Однак після того, як йому не вдалося пройти відбір у циркову трупу, Чезаріні спробував грати у футбол. З такими ж хлопцями, як і він, створили свою команду – «Боргана Палермо».

Перший професійний дебют відбувся у 1924 році у клубі «Чакаріто Хуніорз».

Після досить вдалих ігор за «могильників» Чезаріні ще два роки пограв в аргентинській Прімері та в 1929 році за 100 тисяч лір був куплений «Ювентусом», де склав знаменитий дует разом з Раймундо Орсі.

Після вдалого дебютного сезону Чезаріні запросили до збірної його рідної Італії, де він став чемпіоном світу 1934 року.

Загалом, провівши 129 матчів за туринський клуб, забив 46 голів, а за збірну Італії відіграв 11 матчів, забивши 3 голи.

Закінчив кар’єру в «Рівер Плейті» в 1937 році.

Ференц Пушкаш (Угорщина - Іспанія)

Великий угорець. Лише при одному згадуванні його імені у команди суперника тряслися жилки. Не в останню чергу завдяки його фантастичній грі збірна Угорщини потрапила до фіналу 1954 року в Швейцарії, де програла німцям - 3:2.

Починав свою кар'єру в клубі, де колись грав його батько - в «Кішпешті». Як наслідок, в 1948 році команда перейменовується і стає «Гонвед». У 354 матчах за «Гонвед» Пушкаш забив 357 м'ячів.
Здавалося, що «Гонвед», який «гастролював» по всій Європі і обігравав всіх і вся, зупинити не можна. Так само, як і збірну Угорщини. Для всіх було вже ясно, хто в 1958 році візьме титул чемпіона світу.

Але тут втручається Будапештська революція 1956 року. «Гонвед» як команда армійська зобов'язана була негайно повернуться на Батьківщину. Але не особливо тягнуло футболістів в соціалістичну Угорщину. Як підсумок - Пушкаш «осідає» в Австрії та без клубу. Бажання грати в Італії так і залишилося бажанням, адже тамтешні клуби порахували Ференца старим. Але тут раптом на Пушкаша виходить мадридський «Реал». Угорці спільно з СРСР хочуть заборонити Ференцу виступати на професійному рівні. У результаті - 2 роки дискваліфікації та позбавлення угорського громадянства.

Дебютувавши в 1958 році за «Реал», Ференц змінює ім'я на Франциск і бере іспанське громадянство. Виступи у «Червоній фурії» стають не настільки вдалими, як в угорській «дружині» (84 матчі - 87 голів. В іспанській збірній - 4 гри, без голів – Авт.).

Закінчив кар’єрув мадридському «Реалі» в 1967 році.

Альфредо Ді Стефано (Аргентина-Колумбія-Іспанія)

Перший свій виклик у збірну на той момент Аргентини Альфредо ді Стефано отримав в 21 рік. Вже в першому своєму матчі, 4 грудня 1947 року проти Болівії, ді Стефано забив гол, вийшовши в другому таймі на заміну. Загалом Альфредо провів 6 матчів у футболці «Альбіселести», забивши 6 голів (хет-трик у ворота колумбійців). Причому всі − в чемпіонаті Південної Америки.

Перейшовши в колумбійський «Мільонаріос», «Білява Стріла» (прізвисько ді Стефано – Авт.) почав виходити на поле у футболці колумбійської «дружини». Щоправда, виступав лише в товариських іграх, адже збірна Колумбії була виключена з ФІФА і могла проводити лише неофіційні матчі. Як підсумок - 4 матчі, 0 голів.

Мадридський етап кар'єри, протягом якого ді Стефано став знаменитим на весь світ, знаменний ще тим, що в черговий раз Альфредо одягнув футболку нової збірної. На цей раз, ясна річ, це - збірна Іспанії. Вже в якості іспанського підданого.

Дебют вийшов більш ніж чудовим - хет-трик у матчі з Нідерландами у відборі на ЧС-58. Дубль у ворота Бельгії. Але цього виявилося недостатньо для іспанців − і подорож до Швеції не відбулась.

Відігравши за «Червону фурію» 5 років, 10 грудня 1961 року ді Стефано провів свій прощальний матч проти збірної Франції, який закінчився з рахунком 1:1.

Всього ж за іспанців Альфредо зіграв 31 матч, забивши 23 голи.

Закінчив кар'єру в 1967 році в мадридському «Реалі».

Ладіслао Кубала (Чехія-Угорщина-Іспанія)

№32 в рейтингу Міжнародної федерації футбольної історії та статистики, як і ді Стефано, виступав за 3 різні збірні. Щоправда, на відміну від того ж мадридського хлопця - Альфреда, Ладіслао грав у «Барселоні».

У 1945 році, перебравшись в «Ференцварош» з «Ганц Торна», Кубала дебютував у молодіжній збірній Угорщини та познайомився з Шандором Кочішом, своїм майбутнім партнером по Барселоні та збірній Угорщини.

Переїхавши на історичну батьківщину матері - Чехословаччину, в 1946 році, після смерті батька, молодий гравець почав виступати за братиславський «Слован». А восени того ж року був викликаний в національну збірну.

У шести матчах за Чехословацьку республіку Ладіслао забив 4 голи і знову повернувся в Угорщину під тиском тамтешніх урядовців.

Ставши гравцем угорського «Вашаша», «Ласі», як називали Кубалу, провів всього 3 гри, адже угорці запідозрили гравця в шпигунстві на користь Чехословаччини. Замість репресій Кубала отримав виклик в «Червоний Легіон», але через небажання служити в армії тікає з країни.

Нарешті, «осівши» в Барселоні, отримавши іспанське підданство та скоротивши термін своєї дискваліфікації (угорці подали скаргу до ФІФА, яка усунула Ладіслао довічно), новоспечений іспанець заграв за каталонців. Всього за «Барсу» Кубала зіграв 186 матчів, в яких забив 131 гол.

У 1953 році отримав виклик у збірну. Протягом 8 років провів за «Фурію Роху» 19 матчів і забив 11 голів.

Також були матчі за збірну Каталонії з 1954 по 1963 рік. 4 матчі, 4 голи.

Закінчив же свою кар'єру Ладіслао Кубала в «Торонто Фелконс» в 1967 році, провівши за канадців 19 матчів, забивши 5 голів.

Мирослав Клозе (Польща-Німеччина)

Легенда німецького та світового футболу, рекордсмен чемпіонатів світу за кількістю забитих голів − Мирослав Клозе народився в Польщі, у спортивній сім'ї. Батько - футболіст, мати - воротар збірної Польщі з гандболу. Те, що Міро стане спортсменом, було очевидно.

Став не спортсменом - живою легендою і прикладом для наслідування.

Кращий бомбардир в історії німецької дружини. Рекордсмен за кількістю матчів за збірну ФРН після Лотара Маттеуса, але серед діючих гравців. Рекордсмен чемпіонатів світу за кількістю забитих голів – 16.

Вибір, за яку збірну виступати, в принципі, був очевидний. Навіть незважаючи на запрошення на початку 2001 року в збірну Польщі тодішнім наставником «біло-червоної дружини» Єжи Енгеля, Міро відмовився, чекаючи виклику від Руді Феллера.

24 травня 2001 року Мирослав дебютував за німців. Його дебют вийшов – «краще не придумаєш», адже саме гол Клозе за дві хвилини до кінця матчу приніс перемогу «німецькій машині».
Так почалася історія Клозе у збірній Німеччини, яка закінчилась у 2014 році, коли Йоахім Льов останній раз викликав «Міро» до лав національної збірної.

Зараз Клозе грає в римському «Лаціо».

Гонсало Ігуаїн (Франція-Аргентина)

Нинішня зірка неаполітанського «Наполі» народилась у Франції, в родині аргентинського захисника «Бреста» - Хорхе Ігуаїна.

До того, як Гонсало виповнився рік, його сім'я переїхала до Аргентини. Таким чином, у аргентинця є ще й французький паспорт, хоча французькою він не говорить.

Всесвітню популярність отримав після того, як у грудні 2006 року мадридський «Реал» придбав його, двадцятирічного нападника, що подавав надії, за 13 мільйонів євро.

У тому ж, 2006-му, році Ігуаїну місце в збірній пропонувала не тільки «небесно-блакитна дружина», але й Франція. Тоді від обох пропозицій молодий нападник відмовився, мотивуючи це тим, що йому треба подумати.

Але все ж 11 грудня 2009 року, в матчі проти збірної Перу, Ігуаїн дебютував за Аргентину, забивши при цьому переможний гол.

На даний момент в 48 матчах за збірну Аргентини Гонсало забив 23 голи.

Виступає за «Наполі».

Деку (Бразилія-Португалія)

Перше знайомство з грандом португальського футболу, «Бенфікою», закінчилося для молодого талановитого бразильця нічим, крім досвіду - ігрового і життєвого.

Після річної оренди в «Алверку» «Бенфіка» не продовжила контракт з перспективним гравцем, і Деку перебрався у «Салгейруше». Провівши там один рік і показавши непогані статистичні дані (12 матчів, 2 голи – Авт.), він звернув на себе увагу скаутів ще одного гранда - «Порту», де з часом став гравцем світового рівня.

Після шести років проживання в Португалії Деку вирішив отримати місцеве громадянство і почати виступати за португальців, адже, незважаючи на його яскраву гру, в свою рідну збірну Деку жодного разу не викликався.

У 2010 році, після семи років виступів за збірну, Деку закінчує свою міжнародну кар'єру з показником в 75 матчів і 5 голів.

Закінчив кар’єру в 2013 році.

Пепе (Бразилія-Португалія)

Неофіційно «найбрудніший» гравець світового футболу.

Народився і виріс у Бразилії. Там же почав робити свої перші кроки у футболі, в команді «Корінтіанс Алагоано».

Коли Пепе виповнилося 18, його запросив у «Марітіму» Анатолій Бишовець, тодішній головний тренер португальської команди.

Вдала гра молодого і перспективного захисника привернула увагу скаутів «Порту», і у 2004 році тоді ще бразилець покидає свій перший європейський клуб заради португальського гранда.

Після трьох років в «Порту» переходить до мадридського «Реала». У тому ж році отримує португальський паспорт, оскільки так і не дочекався виклику в збірну Бразилії.

Через вдалу гру в мадридському клубі тодішній головний тренер збірної Португалії Луїс Феліпе Сколарі взяв захисника на ЄВРО-2008, де він зіграв усі 4 матчі, які й провела Португалія.

На даний момент грає в мадридському «Реалі».

Лукас Подольські (Польща-Німеччина)

Уродженець польського міста Глівіце почав займатися футболом у ранньому дитинстві. Першою командою майбутнього нападника «Кельна», «Баварії» і лондонського «Арсеналу» була «Югенд 07 Бергхайм».

Через 4 роки, а точніше, в десятирічному віці, Лукас переходить в академію «Кельна».

Через нестачу фінансів тренер першої команди Марсел Колер починає залучати молодого гравця до тренувань з першою командою. Вже в дебютному сезоні за першу команду «Кельна» Подольські забиває 10 голів у 19 матчах. Хоча «Кельн» це не врятувало, і команда випадає з еліти німецького футболу.

Після такого вдалого сезону на гравця звернули увагу німецькі ЗМІ. Молодий Лукас потрапляє в збірну, хоча перед цим заявляв про те, що хоче виступати за збірну Польщі.

Погравши в молодіжних збірних, забивши там 12 голів у 21 матчі (U-17, U-18, U-19, U-21) за 2 роки, вже колишній поляк потрапляє в першу команду.

Дебютував у червні 2004 року в матчі проти Угорщини.

На даний момент, зігравши в 122 матчах за Бундестім, забив 48 голів і посідає третє місце серед найкращих бомбардирів німецької збірної.

Виступає за турецький «Галатасарай».

Олександр Ушаков